Поезія це називання речей не своїми іменами.
Бо назвиська дали до нас. Ми маємо по-своєму описати світ і себе в ньому. Ефект пірнання у тексті відсутній, немає зримості - то як хвалити? Я не про цей вірш.

не у кожного ...а у світі тьма бевзів... людей з відсутністю дзеркальних нейронів... є потрібна фантазія, розум, уява... щоб розуміти, що змістовне, а що павутиння словесне.

Длубати молотками... ліпити кавалки, а геніїв висміювати... звичайна поведенція ремісника.
У моєму випадку маємо Вас, запеклого шанувальника, що писав про симфонізм моїх поезій...і .......моїм несприйняттям Вашого, на перший погляд - креативного, але одномканітного... тепер переважно лубочного, написаного під... аби показувати: я є... я можу... читай щодня мої словесні виплески......Зачудування немає. Смаки мої сталі, вибачайте. Дивуйте ліпшим.

(одноманітним)

Блеф-кухар

Лікував від гарного смаку.
Тьменна ресторацій при дорозі.
Рукколи насипав на лукум...
Прилітав на паті Осборн Оззі.

Три відьмички різали перкаль,
від серветок тхнуло темним пивом.
Годував блеф-кухар серед паль,
прав завісу... Я прийшла - спесива.

Зажадала: "...ковбики - не те,
хай завія пудрова мете!
Хочу торт суничний..."... "Є ірис -
кухар проказав, - киселик скис..."...

"У какао муха золота...
нагодуй до несхочу кота!
Півголодна в хащі полечу".

Мишу-бі запечено сичу...

Обірвала мову.
"...цок...геп...цок..." -
б'є мушву кухарський молоток.

Феям догоджають не усі.
Пропливли словесні карасі...

2019

Вибачайте за несанкціоноване втручання. Смисл був би виразнішим, якби:
- генієм, таки;
- жадана, та;
- до – дзижчить;
- не рубінні, а наївні, невинні;
- у гущі писанин;
- із феєю... та ну її... до біса...

Лауреат Букерівської книжкової премії Ді-Бі-Сі-П'єр:

Письмо – це завжди крик. Це крик немовляти, це крик несвідомої душі, яка благає про допомогу. Це самотня душа, і допоки існує оця самотність – ви продовжуєте кричати, і це проявиться у вашому письмі. Коли ця самотність минає, ви перестаєте плакати, і разом з тим може зникнути і ваше письмо.Пишучи, ви постійно стикаєтеся з самим собою, але це непогано. Смисл творчості – в тому, що письменник пише про себе, і так і має бути. Він не має думати про ринок – якщо це, звісно, не комерційний письменник, який пише книжки про шпіонів або історії про кохання, коли книга має розважати читача. Це – зовсім інша робота. Але література – це завжди крик непевної душі, яка перебуває в особливих умовах.
Письмо саме по собі – дуже некомфортна річ. Це не тільки психологічно важко, це ще й емоційно некомфортно. Чим більше я пишу, тим менше я хочу писати, але потім я знову повертаюся.

Це філософське питання, що б я більше хотів – бути щасливішим чи бути здатним писати. Я не вірю в американську концепцію про постійні пошуки щастя. Я вірю в те, що моє щастя – в тому, що я навчаюся і росту. І я б вибрав те, що роблю зараз.

Привіт, Александре!
Фей посилаєте до біса?
Не лячно, вони ж повернуться ;)
Винця на посошок? Краще кефіра на коньяку,
так Муза швидше прилітає!
Або помити ноги у сметані,
щоб усім сусідам заздрощі полізлі по спині!
Єх, поете, поете!

Олександре, там помилочка була;)

Ой, да нині усе є, така публіка наплодилася, що Пекло б позаздрило! Феї, як відьми, то не феї, а просто якісь, я вибачаюсь, гідри! :)))))