
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Рецензії
Концепт структури образності Світлани-Майї Залізняк
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Концепт структури образності Світлани-Майї Залізняк
Якщо говорити про духовні підвалини творчості Світлани-Майї Залізняк, то мова насамперед має вестися як навколо онтологічної вкоріненості традицій образності поетки загалом, так і локально: поетична дійсність авторки має свою природну і логічну опору – такий собі іманентний силовий первень, що дозволяє суто інстинктивно вивіреним архетипам щоразу збільшувати траєкторію діткнення до прихованих царин колективного підсвідомого (концепція Юнга), і змінювати трансперсональну спільність на вужчу, але емпірично глибшу – власну:
Я – окремо від світу, бо лиш в цьому вбачаю спасіння
Від облудливих суддів, лавин криводушних присяг.
(„Бути”)
Повз тіні веж...
Біг – щоб душі рости!
Мій променад – від себе і до себе.
(„Безлюддя”)
Авторці є що протиставити огульній, і часто руйнівній силі амбівалентності власного поетичного ядра, яке однак конденсує досвід і тяжіє до суто матеріального сприйняття реальності, а саме – сакральність: як елемент патріархальної традиції, як спосіб трансляції глибокої внутрішньої культури, і, звичайно, як особливо значимий релігійно-світоглядний чинник:
Зажди, я допишу... Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій,
До алгоритмів „крап...крап...крап...”,
„чів-чів”...
Поет хоча б один додати зможе.
(„Алгоритм дощу”)
Спираючись на вже узвичаєні, усталені константи власних образних уявлень про світ, авторка створює химерні, але майже зримі універсалії світобуття, які суто номінативно є чутливими резонаторами ще неословленої дійсності, а феноменологічно – заперечують замкнуту на собі каузальність, натомість звертаючись до сутнього первородного досвіду, де „Я” – вільне і смислотворче.
Шукала гойні вірші між картин...
У дощ
вогненна брама
прочинилась…
Забаглося шугнути із хмарин
В колючий терен, де чаївся стилос,
І пригадати словеса всіх мов,
І загасити болем вогневицю...
Розпавшись
на веселчасті
арго,
Впокоююсь до ранку. Я – жар-птиця.
(„Талан”)
Психолого-поетична рефлексія авторки видає високу культурологічність, цивілізаційну наповненість і вимогливість до себе, прагнення сформувати своє власне поетичне реноме, віднайти власний вектор у темпораконтинуумі життя, збагнути свою життєву місію і водночас відмежувати тонку поетичну душу від сірого натовпу. Така позиція поетки повсякчас проглядає крізь її вірші:
Я – деміург, та долі не зміню………
………………..
(„Літо”)
На аркуші хмарні виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
Розписано все наперед. За спекотою – грім.
Хтось катом прийшов,
я – поетом
……………………………………………..
(„Крізь серце”)
Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.
(„Бути”)
Картина поетичного світу Світлани-Майї Залізняк наповнена і одухотворена. Авторка подекуди виступає як візіонер, медіум, містифікатор, здатний не тільки відтворити до болю реальні, подекуди інфернальні і містичні картини минулого, пережиті її душею у попередніх реінкарнаціях, а й перенестися у майбутнє. Футуристичність її версифікаційного світобачення вражає своєю контробивательською сутністю, запереченням рутини і аморальності буднів:
Прожекти тануть , мов у каві – крига.
Для віршів денно виплітаю сіть…
А потяги…
а роги…
ризи…
дзиги…
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
Авторці не характерна пресловута унісексуальність чи навіть гендерна нейтральність, її поезія – глибоко фемінна, подекуди аж настільки, що по суті є квінтесенцією фемінного гендерного стереотипу:
– Я жінка єсмь… – над прядивом торочу.
…………………………….
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
В моїх очах – чар хутірських жінок.
(„Очі”)
Творчість Світлани інтенціональна: енергетичне поле, в центрі якого знаходиться авторське творче „Я”, потужне і інтелектуально цілісне, але й здатне на стрімкий рух од містики до богослужіння, од космогонічності аж до антропоморфності:
У мене – птахокардія.
Жодна пігулка не діє.
Птаха свободи просить.
А понад вербами – осінь…
(„Птахокардія”)
Авторка творить сучасний, пливкий і строкатий метамовний міф, цілком свідомо і продумано аберуючи і перекреслюючи семантичну сутність і значимість усталених у літературі поглядів на дійсність:
Знов не руда сусідська корівчина,
А слон Махмуд у літній сон плететься.
