ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Сидір і його коза
Останнім часом став я помічати, що не Сидір водить козу на вигон пастися, а коза Сидора. І це закономірно, оскільки тварина вгодована, повна дурної молодечої сили та вельми нахраписта. Увесь час підштрикує рогами лисого дідугана у м’якушки, немов каже: «Не будеш слухатися – загризу!».
А дід старенький, важко йому увесь час бігти попереду такої прудкої істоти. Втомлюється, часто зупиняється аби відхекатися. От тоді коза і волочить дідугана за собою на пасовисько по горбаках, оскільки для надійності Сидор обв’язав себе під ребрами налигачем з якимось мудрим морським вузлом. Інколи він і сам забуває як його розв’язати. А на ходу, коли зморшкуватий дупець жваво підплигує нерівностями - це зробити взагалі неможливо.
Ми вже звикли, коли повз нас уранці, вдень і увечері пропливає ця нерозлучна пара. Не раз і не два бачив, як дід Юрко хропів, коли його волочила гостророга Аглая в рідний сарай по закропивленим мочарам та сільською бруківкою. Вдома чоловіка одв'язувала дружина, звалювала собі на плечі і переносила до хати. Що там далі буває – самі знаєте: дід любить оковиту змалечку, тож дружина вибиває з нього хміль кочергою або довбнею.
А лукава яка ця рогата!
Посеред вулиці після дощу розляглася глибочезна калюжа. Обійти неможливо. От дід Юрко на козу зверху «геп!» , цвьохнув її по ріпиці лозиною і каже: - Іди вже, на тому боці злізу.
Коза озирнулася на супостата, кивнула головою і ступила ратицями в сільський океан. Дійшла до середини заповненої баговинням баюри, струснула діда з себе і хутко пострибала далі.
Вичалапав хазяїн з брудної калабані, витрусив з кишені намоклі цигарки і аж сльозу пустив від обиди. А до хати далеко. Добре, що я побачив те лихо, дав йому жінчині монгольські панталони з начосом. Підв’язав він їх під шиєю очкуром і мовить:
- Завтра занесу.
- Та не треба! – одказую стариганю.- Дарую, вони тобі пасують. Наче.
Подякував за гарні строї односелець, потиснув руку і пішов додому.
А за півгодини надверічньою втомленою тишею розлився оглушливий жіночий вереск. Навіть тут – за кілометр від домівки діда Юрка чулося люте гарчання його сердечної подруги життя.
- Бодай тебе пранці з’їли, бахуряко підтоптаний! Це у якої ти шльондри споднє позичив? Га? Знову до Одарки залицяєшся? Їй же сто років! У неї «там» тільки одна павутина! Ах ти ж гаспид!
А далі вже чулося тільки монотонне відлуння від гупання довбнею по спині рідної душі.
Аглая – коза з інтелектом. Дуже любить вірші. Тобто регулярно піджовує томики з вічним, які горбляться у мішках та стоять боком на поточеній шашелем етажерці ще сталінських часів у дальному кутку сарая.
Минулої весни, коли я приходив до сусіда допомогти спиляти роги козі на руків’я ножів, то вона якраз прикінчувала фоліант титана думки пані Саловсмак . Під ратицею сиротливо зіщулилася надкушена палітурка «Пихокардії». Я тоді навіть здивувався: «Ти диви! І відома у вузьких літературних колах нашого освіченого села поетеса, і коза діда Юрка – тезки! Ні, це не звичайний збіг! Це – доля.
Прийшов до мене наступного дня сусіда, панталони приніс. Правда шматок із гузна нещасної одежинки було вирвано з м’ясом, але то таке.
- Вибач, що порвалися,- каже сусід.
- Та не страшно. Це ж тільки ганчірка. Всі вони колись рвуться. Давай краще я тебе наливкою почастую, а то бачу, що ти сумний чогось дуже, невеселий.
Дід острашливо озирнувся, почухав трохи макірту і згідливо кивнув головою. От людина покладиста! Чому б з такою не посидіти?
А наступного дня прийшов знову.
- Наливка сподобалася? О-о-о-о! Мені теж іде на душу,- кажу замість здоровкання. Заходь, зараз спробуємо з іншої пляшки. Може ця краща.
- Ні! Не варто! – одказує дід і скосивши на мене очі, як півень на курку, сором'язливим голосом додає: - Грошей би позичив…
- А кіко треба?
- Тищу.
- А ну розказуй…
Покомизився трохи дід Юрко, незручно видавати військову таємницю, але як позичальникові та хорошому товаришеві розказав по секрету, яка з ним трапилася халепа.
- Одгепала мене жінка за панталони. Думала, що я знову, як у молодості, стрибаю в гречку. Довелося доказувати, що у мене стручок всох і ознак життя не подає.
- Не може бути, сусіде! Це ж яке горе!
- Може, може. Хочеш - і тобі покажу?
- Та ні, не варто. Вірю, ти ж – людина слова.
