Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Даша Запорожець /
Проза
Осень.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осень.
Осень. Стройная дама в цветастом платье с черной вуалью. Осень. Черные тучи и ярко-желтые листья на деревьях. Осень. Жуткий ливень и бабье лето. Осень. Противный холод и отражение солнца в симпатичной луже. Осень. Золотистая мечта и разбитая надежда. Осень….
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
