Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Даша Запорожець /
Проза
Осень.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осень.
Осень. Стройная дама в цветастом платье с черной вуалью. Осень. Черные тучи и ярко-желтые листья на деревьях. Осень. Жуткий ливень и бабье лето. Осень. Противный холод и отражение солнца в симпатичной луже. Осень. Золотистая мечта и разбитая надежда. Осень….
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
