Не жартун я, а серйозний хлопчик,
На Парнасі власна є тюрма.
Напишу вам про дівочі очі,
Бо сьогодні інших тем нема.

Утомили зеленаві пущі
Та легкі хмаринки в небесах.
З музи геть пейзажну шкаралущу!
Їй ходити зручно й у трусах.

Муза хтива сіла на коліна,
Келишок в руці "Мадам Кліко"...
Був, неначе всохла деревина,
А тепер - могутній осокор.

І писати став куди як лучче,
Бо Ерато тішить стан гнучкий.
Погляд у вродливиці жагучий,
Навіть у Пегаса дрижаки.

Всілася на мене зверху пані,
Нетерпляче торсає за чуб
Б'є під дих кохання окаянне,
Плоть мою звільняє від кольчуг.

Спершу був гопак, а потім реггі,
Тут, братове, не до хропака.
Я ще молодий - столітній легінь!
Можу все! Звичайно ж... у думках

26.07.2019 р.

Рай

Гніздо орла годиться і для курки,
А графоманові - гора Парнас.
Тому таланти нині манюпунькі -
Описують недбало мартопляс.

Ридання від кохання - вічна тема,
Шепоче біс на вухо "Согріши...".
Дві сторони монети - нічка темна
Й римована істерика душі.

Підступна зрада із очей невдахи
Витискує щодня масний сюжет.
Мені ж бо до вподоби охи й ахи,
Щасливий - не гнітючий хеппі енд.

В обіймах жінки зустрічаю ранок,
Вмостив блокнота в неї на плечі...
Поези геть! Прокинулась кохана
І кличе в рай. Писатиму вночі.

26.07.2019 р.