Я не спав, і росла наді мною тінь,
І каміння кришилося, ніби скло,
І слова вимовлялися серед стін,
Щоб згасало і тліло твоє тепло.

І вже день будував навісні мости,
І на площі збиралися сурмачі,
Мідна відьмо, помилуй їх і прости,
Не приходь, не народжуйся, не мовчи.

Не приходь, поки виють мої вовки,
Їх багато - на кожного по гріху,
В їхніх лапах - прозорі скляні голки,
Та в очах - ні розкаяння, ні страху.

Дивні звірі, лишіть мені кілька днів,
Ваш тягар я на плечі собі візьму,
Буду вити і рвати зубами гнів,
Та прошу, не лишайте її саму.

І подоба приходила з глибини,
Я не спав, і сивіли зі мною ви,
І уперто літали довкола сни,
Спробуй, вовче, хоча би один злови.

І гріхів залишилося тільки сім,
І на грудях навічно сидять вовки,
Якщо хочеш - минай мій порожній дім,
Я там жив, а тепер тільки кістяки.

2016