(„Екзотичний сон”)
Вражає діапазон поетично-філософського позиціонування авторки. Світлана-Майя Залізняк завжди обирає винятково актуальні, гострі, вічні у своїй невирішуваності теми: виховання дітей («Абрис»), вибір професії і вічне гамлетівське вагання «бути чи не бути» («Про кайф», «В бік човна»), право на любов, вибір між материнськими і жіночими переживаннями:
Любові недодати за життя
Боюсь пекельно! Зайця Юрі зшила...
Ти вбила ненароджене дитя.
Себе об камінь туги розкришила...
(„Мушля”)
Її креативні рушії мають за мету створити такий образ дійсності, де буде важливим не сам факт донесення певної лінгвосеміотичної парадигми до читача, а створення такого образу дійності, який би збігся з її власними ціннісними очікуваннями і сприймався як щось природне і самосвідоме:
Ні, не погорда. Не зневіра. Путь.
Біль. Антисептика.
Обробка вірша сріблом.
(„Вигадливість”)
Поетичні візії Залізняк на диво динамічні і подієві. У центрі мегалітичного поетовсесвіту – не бог, не деміург, а людина, з її переживаннями і вічним моральним вибором, автор наче збоку споглядає усе, як вправний наратор і водночас – співпереживач і співтворець ситуації. Поетичні твори Світлани-Майї подекуди є міні-п’єсами, на мізансцені яких розгортаються екзистенційно заглиблені і водночас експресивні трагедії («Голосили вишні», «Фініш», «Мушля»).
Перекладацький доробок Світлани-Майї Залізняк вражає передовсім своєю різноманітністю. Переклади Залізняк – це не банальна транслітерація творчого всесвіту митця, а співтворчість, дуалістичний і водночас монолітний симбіоз автора-мови-оригіналу і перекладача-української мови (з А.Ахматової, І.Буніна, Р.Тагора, С.Афлатуні, М.Матвєєвої, В.Друзя, Є.Більченко, О.Берггольц, Т.Селіванчик тощо). Перекладач тонко відчуває метафізику вірша, його семантико-поетичне поле, точними і сильними мазками реалізує якнайтонше буттєвий і креативний потенціал тексту як точки перетину суб'єктивного образу об'єктивної реальності, і того, що існує, як об’єктивна реальність.
Отже, концептуалізм, іманентна інтелектуальність, філософський розмах, барокова розмашистість авторського стилю і водночас морально-етична аскеза вивищують Світлану-Майю Залізняк та її поетичні шедеври над сірістю буднів провінційного містечка, переносять її у інший – яскравіший, кращий, вищий світ – світ її власної «планети мар», до якої радо торують метафоричний шлях її вдячні читачі.
2011
Сергій Осока, письменник, м. Полтава. Світлана Ілініч, поетеса, м. Вінниця.
Я – окремо від світу, бо лиш в цьому вбачаю спасіння
Від облудливих суддів, лавин криводушних присяг.
(„Бути”)
Повз тіні веж...
Біг – щоб душі рости!
Мій променад – від себе і до себе.
(„Безлюддя”)
Авторці є що протиставити огульній, і часто руйнівній силі амбівалентності власного поетичного ядра, яке однак конденсує досвід і тяжіє до суто матеріального сприйняття реальності, а саме – сакральність: як елемент патріархальної традиції, як спосіб трансляції глибокої внутрішньої культури, і, звичайно, як особливо значимий релігійно-світоглядний чинник:
Зажди, я допишу... Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій,
До алгоритмів „крап...крап...крап...”,
„чів-чів”...
Поет хоча б один додати зможе.
(„Алгоритм дощу”)
Спираючись на вже узвичаєні, усталені константи власних образних уявлень про світ, авторка створює химерні, але майже зримі універсалії світобуття, які суто номінативно є чутливими резонаторами ще неословленої дійсності, а феноменологічно – заперечують замкнуту на собі каузальність, натомість звертаючись до сутнього первородного досвіду, де „Я” – вільне і смислотворче.
Шукала гойні вірші між картин...
У дощ
вогненна брама
прочинилась…
Забаглося шугнути із хмарин
В колючий терен, де чаївся стилос,
І пригадати словеса всіх мов,
І загасити болем вогневицю...
Розпавшись
на веселчасті
арго,
Впокоююсь до ранку. Я – жар-птиця.
(„Талан”)
Психолого-поетична рефлексія авторки видає високу культурологічність, цивілізаційну наповненість і вимогливість до себе, прагнення сформувати своє власне поетичне реноме, віднайти власний вектор у темпораконтинуумі життя, збагнути свою життєву місію і водночас відмежувати тонку поетичну душу від сірого натовпу. Така позиція поетки повсякчас проглядає крізь її вірші:
Я – деміург, та долі не зміню………
………………..
(„Літо”)
На аркуші хмарні виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
Розписано все наперед. За спекотою – грім.
Хтось катом прийшов,
я – поетом
……………………………………………..
(„Крізь серце”)
Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.
