
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.04.01
10:11
Якщо тобі набридла — повідом
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.
Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.
Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка
2023.04.01
09:12
Чомусь сьогодні тягне на повтори.
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
2023.04.01
05:44
Усівшись зручно на старому пні
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
2023.03.31
22:29
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
2023.03.31
17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
2023.03.31
14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
2023.03.31
12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
2023.03.31
10:13
СТАНОВЛЕННЯ.
І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст
2023.03.31
05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Рецензії
Концепт структури образності Світлани-Майї Залізняк
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Концепт структури образності Світлани-Майї Залізняк
Якщо говорити про духовні підвалини творчості Світлани-Майї Залізняк, то мова насамперед має вестися як навколо онтологічної вкоріненості традицій образності поетки загалом, так і локально: поетична дійсність авторки має свою природну і логічну опору – такий собі іманентний силовий первень, що дозволяє суто інстинктивно вивіреним архетипам щоразу збільшувати траєкторію діткнення до прихованих царин колективного підсвідомого (концепція Юнга), і змінювати трансперсональну спільність на вужчу, але емпірично глибшу – власну:
Я – окремо від світу, бо лиш в цьому вбачаю спасіння
Від облудливих суддів, лавин криводушних присяг.
(„Бути”)
Повз тіні веж...
Біг – щоб душі рости!
Мій променад – від себе і до себе.
(„Безлюддя”)
Авторці є що протиставити огульній, і часто руйнівній силі амбівалентності власного поетичного ядра, яке однак конденсує досвід і тяжіє до суто матеріального сприйняття реальності, а саме – сакральність: як елемент патріархальної традиції, як спосіб трансляції глибокої внутрішньої культури, і, звичайно, як особливо значимий релігійно-світоглядний чинник:
Зажди, я допишу... Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій,
До алгоритмів „крап...крап...крап...”,
„чів-чів”...
Поет хоча б один додати зможе.
(„Алгоритм дощу”)
Спираючись на вже узвичаєні, усталені константи власних образних уявлень про світ, авторка створює химерні, але майже зримі універсалії світобуття, які суто номінативно є чутливими резонаторами ще неословленої дійсності, а феноменологічно – заперечують замкнуту на собі каузальність, натомість звертаючись до сутнього первородного досвіду, де „Я” – вільне і смислотворче.
Шукала гойні вірші між картин...
У дощ
вогненна брама
прочинилась…
Забаглося шугнути із хмарин
В колючий терен, де чаївся стилос,
І пригадати словеса всіх мов,
І загасити болем вогневицю...
Розпавшись
на веселчасті
арго,
Впокоююсь до ранку. Я – жар-птиця.
(„Талан”)
Психолого-поетична рефлексія авторки видає високу культурологічність, цивілізаційну наповненість і вимогливість до себе, прагнення сформувати своє власне поетичне реноме, віднайти власний вектор у темпораконтинуумі життя, збагнути свою життєву місію і водночас відмежувати тонку поетичну душу від сірого натовпу. Така позиція поетки повсякчас проглядає крізь її вірші:
Я – деміург, та долі не зміню………
………………..
(„Літо”)
На аркуші хмарні виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
Розписано все наперед. За спекотою – грім.
Хтось катом прийшов,
я – поетом
……………………………………………..
(„Крізь серце”)
Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.
(„Бути”)
Картина поетичного світу Світлани-Майї Залізняк наповнена і одухотворена. Авторка подекуди виступає як візіонер, медіум, містифікатор, здатний не тільки відтворити до болю реальні, подекуди інфернальні і містичні картини минулого, пережиті її душею у попередніх реінкарнаціях, а й перенестися у майбутнє. Футуристичність її версифікаційного світобачення вражає своєю контробивательською сутністю, запереченням рутини і аморальності буднів:
Прожекти тануть , мов у каві – крига.
Для віршів денно виплітаю сіть…
А потяги…
а роги…
ризи…
дзиги…
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
Авторці не характерна пресловута унісексуальність чи навіть гендерна нейтральність, її поезія – глибоко фемінна, подекуди аж настільки, що по суті є квінтесенцією фемінного гендерного стереотипу:
– Я жінка єсмь… – над прядивом торочу.
…………………………….
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
В моїх очах – чар хутірських жінок.
(„Очі”)
Творчість Світлани інтенціональна: енергетичне поле, в центрі якого знаходиться авторське творче „Я”, потужне і інтелектуально цілісне, але й здатне на стрімкий рух од містики до богослужіння, од космогонічності аж до антропоморфності:
У мене – птахокардія.
Жодна пігулка не діє.
Птаха свободи просить.
А понад вербами – осінь…
(„Птахокардія”)
Авторка творить сучасний, пливкий і строкатий метамовний міф, цілком свідомо і продумано аберуючи і перекреслюючи семантичну сутність і значимість усталених у літературі поглядів на дійсність:
Знов не руда сусідська корівчина,
А слон Махмуд у літній сон плететься.
