Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
Вже не втримають їх ні снігів, ні дощів походеньки,
Бо ведуть за собою мій зболений рідний народ.

Щоб устав із колін і сльозу пересолену витер,
На обличчі століттями горем проораний слід.
Дме на рани йому і знеболює, стишує вітер,
Щоб зібрати докупи увесь український нарід.

І піднятись на захист води, і лісів, і земельки,
І вишневих садів, і онуків, що прийдуть у світ.
Тих прогнати, що пхають в свою ненажерливу пельку
Всі надбання країни – і звичай, і мову, і плід.

І прокинеться світ, загримлять віковії кайдани,
Бо припиняться смерті у цій ненависній війні.
І заповняться людом щасливі од миру Майдани,
І настануть для нас, вже об’єднаних, радісні дні.
01.06.18