Можна з впевненістю сказати: зрідка, але трапляються випадковості, як у житті – бутті, так і у світі. Але в кожній випадковості криється прихована закономірність… А ми усі – складові єдиного цілого, де кожен виконує властиву саме йому місію, може навіть не зовсім усвідомлено, хто значну, а хто менш вагому…

Природним є потяг людей до пізнання дивного, таємничого, до того, що не вкладається в рамки матеріалістичного світогляду. Різні є тлумачення щодо визначення Творчості. Глибинно мовив автор «Ружі світу» Д. Андреєв: «Творчість – частина світової творчості».

Відносно ж цілісності світу культури в соціальному, історичному і особистому вимірах, то це - основний пафос філософії Шпенглера. «Єдність є світ», - вважав він.

Основне завдання філософії культури – це адекватна історична світобудова, яка забезпечує передачу цілісності, «синтетичності» виявлених нею культур. При цьому наука з її поняттями і доказами тут безсила. Прилучитися до «таємниці» - осягнення «прафеномена», можна лише через переживання «безпосередньо відчуваної єдності», що можливе чи то в процесі ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ, чи то на підставі РЕЛІГІЙНОЇ ІНТУЇЦІЇ.

У своїй праці «Присмерк Європи» він акцентував увагу і на унікальній духовній основі – душі культури, що фіксує внутрішню єдність конкретно – історичного культурного комплексу. Йшлося, власне, про менталітет нації, що обумовлює неповторність її світобачення.

Неповторність світобачення – одна з необхідних рис справжнього митця… Виростає ж особистість з дитинства. І якщо добре розрухати пам'ять, виринають спогади…

Тетяна Іваницька розповідає: «Досі у пам’яті моїй оживають спомини з дитинства, - смуги світла з вікна, гра кольорів, що відображалася на брунатному килимі… Змалечку любила музику, сама співала, переспівувала почуті гарні мелодії. Пригадую сад, особливо у пору цвітіння… Тягнулася до краси, скільки себе пам’ятаю, а ось художників до мене у нашому роду не було. Трапилася колись така знакова ситуація, - я навчалася в шостому класі, проходили ми з мамою повз нинішній коледж імені А. Ерделі, і я сказала: «Буду тут вчитися…».

Три мистецькі освіти, дві з них вищі, не так багато художників здобули дипломи таких навчальних закладів! Спочатку Тетяна вступила до Ужгородського коледжу мистецтв імені А. Ерделі у 2001 році (відділення живопису), який успішно закінчила. В 2005 стала студенткою Закарпатського художнього інституту (відділення живопису). 2012 –й рік ознаменувався потраплянням до когорти студенства Львівської Національної Академії Мистецтв (відділення монументального живопису).

Пані Тетяна особа енергійна, діяльна, весела і зичлива до людей, встигає робити багато добрих і корисних справ. Працювала в Тарнівецькій дитячій школі мистецтв, потім - викладач з фахових дисциплін Ужгородського коледжу мистецтв імені А. Ерделі, з 2019-го року обіймає посаду заступника директора. В 2016 – успішно справилася з обов’язками спеціального редактора мистецького видання «Магія відданості рідній землі і світу».

Значну роль у становленні мисткині відіграли художники – педагоги. Які імена! Назвемо зокрема – В. Микиту, П. Баллу, Н. Пономаренко, Н. Дідик (в коледжі). В Закарпатському Художньому Інституті – В. Приходько, Л. Корж – Радько і Л. Медвідь та О. Голубець в ЛНАМ.

Ця славна плеяда митців – наставників щедро ділилася з студенством знаннями і досвідом. А чи передається мудрість? При вимовлянні цього слова слід щонайменше зосередитися на етимології терміну. Ю. Евола твердив, щоб опанувати її (мудрість), треба вміти вчинити ПЕРЕХІД від звичного життя до вищого… Надамо слово мислителеві: «Вона (мудрість) залежить безпосередньо від якості і реальності індивідуального буття і являється його невід’ємним привілеєм і органічною частиною, і зовсім не поняттям або думкою…

… Мудрість відкриває один єдиний шлях: посередництвом вільної і творчої дії досягнути того рівня, на котрому відкривається смисл вчення, щоб через досвід пізнати, що стоїть за словами інших, і що залишається тільки словами…».

Творчість… Мисткиня вдосконалюється і розвиває свою майстерність в жанрах - пейзажу, портрету, тематичних композицій, використовуючи техніки – олійних фарб, акварелі, гуаші. Її живопису властива – зосередженість на емоційному стані натури (портрет), мальовнича передача настроєвості ландшафтів (краєвид), активний пошук власного почерку у акварельній техніці письма.
Асоціативно живопис Тетяни є весняним, він дарує глядачам: відчуття радості буття, попри різні негаразди, весняного оновлення природи у всій її строкатій барвистості. Ось прислухаймося до слів поета:

«Весна. Одне лише єдине слово
А ним навіки сказано усе
Весна несе усій землі обнову.
По суті – і життя нове несе».

Іван Нечитайло, поема «Свіча безсмертя».

Тетяна Іваницька учасниця обласних, всеукраїнських пленерів і виставок. Зараз працює над створенням циклу робіт філософського змісту для концептуальної виставки…

Вона як закарпатська українка «укорінена» на землі батьків і дідів, мешкає неподалік від Ужгорода, а народжена в селі Ставне, що на Великоберезнянщині.

Вагоме слово Рід, не в філологічному трактуванні, а в категорії більш філософській, антропологічній. Рід, родина, рідна земля. Дуже правильно і влучно пише В. Карачинцев (поет і культуролог): «Рід – гумус нашої цивілізації. З часів Трипілля предки поклонялися божеству Роду. Село завжди плекало традиції. Це – матриця українців. Тому в радянський час село нещадно нищили.
… Через рід людина проростає в майбутнє…».

Прийдешній день закарпатського малярства належатиме працьовитим і обдарованим живописцям, серед яких і Тетяна Іваницька.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

*Інтернет – видання «ЧЕТВЕРТА ХВИЛЯ».