у якості репліки на публікацію
http://maysterni.com/publication.php?id=141469

Сонячно дивлюся, або За правдолюбство - заклики "до стовпа ганьби"...

Одне ємке слово окреслює намережане сьогодні Чорногузом. Таке миготливе, зриме слово - маячня.
Нічого, крім огиди, прочитавши коментарі фігурантів на його сторінці, не відчуваю. Жалкую, що не пішла з ресурсу значно раніше. Колись наважилася, просили повернутися - автори, навіть небайдужий до поезії та сайту модератор тоді лишив на сторінці коментар у дусі "нам без вас погано"...
Із тьмущі авторів у списку - на анонсованій сторінці напрочуд мало діючих. Засилля клонів. Тролінг.
Де особистості? де рівні по духу мені?
Тепер аж прийняла рішення назавжди залишити сайт. Тут мені, зрілій поетці, з вагомим доробком, зі стажем перебування аж 9 років, пропонувалася роль мовчазної авторки - серед аматорів та кількох витривалих більш-менш відомих.
Чорногуз про авторитет свій пікся, гарикав на друга, Сушко критикував його - за теми, пихатість тощо.
Афішувалися їхні пасквілі, поетичний сайт обертався на брудну сцену, де два чолов'яги розминають м'язи.
За лаштунками бути - не для мене, грала свою роль - без маски, відкрито, не підкилимно.
Пригадується вислів: Жінка - як музичний інструмент. До якої струни душі доторкнешся, така мелодія для тебе і зазвучить.

Отже, по суті допису Чорногуза.
Лобами діючих персонажів не зводила, не від моїх порухів дзвеніли вони, не стравлювала, інтриг-павутин - не плела. Підлещування мені не властиве.
Маю вузьке коло шанувальників, там немає цікавості до інтриг. Моя творчість - предмет фахових зацікавлень.
Ось так писав Вдовченко В. В., філолог, доктор філософії в галузі дизайну, старший науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України (Київ): «…психологія творчості Світлани-Майї є неповторним продуктом розвитку української ментальності. Сьогодні ВАШ стиль образного та художнього мислення, літературна вишукана форма викладу сучасних світоглядних концептів — є візитівкою нанотехнологій в українській поезії, поезії східної Європи в Індії, Китаї, Японії. Уже зараз поезії Світлани-Майя варто починати перекладати на інші мови. І головним тут є глибинна сутність образів-архетипів української прадавньої культури, які близькі групі країн із індоєвропейськими мовами.
Вважаю, що автор „Птахокардії“ — не просто може, а достойно ПРЕЗЕНТУЄ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ — У СВІТІ.
Продукт витонченої поетичної творчості Світлани-Майї — конкурентний на міжнародному рівні, буде національною гордістю на міжнародних конференціях, конгресах, в міжнародних проектах. Для підтвердження реальності успіху Залізняк Світлани-Майя на міжнародному рівні, готовий прийняти участь в розробці міжнародного проекту з презентації її творів від України і привезти в Україну визнання СХІДНИМИ ДЕРЖАВАМИ ЇЇ ТАЛАНТУ, УСПІХУ І СЛАВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ».
Про мене, поезію, є кілька радіопередач, дякуючи журналістці Українського радіо Ірині Кримській-Лузанчук, авторці ПМ, вона нині тут не активна, та можна прочитати есеї її авторства, їх шість. Моє приватне життя не є надто публічним.
Не нав'язувалася у месенджері, не встановила додатків для спілкування. Була поміркованою. Не воронячої породи. Я - справжня Залізняк. На палітурці зібрання творів - птаха, що летить до сонця.
Не цікавилася віршами пана - "генія Велеслава Бандуровича", що себе самозалюблено з Сосюрою порівнює у свіжому витіюватому дописі. Маю місію - чесного трударя Поезії. Передав мені свою поетичну сопілку Дмитро Залізняк, брат матері Софії Залізняк.
Вчителі - Рабіндранат Тагор, Є.Маланюк, В.Стус. Не потребувала тут наставників, сама літконсультантом була. Маю досвід видання книг, літературного редагування.
Зауважень майже не писала, пан Ярослав запальний, конфліктів не хотілось.
Вважає, що поетизує ліпше за мене - таке промайнуло в дописі. Нас не можна порівнювати. Це - як бурштин і діамант. Хто на чому розуміється, хто що на зуб чи тацю кладе, на міцність перевіряє.
