ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Тарасюк (1983) /
Проза
А над селом – журливі журавлі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А над селом – журливі журавлі…
Образок
Серпень сумлінно дозбирував у кошик розгублені колоски. Десь далеко ледь чутно прогуркотів комбайн, а може, спросоння позіхнув грім… Спека втомилася і забажала відпочинку.
А в проміжку неба і землі кружляли лелеки, збираючись у далеку дорогу. Величезним живим циліндром (із кількох вузьких кілець) оберталася навколо уявної осі майстерно створена фігура із понад сотні птахів. Граційно рухалася з боку в бік, немов вагалася, куди їй податися і чи потрібно це робити. Монотонно, безголосо вертілася над людськими городами та клаптем поля, торкаючись, здавалося, неба, але міцно тримаючись землі. І розсіваючи тугу. Якусь метушливу, важку… Лише раз по раз порушували гармонійне плетиво молоді журавлята, безтурботно доганяючи один одного у своїй грі. Мабуть, по-дитячому раділи невідомому.
Раптом відділилися од гурту біля трьох десятків лелек, закружляли над березовим гаєм, тримаючись ближче до села. Свої. «Наші!» ― радісно затріпотіло серце, а до горла підкочувався глевкий клубок: прощаються! А «наші» витворяли щось неймовірне: то складали дивовижну молекулу, то сонячними променями розходилися урізнобіч, то розцвітали квіткою, утворюючи пелюстку за пелюсткою… Такий собі мистецький фестиваль.
Мій погляд знову й знов приковував прощальний журавлиний ритуал. Нестримно захотілося піднятися вгору, розкрити широчезні обійми, заховати у них кожного птаха… Там була розлука, тут – чекання. Махаємо з донечкою руками, і свято віримо в те, що нас побачили, відчули, зрозуміли. Розповідаю Світлячкові про нашу лелечу Батьківщину, теплі краї та довгий важкий переліт. Яким він буде? Чи усі зможуть долетіти туди і повернутися назад?..
Довкола спокійно зеленіли притихлі дерева, у стійкій байдужості дрімали цегляні хати. Лише чорна бузина, мовби ненароком, позвішувала тяженькі голівки-кетяги і ледве стримувала жаль. Та ще небо на заході почепило сіру фіранку…
Пам’ятаймо
А над селом —
Журливі журавлі,
І крила в них легкі-легенькі й пружні!
Така близька усмішка до землі,
Хоч тисне відстань холодом потужно.
Комусь – веселе,
А комусь – прощальне
«Курли» останнє не дзвенить з грудей.
«Чого дивитись?» — кине хтось. — «Банально».
А може й зовсім очі не зведе…
…А над селом веселики ключами —
Зрадливі крила, помахи, як дні…
О, як же радо ми їх зустрічаєм!
О, скільки ж, скільки
Не верта рідні…
2011
Серпень сумлінно дозбирував у кошик розгублені колоски. Десь далеко ледь чутно прогуркотів комбайн, а може, спросоння позіхнув грім… Спека втомилася і забажала відпочинку.
А в проміжку неба і землі кружляли лелеки, збираючись у далеку дорогу. Величезним живим циліндром (із кількох вузьких кілець) оберталася навколо уявної осі майстерно створена фігура із понад сотні птахів. Граційно рухалася з боку в бік, немов вагалася, куди їй податися і чи потрібно це робити. Монотонно, безголосо вертілася над людськими городами та клаптем поля, торкаючись, здавалося, неба, але міцно тримаючись землі. І розсіваючи тугу. Якусь метушливу, важку… Лише раз по раз порушували гармонійне плетиво молоді журавлята, безтурботно доганяючи один одного у своїй грі. Мабуть, по-дитячому раділи невідомому.
Раптом відділилися од гурту біля трьох десятків лелек, закружляли над березовим гаєм, тримаючись ближче до села. Свої. «Наші!» ― радісно затріпотіло серце, а до горла підкочувався глевкий клубок: прощаються! А «наші» витворяли щось неймовірне: то складали дивовижну молекулу, то сонячними променями розходилися урізнобіч, то розцвітали квіткою, утворюючи пелюстку за пелюсткою… Такий собі мистецький фестиваль.
Мій погляд знову й знов приковував прощальний журавлиний ритуал. Нестримно захотілося піднятися вгору, розкрити широчезні обійми, заховати у них кожного птаха… Там була розлука, тут – чекання. Махаємо з донечкою руками, і свято віримо в те, що нас побачили, відчули, зрозуміли. Розповідаю Світлячкові про нашу лелечу Батьківщину, теплі краї та довгий важкий переліт. Яким він буде? Чи усі зможуть долетіти туди і повернутися назад?..
Довкола спокійно зеленіли притихлі дерева, у стійкій байдужості дрімали цегляні хати. Лише чорна бузина, мовби ненароком, позвішувала тяженькі голівки-кетяги і ледве стримувала жаль. Та ще небо на заході почепило сіру фіранку…
Пам’ятаймо
А над селом —
Журливі журавлі,
І крила в них легкі-легенькі й пружні!
Така близька усмішка до землі,
Хоч тисне відстань холодом потужно.
Комусь – веселе,
А комусь – прощальне
«Курли» останнє не дзвенить з грудей.
«Чого дивитись?» — кине хтось. — «Банально».
А може й зовсім очі не зведе…
…А над селом веселики ключами —
Зрадливі крила, помахи, як дні…
О, як же радо ми їх зустрічаєм!
О, скільки ж, скільки
Не верта рідні…
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 1.0043 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 1.0043 seconds