Образок

Серпень сумлінно дозбирував у кошик розгублені колоски. Десь далеко ледь чутно прогуркотів комбайн, а може, спросоння позіхнув грім… Спека втомилася і забажала відпочинку.

А в проміжку неба і землі кружляли лелеки, збираючись у далеку дорогу. Величезним живим циліндром (із кількох вузьких кілець) оберталася навколо уявної осі майстерно створена фігура із понад сотні птахів. Граційно рухалася з боку в бік, немов вагалася, куди їй податися і чи потрібно це робити. Монотонно, безголосо вертілася над людськими городами та клаптем поля, торкаючись, здавалося, неба, але міцно тримаючись землі. І розсіваючи тугу. Якусь метушливу, важку… Лише раз по раз порушували гармонійне плетиво молоді журавлята, безтурботно доганяючи один одного у своїй грі. Мабуть, по-дитячому раділи невідомому.

Раптом відділилися од гурту біля трьох десятків лелек, закружляли над березовим гаєм, тримаючись ближче до села. Свої. «Наші!» ― радісно затріпотіло серце, а до горла підкочувався глевкий клубок: прощаються! А «наші» витворяли щось неймовірне: то складали дивовижну молекулу, то сонячними променями розходилися урізнобіч, то розцвітали квіткою, утворюючи пелюстку за пелюсткою… Такий собі мистецький фестиваль.

Мій погляд знову й знов приковував прощальний журавлиний ритуал. Нестримно захотілося піднятися вгору, розкрити широчезні обійми, заховати у них кожного птаха… Там була розлука, тут – чекання. Махаємо з донечкою руками, і свято віримо в те, що нас побачили, відчули, зрозуміли. Розповідаю Світлячкові про нашу лелечу Батьківщину, теплі краї та довгий важкий переліт. Яким він буде? Чи усі зможуть долетіти туди і повернутися назад?..

Довкола спокійно зеленіли притихлі дерева, у стійкій байдужості дрімали цегляні хати. Лише чорна бузина, мовби ненароком, позвішувала тяженькі голівки-кетяги і ледве стримувала жаль. Та ще небо на заході почепило сіру фіранку…

Пам’ятаймо

А над селом —
Журливі журавлі,
І крила в них легкі-легенькі й пружні!
Така близька усмішка до землі,
Хоч тисне відстань холодом потужно.

Комусь – веселе,
А комусь – прощальне
«Курли» останнє не дзвенить з грудей.
«Чого дивитись?» — кине хтось. — «Банально».
А може й зовсім очі не зведе…

…А над селом веселики ключами —
Зрадливі крила, помахи, як дні…
О, як же радо ми їх зустрічаєм!
О, скільки ж, скільки
Не верта рідні…

2011