Готую нову книгу, вона теж об'ємна, вагома.
Про мою творчість є стаття "Метафорика «Птахокардії», або «ORDO AMORIS» Світлани Майї-Залізняк" у "Золотих клейнодах", "Золотій пекторалі", то чому б і не цінувати сучасницю...
У протоколі прийому до НСПУ - затвердили одноголосно: "Поетка працює на Україну".
Слугую Поезії.
Справді переросла сайт. Нині він нагадує дошку для вірша. Приколи кнопкою - і мовчечки йди. Дякуй, що прочитає хтось.
Не випитувала, хто де з ким дружить чи випиває. Навіть на вечірки не напрошувалася.
Писав мені малознайомий пан Сушко про власні справи - що посадив, що консервував, готував-смажив та оповідав подеколи враження про вірші - чужі, свої, мої. У приват слав пісні, моїх поезій не озвучив, обіцяв один текст "Планета людей" до творчого вечора, не показав - не осилив. Любив переписувати чужі вірші - на сторінках фб надибані, мені показував ті варіації.
Радила доволі часто в його віршах замінити недоречне слово, запитувала, чи потрібні мої зауваження, дякував, був поштивним. Писав, що я мудра, аж геніальна. Завдяки мені, запевнив, став вимогливішим.
Вечір мій запропонував організувати, погодилася. Написав у приват, що не можна фуршету - заборона категорична - і ми повинні дослухатися. Отож! Тепер ось, через два роки (17 вересня), назвав мене "жлобкою", яка просто не хотіла влаштувати пригощання. Це нормально, по-чоловічому? Брехливість, підлість зашкалюють.
Дала-надіслала надруковані кольорові афіші, писав, що їх приліпив, розніс по вишах, тепер сумніваюся. Приїхала, мала розлогий фаховий сценарій, була ведуча - коректор книги С.Козаченко, філолог, педагог, літературознавець, землячка, подруга на протязі 14 років. Знає мене, як ніхто із сайту. Прийшли - хто зміг і бажав. Приїхала журналістка "Українського радіо" Ірина Кримська-Лузанчук. Мали бути Алла Васик, якщо вірити Олександрові, та Чорногуз. Прийшов пан Ярослав, відразу ж голосно із серйозним виразом обличчя заявив: кажуть, що не буде пригощання, якщо не буде фуршету, то він не виступатиме. Це мене ошелешило, адже поетичний вечір. Мені передав Сушко заборону фуршет проводити.
Відбула у Полтаві кілька презентацій, фуршетів, все було пристойно, запрошувалися організатором музиканти, співаки, ніколи мови не було про гонорар. Мала досвід.
Я почувалася ніяково, адже у приваті Сушко запевнив, що не можна, тому не готувала пригощання. Писав, що є музей води, можна піти - там дозволять...
Дещо чоловіки тоді восени придбали, бо їм кортіло, після вечора в тісному колі поспілкувалися, я перед закупівлею пригощання запитала - чи додати грошей. Ні... - сказав Соболь. Я непитуща жінка.
Сушко забрав хутенько з моєї руки 200 гр. - за таксі, привозив апаратуру, наче з бібліотеки. Я тоді отримала гроші за продану книгу, от їх із руки миттєво змів Сушко. Перед цим вечором навіщось писав у приват, що на нову книгу допоможемо, "скинемося по тисячі". Отут варто зробити паузу. Такого благодіяння не просила, не чекала особливих жестів - меценатських. Я не наївна, не з тих, що гнуться. Інтуїтивно відчувала фальшиві ноти, адже Сушко на вечорі заявив, що "не розуміє" поезії Майї, а як захопливо на ФБ і тут коментував... Порівнював із музикою Шнітке, писав-висікав коментарі в дусі: "Отак і варто писати поезію - і молодим, і старим".
Не чекала таких сайтових катавасій, не звикла до обпльовування. Дивує кампанія проти жінки, яка чесною і щирою лишалася на ПМ всі ці 9 років, безоплатно допомагала, була небайдужою.
Які творчі вечори (множину вживає Чорногуз у дописі "Сайт білих ворон") мені робив Сушко?
