Вона терпіла від наруги, болю
І ворогів, які її жадали.
Хотіла будувати свою долю
Але сусіди, щораз, заважали.
Її краса покою не давала,
Лякала сила і жага творити,
Ордою на частини її рвали,
І думали душею володіти.
У пута одягали, поділяли,
Роса кривава падає на скроні,
Слізьми омиті очі засіяли,
Як діаманти у чужій короні.
Не падала додолу і уміла
Себе у течії жури підняти,
Дітей оберігала, бо любила
І долю їм хотіла поміняти.
А що ті діти?.. Хто не знає матір
І не бажав іти на допомогу,
У чужині на рейді кинув якір,
Аби свого цуратися порогу.
Воліє радо ворогу служити,
І трупами по долі підніматись,
Любити ката, свóє не цінити,
І ницому у дії утішатись.
Але багато хто не поступився,
Палає серце долю захищати,
У мужності сусіду не корився
І силував себе запам’ятати.
Пишалися матусею своєю,
Усе за неї ладні віддавати,
Не торгувати у житті душею,
А у бою чужинців подолати.
Нелегку ношу довелося нести
Через віки поневірянь і болю,
І за собою націю повести,
Де є надія на жадану волю.
Борців за її славу не злічити.
Шикуються у небесах рядами.
Як оберіг, що помагає жити,
У лави стали охоронці мами.
Пліч-о-пліч біля неї її діти,
І не щеза у попелі країна -
Вона, як Фенікс, не могла згоріти,
Любима ненька, моя Україна.
2015