(„Екзотичний сон”)
Вражає діапазон поетично-філософського позиціонування авторки. Світлана-Майя Залізняк завжди обирає винятково актуальні, гострі, вічні у своїй невирішуваності теми: виховання дітей («Абрис»), вибір професії і вічне гамлетівське вагання «бути чи не бути» («Про кайф», «В бік човна»), право на любов, вибір між материнськими і жіночими переживаннями:
Любові недодати за життя
Боюсь пекельно! Зайця Юрі зшила...
Ти вбила ненароджене дитя.
Себе об камінь туги розкришила...
(„Мушля”)
Її креативні рушії мають за мету створити такий образ дійсності, де буде важливим не сам факт донесення певної лінгвосеміотичної парадигми до читача, а створення такого образу дійності, який би збігся з її власними ціннісними очікуваннями і сприймався як щось природне і самосвідоме:
Ні, не погорда. Не зневіра. Путь.
Біль. Антисептика.
Обробка вірша сріблом.
(„Вигадливість”)
Поетичні візії Залізняк на диво динамічні і подієві. У центрі мегалітичного поетовсесвіту – не бог, не деміург, а людина, з її переживаннями і вічним моральним вибором, автор наче збоку споглядає усе, як вправний наратор і водночас – співпереживач і співтворець ситуації. Поетичні твори Світлани-Майї подекуди є міні-п’єсами, на мізансцені яких розгортаються екзистенційно заглиблені і водночас експресивні трагедії («Голосили вишні», «Фініш», «Мушля»).
Перекладацький доробок Світлани-Майї Залізняк вражає передовсім своєю різноманітністю. Переклади Залізняк – це не банальна транслітерація творчого всесвіту митця, а співтворчість, дуалістичний і водночас монолітний симбіоз автора-мови-оригіналу і перекладача-української мови (з А.Ахматової, І.Буніна, Р.Тагора, С.Афлатуні, М.Матвєєвої, В.Друзя, Є.Більченко, О.Берггольц, Т.Селіванчик тощо). Перекладач тонко відчуває метафізику вірша, його семантико-поетичне поле, точними і сильними мазками реалізує якнайтонше буттєвий і креативний потенціал тексту як точки перетину суб'єктивного образу об'єктивної реальності, і того, що існує, як об’єктивна реальність.
Отже, концептуалізм, іманентна інтелектуальність, філософський розмах, барокова розмашистість авторського стилю і водночас морально-етична аскеза вивищують Світлану-Майю Залізняк та її поетичні шедеври над сірістю буднів провінційного містечка, переносять її у інший – яскравіший, кращий, вищий світ – світ її власної «планети мар», до якої радо торують метафоричний шлях її вдячні читачі.
2011
Сергій Осока, письменник, м. Полтава. Світлана Ілініч, поетеса, м. Вінниця.
Я – окремо від світу, бо лиш в цьому вбачаю спасіння
Від облудливих суддів, лавин криводушних присяг.
(„Бути”)
Повз тіні веж...
Біг – щоб душі рости!
Мій променад – від себе і до себе.
(„Безлюддя”)
Авторці є що протиставити огульній, і часто руйнівній силі амбівалентності власного поетичного ядра, яке однак конденсує досвід і тяжіє до суто матеріального сприйняття реальності, а саме – сакральність: як елемент патріархальної традиції, як спосіб трансляції глибокої внутрішньої культури, і, звичайно, як особливо значимий релігійно-світоглядний чинник:
Зажди, я допишу... Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій,
До алгоритмів „крап...крап...крап...”,
„чів-чів”...
Поет хоча б один додати зможе.
(„Алгоритм дощу”)
Спираючись на вже узвичаєні, усталені константи власних образних уявлень про світ, авторка створює химерні, але майже зримі універсалії світобуття, які суто номінативно є чутливими резонаторами ще неословленої дійсності, а феноменологічно – заперечують замкнуту на собі каузальність, натомість звертаючись до сутнього первородного досвіду, де „Я” – вільне і смислотворче.
Шукала гойні вірші між картин...
У дощ
вогненна брама
прочинилась…
Забаглося шугнути із хмарин
В колючий терен, де чаївся стилос,
І пригадати словеса всіх мов,
І загасити болем вогневицю...
Розпавшись
на веселчасті
арго,
Впокоююсь до ранку. Я – жар-птиця.
(„Талан”)
Психолого-поетична рефлексія авторки видає високу культурологічність, цивілізаційну наповненість і вимогливість до себе, прагнення сформувати своє власне поетичне реноме, віднайти власний вектор у темпораконтинуумі життя, збагнути свою життєву місію і водночас відмежувати тонку поетичну душу від сірого натовпу. Така позиція поетки повсякчас проглядає крізь її вірші:
Я – деміург, та долі не зміню………
………………..
(„Літо”)
На аркуші хмарні виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
Розписано все наперед. За спекотою – грім.