Дозвіл мною був легко отриманий, зала безкоштовна для мене, бо я членкиня НСПУ з 2016. Він - ні. Привіз апаратуру - така його поміч. Я була присутньою - як поетка - на одному. Особисто двічі телефонувала функціонерові спілки, домовлялася про дату. То в що матеріально "вклався" Сушко... Афіші я надрукувала, ім'я його було написане, це теж не дрібничка. Я - відома поетка.
Мою книгу в 2015 презентували ми з коректором, видавцем у Львові, в будинку спілки письменників. Виходила на люди, мене чули, бачили, аплодували. Про це написано у "Слові Просвіти".

Нині, згадуючи ту осінь, аналізуючи ці перипетії, трохи жалкую, що радо відгукнулася на пропозицію, повірила у щирий пошанівок, у шляхетність сайтових друзів.
Позірна чи справжня їхня дружба, шанували мене чи використовували можливість піару, важко судити.
Із порад психолога: "Оточення варто обирати особливо ретельно. Ти станеш таким, як і твої друзі. Несвідомо. Поступово. Але станеш. Друзями мають бути порядні, надійні і хороші люди. Люди, до яких ти спокійно можеш повернутися спиною". Певно, щоб не боятися бути мішенню...
Друзі Сушко та Чорногуз то гарикають, пасквілі нищівні - один одному, то потоки бруду та бридкі незаслужені назвиська - вже в мою сторону.
Бажаного нейтралітету не досягла. Чорногуз мене до стовпа прив'язати хоче, волає, що я "оббрехала". Та себе хай зафіксує, прив'яже - за оці неадекватні напади віршові чи прозові - удвох із прислужливим, лицемірним Сушком-друзякою. Скільки негацій вони розлили на сайті, майже ніхто не вгамовував. Не посилав у бан адмін - дивна поблажливість.
Є звернення Чорногузове до громади ресурсу. Взимку аргументував, чому Сушка прогнати з ПМ варто, сам привів на сайт - той упирично шельмує-пащекує. Називав Олександра "вбивцею талантів". "Певно, вже тонни словесного бруду Сушко вилив на Світлану-Майю Залізняк, яка стільки конструктивних вагомих зауваг йому зробила. Нуль уваги, натомість помста словесна майстрові розлилася сайтом, як нафта океаном" - так зітхав.
Тепер згадує те напівжартома - дивочна хамелеонність, зате обзиває мене, ганить.
Не по мені така модель стосунків. Дещо писав мені Сушко, хотів просвітити, з ким знався, де був, хто зайву чарку перехилив, тепер печінку лікує. Та хай би не вів такої просвітницької роботи, з мого боку не було цікавості. Якісь інтриги мені приписує Чорногуз, дивуюся - в ім'я чого?
Кожен переслідував певні цілі, мені вони не відомі. Була приязнь, але нетривка.
Один прагнув тут бути наставником і авторитетом, вважав себе метром, його друг Олександр побачив у мені креативну, майстерну, небуденну поетку. Хотів дорости до мого рівня, писав захопливу присвяту жар-птиці в саду. Вірю, що щиро.
Зрештою, перебіг у стан любителів пересічних віршів. "Напишу серйозне, складне, майже не хвалять на сторінках фб, не вподобують, а смішне, то хвалять" - так мені пояснив. Таки понесло автора в бік культмасових віршів-свищиків.
Зробив Сушко вибір, дешевої слави забажалося.
Мою книгу штудіював, насотувався з неї слів із неабияким апетитом-рвінням... мене тут вважали наставницею Сушка - і я почала критично висловлюватися про вірші, що пістрявіли вульгаризмами, кон'юнктурні. Столітні діди та баби хочуть сексу, вихваляється потенція дудугана, мавка закидає ніжки, летять у небеса, в рай... - банально-однотипна ряднина-писанина - не еротика, а лубочна, примітивне. Жінка в них - об'єкт всолод і лише, сексизм. Віршів такого штибу тьма, а прочитати, насолодитися - нічим, зауважувала Олександрові авторка сайту пані Лариса.
Сушко гризся з Чорногузом, той закликав очистити ПМ від "обісцюшка". Писав Ярослав у приват, просив моєї підтримки, дивувався, чому модератор не втручається.
Писала Сушкові, щоб припинив гризти друга, не прислухався, пасквілями "лікував від пихатості". Коли на ФБ читачка запитала, чи Сушко вже на передовій, адже присоромлює чи гнівно шмагає у вірші тих, хто не воює, ховається під спідницю, написав у відповідь, що має протез. Такі жарти. На повному серйозі відповів-збрехав прилюдно.