- Гаразд. Так от, – духопелить мене дружина, старається на совість. А коза у мене хоч і лукава, але за мене горою. Прочинила лобом двері, зайшла до хати і поцупила у жінки гаманця з грошима. Прямо зі столу! Винесла на двір, розтельбушила і згамала усі купюри! А там була майже вся наша з жінкою пенсія!
- Стій,- кажу дідові Юрієві, – ось, на - випий «свяченої», а потім розказуй це страхіття далі.
Налив йому гранчака малинової настоянки, дав цукерку «Тузік» аби закусив і співчутливо хитнув головою.
- Коли ж моя благовірна заспокоїлася, вийшла на двір і уздріла як Аглая доглитує останню банкноту, то схопилася за серце і впала мені на руки снопом.
А як очуняла, мовила гробовим голосом:
- Ти зі своєю Аглаєю мене в гріб заженете живцем. Іди, катюго, труси козу за вим'я, може видоїш з неї гроші. А як ні - ночуватимеш до осені в лопухах.
Дивився я на діда Юрка і подумав: «Це ж що виходить? Я і є призвідцем цього лиха, оскільки позичив панталони своєї жінки цьому рознещасному, зацькованому власною дружиною дідуганові! А якби не дав, то все було би гаразд. І синця під оком теж не було би ...»
- Зачекай,- мовив я і пішов до сусідньої кімнати. Відчинив шухляду стола і вийняв звідти конвертик з грошима, які збирав аби видати книжку своїх поезій на своє п’ятдесятиліття. Вийняв звідти дві тисячі. Сходив потім у льох з ашанівською торбою. Вернувся та засунув гроші в нагрудну кишеню діда Юрія.
- Скажеш дружині , що допоміг мені колоти кабана. І ось тобі ще м’ясця трохи. Свіжина.
Пішов дідусь додому. Цього разу без кози, але з мясом. І хоч мені не вдасться видати цього року книжку власного безсмертя – хіба це важливо? Важливо, що у діда Юрка відлягло від серця, важливо, що немолодим одиноким сусідам буде що їсти, важливо, що в нас, попри всі життєві негаразди, існує людяність і допомога ближньому - це не пустий звук, а нагальна потреба власної совісті.
Навесні, з лантухом за плечима, прийшов у гості дід Юрко. Привітався, розв'язав мішка і випустив звідти козеня.
- Оце тобі подарунок від нас,- мовив він і посміхнувся.
- О-о-о-о! Привіт, мала! – гукнув до хвостатого дива.
Малеча озирнулася, підплигнула на долівці і гукнула у відповідь:
- Ме-е-е-е!
17.07.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сидір і його коза
Останнім часом став я помічати, що не Сидір водить козу на вигон пастися, а коза Сидора. І це закономірно, оскільки тварина вгодована, повна дурної молодечої сили та вельми нахраписта. Увесь час підштрикує рогами лисого дідугана у м’якушки, немов каже: «Не будеш слухатися – загризу!».
А дід старенький, важко йому увесь час бігти попереду такої прудкої істоти. Втомлюється, часто зупиняється аби відхекатися. От тоді коза і волочить дідугана за собою на пасовисько по горбаках, оскільки для надійності Сидор обв’язав себе під ребрами налигачем з якимось мудрим морським вузлом. Інколи він і сам забуває як його розв’язати. А на ходу, коли зморшкуватий дупець жваво підплигує нерівностями - це зробити взагалі неможливо.
Ми вже звикли, коли повз нас уранці, вдень і увечері пропливає ця нерозлучна пара. Не раз і не два бачив, як дід Юрко хропів, коли його волочила гостророга Аглая в рідний сарай по закропивленим мочарам та сільською бруківкою. Вдома чоловіка одв'язувала дружина, звалювала собі на плечі і переносила до хати. Що там далі буває – самі знаєте: дід любить оковиту змалечку, тож дружина вибиває з нього хміль кочергою або довбнею.
А лукава яка ця рогата!
Посеред вулиці після дощу розляглася глибочезна калюжа. Обійти неможливо. От дід Юрко на козу зверху «геп!» , цвьохнув її по ріпиці лозиною і каже: - Іди вже, на тому боці злізу.
Коза озирнулася на супостата, кивнула головою і ступила ратицями в сільський океан. Дійшла до середини заповненої баговинням баюри, струснула діда з себе і хутко пострибала далі.
Вичалапав хазяїн з брудної калабані, витрусив з кишені намоклі цигарки і аж сльозу пустив від обиди. А до хати далеко. Добре, що я побачив те лихо, дав йому жінчині монгольські панталони з начосом. Підв’язав він їх під шиєю очкуром і мовить:
- Завтра занесу.
- Та не треба! – одказую стариганю.- Дарую, вони тобі пасують. Наче.
Подякував за гарні строї односелець, потиснув руку і пішов додому.
А за півгодини надверічньою втомленою тишею розлився оглушливий жіночий вереск. Навіть тут – за кілометр від домівки діда Юрка чулося люте гарчання його сердечної подруги життя.
