Російсько-український словник (Українська академія наук)
А Б В Г Д Е Ж [З] И Й К Л М Н О П
ЗАРЕВО
заграва, проміття, зоря[і]во, жарево, (отблески) полиск (-ку), полиски (-ків), (полонизм) луна, лона. [Сонце зайде і кривава заграва розіллється по лісі (Л. Укр.). Заграва пожару заливає сцену (Л. Укр.). Над дубиною встає рожеве жарево (Васильч). Бачив червоне проміття пожежі (Коцюб.). Чи то полиски пожежі? (Л. Укр.)]. Быть в -ве - червоніти. На небе -во - небо червоніє, на небі заграва. Подымается, -нялось -во - береться, взялася заграва.

Ось інший словник що дає. І Лесі Українка вживає слово "заграва". А полиск, яке чудове українське слово, яке вживає вона ж? Проміття - чудове українське слово, яке вживає сам Коцюбинський і тільки Васильченко, слабший прозаїк, вживає зарево".
Зарево так називалося молодіжне об"єднання українських емігрантів, які не знали як слід української мови і їх критикували за це. Всі класики, яких ви згадуєте, творили в умовах русифікації тотальної.
Я веду до чого. Має бути відчуття мови. Я набрав слово "Зарево" укр. мовою в гуглі, мені вискочило українською мовою пояснення слова "заграва". І зарево вискочило пояснення слова російською. Етимологія - від слова заря.
Якщо Ви не відчуваєте, що слова красиві, питомо українські, такі як заграва, полиск, проміття, в мільйон разів красивіші, милозвучніші, органічніші, ніж слово москальське "зарево", то Ви не відчуваєте українскої мови тонко. А словник дав, що є, хай буде!Лея Українка жила все таки в Києві, а не на Галичині, засміченій полонізмами і словами з німецької, чеської, угорської мови.
Якщо чужого научатись, то пишіть тоді російською, там слово зарево буде органічним. Навчіться хоча б однією мовою красиво , вишукано, аристократично висловлюватись. А то насмикали різних слів, а вірш не справляє враження цілісності в плані лексичному, а таке собі - жахлива калька з російської "пістрявий натовп слів" - "пестрая толпа слов".

Так ми до суржика докотимося. Та вже тут є автори, які напівсуржиком пишуть. А спробуй зауваж, до стелі підстрибують, як ужалені!
Хочете рости, шліфуйте точність вислову, ідеальне, аристорактичне відчуття слова плекайте, а то залишитеся з літературними швондерами на літературному сміттєзвалищі!

Ага, і щодо "швондерів"... Усі лінки на пояснення цього слова - російськомовні... Але є чудовий український відповідник - "пройдисвіт". Дякую за увагу до моєї маленької скромної персони))) Вибачайте, якщо чимось образила вашу досвідченість!) Ми абсолютно різні, але я вам цього не кажу)))

Я дошукуюсь причини, чому Ви так уперто відстоюєте свою точку зору, і не хочете стати на мою, Надіє…
Я, певно, Вас образив, цитуючи Шевченка, що «дурні та гордії ми люди»… Повірте мені, цитуючи його, я мав на увазі не тільки Вас, а й себе, значну частину нашого народу. Його негативну ментальну рису, яка веде до розбрату в наших рядах і спричинила значною мірою ту біду, що ми не господарі в своїй державі, бо не вміємо шанувати одне одного. Вибачте за не коректність, не педагогічність. Слабкий із мене педагог, хоч я закінчив педагогічний університет: вік живи, вік учись і дурнем помреш… Це я про себе, а не про Вас, уточняю.
Я звинуватив Вас у невідчутті мови, і не тільки Вас, і значно солідніших деяких поетес. Тут я теж був неделікатний. Може, треба було м`якше, не в лоб, даруйте. Але я вважаю, що відчуття мови вдосконалюється, розвивається в процесі навчання, і цей діагноз щодо Вас не остаточний. Думаю, що навіть після цієї суперечки, хоч і кожен з нас залишиться при своїй думці, вона піде Вам на користь. І в майбутньому Ви будете підбирати слова до вірша вже більш виважено саме через мою різкість вислову. Хоч будете не любити мене. Але коли станете старшою, мудрішою, чомусь певен, подякуєте мені за це.
Далі, по суті. Одарченко мав краще відчуття мови, ніж його опонент, який, бачите, із сумнівом написав про минулу студентську еліту, що вона, ЯК ВІН СПОДІВАЄТЬСЯ, знала українську мову. Ну поміркуйте самі, як вона в еміграції, в чужомовному середовищі, могла досконало знати українську мову?! Не знала, тому і вживала слово «зарево» замість «заграви» і т.д.
Ви кажете, я заперечую сам собі. Стільки гарних слів, а потім такий невтішний висновок… Спробую пояснити. Одна ложка дьогтю здатна, як відомо, забруднити, цілу бочку меду. Оце той випадок. Але я делікатно Вас похвалив на початку, відзначив Ваш талант, і я від цього не відмовляюсь і зараз. Але, проявивши впертість, і небажання працювати над словом, Ви, шкодите не мені, а самій собі і в цілому літературі, частиною якої є Ваша творчість. І показуєте, що стали на шлях деградації творчої. Тут є така пані Тетяна Левицька, якій уже 60 років, а не 36 (!). Вона слухає майже всіх, хто робить їй зауваги, і якщо вони слушні, виправляє, і за 10 років перебування на «ПМ» виросла в серйозного майстра слова. Почитайте її вірші. Коментарі до них.
Ви скажете, це слово вживав Франко, хто такий проти нього Чорногуз?! Чорногуз написав канонічну корону сонетів – найскладніший жанр в галузі поезії, чого до нього не зробив ніхто в українській літературі. Твір який був високо оцінений сучасниками Ліною Костенко, Миколою Жулинським, академіком Ігорем Михайлиним. Це дає Чорногузу моральне право вчити молодь. Крім того Франко жив і творив на Галичині, прикордонній області, мова якої сильно засмічена чужорідними впливами. Чорногуз живе у Києві, виріс у письменницькій родині і знає чисту літературну мову, і чув її від світочів красного письменства з дитинства, в основі якої лежить не галицька говірка, а києво-полтавський діалект, мова центральної України, найменш забруднена чужорідними впливами.
Стосовно «швондерів». Ви мене, як прокурор, вивели на чисту воду і показали, що я теж вживаю неукраїнські слова. Але… Я це слово вжив У КОМЕНТАРЯХ, А НЕ В ПОЕЗІЇ, до якої така лексика зовсім не тулиться, принаймні, до високої поезії. Відчуваєте різницю?! На коментар у мене було мало часу на обдумування, а у віршах я обдумую і зважую набагато довше.
Більше того, признаюсь Вам, Надіє, що й сам вживав русизми у своїх віршах. Я люблю красиві і точні слова. І от пишучи, як гарно пахне бузок у пейзажній ліриці, я не міг підібрати в українській мові кращого слова, ніж російське «благоухание». І тому застосував його у варіанті «благоухання», зробивши зноску, вибачившись, і сказав, що, на мою думку, це слово досить органічно може вписатись в українську мову, керуючись власним відчуттям мови. Так воно мені підказало. А от стосовно слова «зарево» я такої підказки від нього не отримав.
Так, ми можемо перемогти в суперечці старшого колегу і майстернішого, але подеколи емоційно-невитриманого, але не вміючи правити себе, не ставлячись критично до своїх творів, чи зможемо ми далі рости й розвиватись, ставши у позу ображеного? Я сумніваюся чомусь дуже.
Вибачте, Надіє, за мою надмірну емоційність у висловах. Я жива людина, і вболіваю за літературу і нашу молодь, виростив біля десятка молодих і переважно поетес, і хотів допомогти. Але Ви маєте цілковите право не погоджуватись і залишатися при своїй думці.

З повагою

не подобається альтернативний рима......
кожен мав би .....або собі не давати права на вживання русизму... або дозволити його (а чи таки він?) у чужому тексті...бо заграва звужує, а зарево небо осяває...панорамнішим вірш видається.
Пахілля красиве слово замість благоухання....
якщо заграву не сприймати категорично...
А відчуття мови - це як група крові. Я належу до тієї, яка шукає миттєво потрібне слово. У процесі написання. Прошу не втягувати мене у дискусію.