Була видимість віртуальної дружби, Сушко ще зі мною спілкувався, тобто писав довгі списки виконаних робіт.
Запитала: "А навіщо мені знати, що ти сьогодні робив?".
Натяк, що поети - сибарити? От я пишу поезії, а він у цей час працює на городі чи сіє спори грибів у лісі поблизу села. Хвалила за уміння все робити по господарству - та кострубатих, неохайних віршів не хвалила)
Знайшов у мені щиру, мудру, розуміючу - так пояснив. Ми такі самотні посеред юрмищ.
Та я не проміняю самодостатність, самість на перебування у зграї "запеклих друзяк".
Я - левиця, не гієна і не підлесниця. От Сушко назвав себе у новому вірші "песиком на повідку". Ким себе бачить - то до психоаналітика.
Навіщо мені було гнобити Чорногуза? Звісно, на найпотенційнішого він не тягне, я про це висловилася у приваті Тетяні, бо вона майже щодня 6 "панові Бандуровичу" ставила. Є критерії оцінювання. Явищем для мене ліричні поезії Чорногуза не були, вадили інверсії, бракувало свіжості. Деякі подобалися, відгукувалася. Сушко критикував численні наче-мов-немов у його віршах - таки із власної ініціативи.
Тетяна просила глянути на її вірші, запевнила, що Чорногуз не проти, він мене шанує. Дякувала за допомогу прилюдно мені й Любові Бенедишин, була прихильною, оцінювала й мої поезії. А Чорногуз редагуав тексти Тетяни, нашу з Любов'ю Бенедишин доброзичливу допомогу розцінив, як пресинг. Мабуть, ми з нею зауважували ті помилки, які він пропустив. Особливої охоти вичитувати чужі вірші не мала, та мені писали, просили, знаходила час. Тепер бачу, що перебувати на ПМ можна лише мовчечки чи захвалюючи одноманіття.
Дев'ять років на ресурсі. Намагання бути над...
Ніяких коаліцій, груп не створювала, не шкодила літераторам, аматорам на сайті, не писала образливих пасквілів.
На головній часто анонсувалися вірші рівня проба пера.
Дехто дякував, писав, що допомогла зауваженнями. На поетичному ресурсі не віють пасати вимогливості, доброзичливості, не той благодатний клімат, який підрощує таланти, бачимо борюкання за пальму першості, захвалювання, сюсюкання в коментарях, бруд-флуд, тролінг. Я до цього не доклала ні цеглини. Навпаки, закликала не заливати сайт вульгарним, до модератора намагалася догукатися. Невже не можна було припинити баталії-драчки між Сушком і Чорногузом, порадити вирішувати конфлікт деінде? Ми читали коментарі-прокльони, Чорногуз гримів на сайті, Сушко підсміювався.
Де були модератори? Вже тоді мені було варто піти з сайту, берегти себе. Діждалася назвисьок, нахвалянь "лусну по носі", "здиратиму луску" - Сушкове нечуване нахабство чи рагулізм. Юрій Сидорів писав Сушкові про неохайне віршування, надмірну кількість публікацій на добу - але нуль уваги, не помітно шліфування написаного. Зате суперплодючість віршова - дрозофільна - і якась пришелепкувата поведенція - "ампутувати себелюбство" нахваляється, згадує, як пиляв хтось ногу, йому тримати довелося. Жахіття. Це поетичний ресурс чи бійня...
Розлого пояснюю - чому йду звідси назавжди. Примусити мене цінувати графоманію та стонадцяті "проби пера" не вийде.
Періодично вистрибує з коментарями Соболь-Погорєлов, у віршах кпинить "хохлів" - малограмотний аматор-переросток. Тепер - за його рагульським висловом - "пенделі" віршові залили сайт. То причіпливо питав у Чорногуза - чия дача, ніби це має відношення до поетичних текстів, то мене тролить, бо я зауважувала його численні бур'яни-огріхи. Лишила недавно в себе коментар - як придбати моє зібрання творів, Соболь поспішає, пише в Сушка з цього приводу: "мене порвало...". Та чи кому цікавий стан його емоційної цілісності чи шмаття?! Я на своїй сторінці порядкувала. Чи й не ментор-оцінювач. Такі нахаби мають право на сайті слебезувати-скалозубити, тролити, а я захисту не маю - в особі модератора.