- Бодай тебе пранці з’їли, бахуряко підтоптаний! Це у якої ти шльондри споднє позичив? Га? Знову до Одарки залицяєшся? Їй же сто років! У неї «там» тільки одна павутина! Ах ти ж гаспид!
А далі вже чулося тільки монотонне відлуння від гупання довбнею по спині рідної душі.
Аглая – коза з інтелектом. Дуже любить вірші. Тобто регулярно піджовує томики з вічним, які горбляться у мішках та стоять боком на поточеній шашелем етажерці ще сталінських часів у дальному кутку сарая.
Минулої весни, коли я приходив до сусіда допомогти спиляти роги козі на руків’я ножів, то вона якраз прикінчувала фоліант титана думки пані Саловсмак . Під ратицею сиротливо зіщулилася надкушена палітурка «Пихокардії». Я тоді навіть здивувався: «Ти диви! І відома у вузьких літературних колах нашого освіченого села поетеса, і коза діда Юрка – тезки! Ні, це не звичайний збіг! Це – доля.
Прийшов до мене наступного дня сусіда, панталони приніс. Правда шматок із гузна нещасної одежинки було вирвано з м’ясом, але то таке.
- Вибач, що порвалися,- каже сусід.
- Та не страшно. Це ж тільки ганчірка. Всі вони колись рвуться. Давай краще я тебе наливкою почастую, а то бачу, що ти сумний чогось дуже, невеселий.
Дід острашливо озирнувся, почухав трохи макірту і згідливо кивнув головою. От людина покладиста! Чому б з такою не посидіти?
А наступного дня прийшов знову.
- Наливка сподобалася? О-о-о-о! Мені теж іде на душу,- кажу замість здоровкання. Заходь, зараз спробуємо з іншої пляшки. Може ця краща.
- Ні! Не варто! – одказує дід і скосивши на мене очі, як півень на курку, сором'язливим голосом додає: - Грошей би позичив…
- А кіко треба?
- Тищу.
- А ну розказуй…
Покомизився трохи дід Юрко, незручно видавати військову таємницю, але як позичальникові та хорошому товаришеві розказав по секрету, яка з ним трапилася халепа.
- Одгепала мене жінка за панталони. Думала, що я знову, як у молодості, стрибаю в гречку. Довелося доказувати, що у мене стручок всох і ознак життя не подає.
- Не може бути, сусіде! Це ж яке горе!
- Може, може. Хочеш - і тобі покажу?
- Та ні, не варто. Вірю, ти ж – людина слова.
- Гаразд. Так от, – духопелить мене дружина, старається на совість. А коза у мене хоч і лукава, але за мене горою. Прочинила лобом двері, зайшла до хати і поцупила у жінки гаманця з грошима. Прямо зі столу! Винесла на двір, розтельбушила і згамала усі купюри! А там була майже вся наша з жінкою пенсія!
- Стій,- кажу дідові Юрієві, – ось, на - випий «свяченої», а потім розказуй це страхіття далі.
Налив йому гранчака малинової настоянки, дав цукерку «Тузік» аби закусив і співчутливо хитнув головою.
- Коли ж моя благовірна заспокоїлася, вийшла на двір і уздріла як Аглая доглитує останню банкноту, то схопилася за серце і впала мені на руки снопом.
А як очуняла, мовила гробовим голосом:
- Ти зі своєю Аглаєю мене в гріб заженете живцем. Іди, катюго, труси козу за вим'я, може видоїш з неї гроші. А як ні - ночуватимеш до осені в лопухах.
Дивився я на діда Юрка і подумав: «Це ж що виходить? Я і є призвідцем цього лиха, оскільки позичив панталони своєї жінки цьому рознещасному, зацькованому власною дружиною дідуганові! А якби не дав, то все було би гаразд. І синця під оком теж не було би ...»
- Зачекай,- мовив я і пішов до сусідньої кімнати. Відчинив шухляду стола і вийняв звідти конвертик з грошима, які збирав аби видати книжку своїх поезій на своє п’ятдесятиліття. Вийняв звідти дві тисячі. Сходив потім у льох з ашанівською торбою. Вернувся та засунув гроші в нагрудну кишеню діда Юрія.
- Скажеш дружині , що допоміг мені колоти кабана. І ось тобі ще м’ясця трохи. Свіжина.
Пішов дідусь додому. Цього разу без кози, але з мясом. І хоч мені не вдасться видати цього року книжку власного безсмертя – хіба це важливо? Важливо, що у діда Юрка відлягло від серця, важливо, що немолодим одиноким сусідам буде що їсти, важливо, що в нас, попри всі життєві негаразди, існує людяність і допомога ближньому - це не пустий звук, а нагальна потреба власної совісті.
Навесні, з лантухом за плечима, прийшов у гості дід Юрко. Привітався, розв'язав мішка і випустив звідти козеня.
- Оце тобі подарунок від нас,- мовив він і посміхнувся.
- О-о-о-о! Привіт, мала! – гукнув до хвостатого дива.
Малеча озирнулася, підплигнула на долівці і гукнула у відповідь:
- Ме-е-е-е!
17.07.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію