Моє ти море,
мій ти океан,
з найбільшим ліком див і потрясінь,
які на берег мій,
на кам’яний вулкан,
прояснюючи всю твою глибінь,
наспівуючи всю твою любов,
одне за одним котяться з-під хвиль,
які з’являються, відмиті, знов і знов
уздовж води на сотні й сотні миль.

Рожеві мушлі,
водорості й мул,
колони й статуї твоїх підводних міст,
монети золоті
й кістки акул,
античні амфори, в одній з яких – твій лист.
Це ти мені своє багатство й скарб
виносиш і кладеш на гостре скло,
твої дарунки порахує краб –
тверезий розум мій, тверезе зло.

Але ти – море,
ти – мій океан,
безмежна суміш щедрості й життя,
плекаєш цілину, щоб мати лан:
наносиш мул –
і родить ця земля.
На скелях сяють манґові гаї,
блищать багаті золоті міста,
товар везуть на про́даж кораблі,
а я купаюсь між рядків листа.

31 липня 1995 р., Київ