Прийми мене такого, з усіма
Провинами, невмілими словами,
Що біля тебе ніби криголами.
Що біля тебе - все моя тюрма.

З усім облудним, схованим лицем
Це місто переховує коханців,
Які розійдуться напевне вранці,
Щоб іншим разом думати про це.

Так мало бути. Так було без нас,
За іншим разом вийде невідоме,
Воно давно вже проситься додому,
Тож не мовчи, бо збовтується час.

Бо він давно без сенсу і без слів,
Для мене викарбовує дорогу,
Прийми мене наївного, старого,
Такого, що піднятись не посмів.

І ти говориш: вже договорили,
Та ми обоє мовчимо про те,
Що тінь над нами вороном росте,
І ніч. І місяць. І немає сили.