Хтось катом прийшов,
я – поетом
……………………………………………..
(„Крізь серце”)
Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.
(„Бути”)
Картина поетичного світу Світлани-Майї Залізняк наповнена і одухотворена. Авторка подекуди виступає як візіонер, медіум, містифікатор, здатний не тільки відтворити до болю реальні, подекуди інфернальні і містичні картини минулого, пережиті її душею у попередніх реінкарнаціях, а й перенестися у майбутнє. Футуристичність її версифікаційного світобачення вражає своєю контробивательською сутністю, запереченням рутини і аморальності буднів:
Прожекти тануть , мов у каві – крига.
Для віршів денно виплітаю сіть…
А потяги…
а роги…
ризи…
дзиги…
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
Авторці не характерна пресловута унісексуальність чи навіть гендерна нейтральність, її поезія – глибоко фемінна, подекуди аж настільки, що по суті є квінтесенцією фемінного гендерного стереотипу:
– Я жінка єсмь… – над прядивом торочу.
…………………………….
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)
В моїх очах – чар хутірських жінок.
(„Очі”)
Творчість Світлани інтенціональна: енергетичне поле, в центрі якого знаходиться авторське творче „Я”, потужне і інтелектуально цілісне, але й здатне на стрімкий рух од містики до богослужіння, од космогонічності аж до антропоморфності:
У мене – птахокардія.
Жодна пігулка не діє.
Птаха свободи просить.
А понад вербами – осінь…
(„Птахокардія”)
Авторка творить сучасний, пливкий і строкатий метамовний міф, цілком свідомо і продумано аберуючи і перекреслюючи семантичну сутність і значимість усталених у літературі поглядів на дійсність:
Знов не руда сусідська корівчина,
А слон Махмуд у літній сон плететься.
(„Екзотичний сон”)
Вражає діапазон поетично-філософського позиціонування авторки. Світлана-Майя Залізняк завжди обирає винятково актуальні, гострі, вічні у своїй невирішуваності теми: виховання дітей («Абрис»), вибір професії і вічне гамлетівське вагання «бути чи не бути» («Про кайф», «В бік човна»), право на любов, вибір між материнськими і жіночими переживаннями:
Любові недодати за життя
Боюсь пекельно! Зайця Юрі зшила...
Ти вбила ненароджене дитя.
Себе об камінь туги розкришила...
(„Мушля”)
Її креативні рушії мають за мету створити такий образ дійсності, де буде важливим не сам факт донесення певної лінгвосеміотичної парадигми до читача, а створення такого образу дійності, який би збігся з її власними ціннісними очікуваннями і сприймався як щось природне і самосвідоме:
Ні, не погорда. Не зневіра. Путь.
Біль. Антисептика.
Обробка вірша сріблом.
(„Вигадливість”)
Поетичні візії Залізняк на диво динамічні і подієві. У центрі мегалітичного поетовсесвіту – не бог, не деміург, а людина, з її переживаннями і вічним моральним вибором, автор наче збоку споглядає усе, як вправний наратор і водночас – співпереживач і співтворець ситуації. Поетичні твори Світлани-Майї подекуди є міні-п’єсами, на мізансцені яких розгортаються екзистенційно заглиблені і водночас експресивні трагедії («Голосили вишні», «Фініш», «Мушля»).
Перекладацький доробок Світлани-Майї Залізняк вражає передовсім своєю різноманітністю. Переклади Залізняк – це не банальна транслітерація творчого всесвіту митця, а співтворчість, дуалістичний і водночас монолітний симбіоз автора-мови-оригіналу і перекладача-української мови (з А.Ахматової, І.Буніна, Р.Тагора, С.Афлатуні, М.Матвєєвої, В.Друзя, Є.Більченко, О.Берггольц, Т.Селіванчик тощо). Перекладач тонко відчуває метафізику вірша, його семантико-поетичне поле, точними і сильними мазками реалізує якнайтонше буттєвий і креативний потенціал тексту як точки перетину суб'єктивного образу об'єктивної реальності, і того, що існує, як об’єктивна реальність.
Отже, концептуалізм, іманентна інтелектуальність, філософський розмах, барокова розмашистість авторського стилю і водночас морально-етична аскеза вивищують Світлану-Майю Залізняк та її поетичні шедеври над сірістю буднів провінційного містечка, переносять її у інший – яскравіший, кращий, вищий світ – світ її власної «планети мар», до якої радо торують метафоричний шлях її вдячні читачі.
2011
Сергій Осока, письменник, м. Полтава. Світлана Ілініч, поетеса, м. Вінниця.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Про усіляке"
• Перейти на сторінку •
"Епічне засмічення мозку: як деструктивні люди майстерно перекладають на вас відповідальність"
• Перейти на сторінку •
"Епічне засмічення мозку: як деструктивні люди майстерно перекладають на вас відповідальність"
Про публікацію