«На Радянщині можлива тільки суспільницька критика, тому щоб знайти признання, треба свідомо робитися сліпим, цебто поза суспільними проблемами не бачити нічого»
Богдан Ігор Антонич «Проти поменшування мистця»

І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи,
Як вишні українські заходилися цвісти.
Щоправда, одразу ж загув якось незвично:
Містично. Ба, навіть сюрреалістично .
І довго гув би ще, бо так і не повірив,
Що молодість – не вічна і начебто літами міряна.
Та в двадцять з лишком літ Всевишній
Узяв тебе до себе в Горні Висі.
І , може, й слушно: на Лемківщину твою любу
Апокаліптична вже насувалась згуба.
Тож і якби уник ти ровів Катині,
Зогнив би десь у сталінських катівнях:
Не зміг би з ручними солов’ями буть в одному хорі,
Оспівувать за мурами кремлівськими причаєну потвору,
А кинув би, як побратим по слову Осип,
У безсоромні вовчі очі хоча б і ці рядки пророчі:
«Де не оставсь на каменю ні камінь, де зрівнялись гори,
Знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих.
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори
І мотуз вішальників для живих приносить щастя» .
Ні, ти уникнув «щастя соціалізму»,
Приправленого голодом та слізьми,
Уник і глуму, й неминучої біди
У вічність, як Ісус, вознісся молодим.

«Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко».
Богдан Ігор Антонич «Вишні»
Див. Тетяна Лисенко «Сюрреалістина типологічна лінія Сальвадора Далі і Богдана Антонича (синтеза поетичного й образотворчого мистецтв у сфері підсвідомого».
Йдеться про вірш Осипа Мандельштама «Мы живем, под собою не чуя страны», де вперше Сталін був зображений як тиран, а поет прирік себе на неминучу смерть.
«Апокаліпсис».- Богдан Ігор Антонич. Повне зібрання творів. К., «Літопис», 2008, стор.173.