(„Бути”)
Картина поетичного світу Світлани-Майї Залізняк наповнена і одухотворена. Авторка подекуди виступає як візіонер, медіум, містифікатор, здатний не тільки відтворити до болю реальні, подекуди інфернальні і містичні картини минулого, пережиті її душею у попередніх реінкарнаціях, а й перенестися у майбутнє. Футуристичність її версифікаційного світобачення вражає своєю контробивательською сутністю, запереченням рутини і аморальності буднів:
Прожекти тануть , мов у каві – крига.
Для віршів денно виплітаю сіть…
А потяги…
а роги…
ризи…
дзиги…
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
Авторці не характерна пресловута унісексуальність чи навіть гендерна нейтральність, її поезія – глибоко фемінна, подекуди аж настільки, що по суті є квінтесенцією фемінного гендерного стереотипу:
– Я жінка єсмь… – над прядивом торочу.
…………………………….
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
В моїх очах – чар хутірських жінок.
(„Очі”)
Творчість Світлани інтенціональна: енергетичне поле, в центрі якого знаходиться авторське творче „Я”, потужне і інтелектуально цілісне, але й здатне на стрімкий рух од містики до богослужіння, од космогонічності аж до антропоморфності:
У мене – птахокардія.
Жодна пігулка не діє.
Птаха свободи просить.
А понад вербами – осінь…
(„Птахокардія”)
Авторка творить сучасний, пливкий і строкатий метамовний міф, цілком свідомо і продумано аберуючи і перекреслюючи семантичну сутність і значимість усталених у літературі поглядів на дійсність:
Знов не руда сусідська корівчина,
А слон Махмуд у літній сон плететься.
(„Екзотичний сон”)
Вражає діапазон поетично-філософського позиціонування авторки. Світлана-Майя Залізняк завжди обирає винятково актуальні, гострі, вічні у своїй невирішуваності теми: виховання дітей («Абрис»), вибір професії і вічне гамлетівське вагання «бути чи не бути» («Про кайф», «В бік човна»), право на любов, вибір між материнськими і жіночими переживаннями:
Любові недодати за життя
Боюсь пекельно! Зайця Юрі зшила...
Ти вбила ненароджене дитя.
Себе об камінь туги розкришила...
(„Мушля”)
Її креативні рушії мають за мету створити такий образ дійсності, де буде важливим не сам факт донесення певної лінгвосеміотичної парадигми до читача, а створення такого образу дійності, який би збігся з її власними ціннісними очікуваннями і сприймався як щось природне і самосвідоме:
Ні, не погорда. Не зневіра. Путь.
Біль. Антисептика.
Обробка вірша сріблом.
(„Вигадливість”)
Поетичні візії Залізняк на диво динамічні і подієві. У центрі мегалітичного поетовсесвіту – не бог, не деміург, а людина, з її переживаннями і вічним моральним вибором, автор наче збоку споглядає усе, як вправний наратор і водночас – співпереживач і співтворець ситуації. Поетичні твори Світлани-Майї подекуди є міні-п’єсами, на мізансцені яких розгортаються екзистенційно заглиблені і водночас експресивні трагедії («Голосили вишні», «Фініш», «Мушля»).
Перекладацький доробок Світлани-Майї Залізняк вражає передовсім своєю різноманітністю. Переклади Залізняк – це не банальна транслітерація творчого всесвіту митця, а співтворчість, дуалістичний і водночас монолітний симбіоз автора-мови-оригіналу і перекладача-української мови (з А.Ахматової, І.Буніна, Р.Тагора, С.Афлатуні, М.Матвєєвої, В.Друзя, Є.Більченко, О.Берггольц, Т.Селіванчик тощо). Перекладач тонко відчуває метафізику вірша, його семантико-поетичне поле, точними і сильними мазками реалізує якнайтонше буттєвий і креативний потенціал тексту як точки перетину суб'єктивного образу об'єктивної реальності, і того, що існує, як об’єктивна реальність.
Отже, концептуалізм, іманентна інтелектуальність, філософський розмах, барокова розмашистість авторського стилю і водночас морально-етична аскеза вивищують Світлану-Майю Залізняк та її поетичні шедеври над сірістю буднів провінційного містечка, переносять її у інший – яскравіший, кращий, вищий світ – світ її власної «планети мар», до якої радо торують метафоричний шлях її вдячні читачі.
2011
Сергій Осока, письменник, м. Полтава. Світлана Ілініч, поетеса, м. Вінниця.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Про усіляке"
• Перейти на сторінку •
"Епічне засмічення мозку: як деструктивні люди майстерно перекладають на вас відповідальність"
• Перейти на сторінку •
"Епічне засмічення мозку: як деструктивні люди майстерно перекладають на вас відповідальність"
Про публікацію