Кому – творити, а кому – спожити.
Такий розподіл праці на землі.
Комусь – дереворити оживити,
а іншому молитись до зорі.

Ще є умільці красти і брехати.
Уже й не помічаємо, чого
навчаємось у самозванця-брата
та віримо історії його.

Ми їм – освіту, віру, наші бренди,
а сарана зжирає рубежі
і потайки поширює легенди,
які ми схожі і які чужі.

Вже і язик міняємо на мову,
щоб відчепився клятий сатана.
Та поки їхню віємо полову,
всихають наші зародки зерна.

Не вистачає Іроду зі сходу
Дніпрової цілющої води...
І на Азові не питає броду...
Однакові усі царі орди.

Але уже гуртом і поодинці
Кощієві даємо відкоша,
що дуже хоче нашого книша.

Не відає опариш на Неглинці*,
що і язик творили українці,
аби у хаті мріяла душа.

03/19

* – древня назва річки Москва