Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
2026.01.27
11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
2026.01.27
10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
2026.01.26
21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
2026.01.26
18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
2026.01.26
18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
2026.01.26
16:48
Сьогодні сніг колишній втратив присмак.
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Даша Запорожець /
Проза
Осень.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осень.
Осень. Стройная дама в цветастом платье с черной вуалью. Осень. Черные тучи и ярко-желтые листья на деревьях. Осень. Жуткий ливень и бабье лето. Осень. Противный холод и отражение солнца в симпатичной луже. Осень. Золотистая мечта и разбитая надежда. Осень….
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