Відбиваюся від нечем. Чи місце отут мені, Поезії... Тепер - ні.
Є автори, які не звертають уваги на перманентні драчки на ПМ. Прийшов, поставив текст, пішов - безпечний алгоритм. Мишача поведенція чи мудрість - питання риторичне. Я пасіонарна.
Чорногуз писав мені взимку, що чекає підтримки. Є дописи, де він мене хвалить, визнає талант, навіть обіцяє не зрадити, не піддаватись на провокації. Але патерни злостивості перемогли, на жаль.
Здалося йому торік, що я під жіночим клоном критикую з Сушком разом вірш - назвав "сукою" мене. Як можна? така підозріливість патологічна, запальність... Це шляхетно? не вияснивши, чий то клон - таке сказати... Хай кохану жінку, яку возвеличує у поезіях, так "ніжно" називає.
Прилюдно вибачився. Замучений нападами Сушка - так пояснив. Та не по мені такі стосунки. Ніколи не заводила клонів.
Навіщо мені перебувати серед жабомишедраківки? Ні душевних сил, ні часу на такі ексцеси не маю.
Можна було призначити редакторів давно, та їх ніби немає. Модерація щоденна тут необхідна.
А прагнення однієї особи бути авторитетом призвело до драчок, непоступливості. Микола Соболь-Погорєлов, амбітний, упертий початківець, писав приватно: "Тримайте корону, бо буде вам те, що Чорногузові!". Та чи йому пектися-опікуватися розподілом корон? Там край непочатий праці над сирими, учнівськими віршами.
Що вони з Сушком тоді намислили, чиї корони їм зривати кортіло... Я не отримувала від них корон - і не збираюся допомагати у розподілі бутафорних вінців.
Лишіть мене нарешті у спокої. Не шукайте винної там, де її не могло бути апріорі. Громовідводом на даху (як визначила мою роль мудра авторка сайту Вікторія) слугувати набридло.
У кутку я не могла бути - яскрава. Мене бачили. Могли порівняти на сайті наші поезії. У кожного свої читачі.
Мою книгу ніхто Вам, Ярославе, не нав'язував, запитали - скільки коштує, син мій сказав: подаруй Чорногузові. Я вагалася, підписала - як учаснику дійства, із вдячністю за виступ. Книга велика, гарна. І там - поезія, не графоманія.
Соболь, Сушко (два екземпляри) її придбали, знаючи, яка це поезія - для підготовленого читача. Є анотація. Книга для знавців української мови, читачів з уявою, сумлінням, життєвим досвідом.
Не подобається - не читайте. Згадую, раділи, коли я писала Вам коментар, думаю, то були флюїди позитивної уваги.
Звісно, я новаторка. Люблю сюрреалізм. Не люблю простеньких віршів, де лише емоції, слова...слова... нічого немає у міжрядді. Я вимоглива до себе і оточення.
Мені справжня поезія бачиться свіжою, барвною, рухливою, живою, неповторною, міцною, ефірною, зримою, в дусі часу. Це - міні-картина, панорама, фільм. Маловживані слова я люблю. Усі мають словники, всім дозволяється компонувати, але далеко не всі римувальники - поети. Я - за гармонію, авторський впізнаваний, нефальшивий голос.

Мистецтво не відтворює дійсності, а ні її перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність.
Ігор Богдан-Антонич

Мої поезії, написано у передмові до "Птахокардії", відповідають високим законам мистецтва.
Зануритися б авторам у власні доробки, там є що полірувати. Реальні імена не всі вгадуються у дописі-казці Чорногуза.
Звісно, кортить вам обом когось звинуватити у сайтовій феєрії, сорому не відчуваєте за назвиська.
Я, пане Чорногузе, українка імпозантна, молодява, усміхнена, презентабельна - так мало схожа на "старуху Шапокляк", як ви нинішній - вайлуватий - на красеня-лицаря. Пані, яка не хоче, щоб її ім'я згадували у дописах, прилюдно зауважувала Вам нестриманість у словах та емоціях на сайті, писала, що ніколи не переходила допустиму межу. Не одну мене Ви ображали і вибачалися. Навіщо ж Ви ганьбитеся...
Сушко - молодший на 6 років, дає бридкі назвиська, віршами-лушпайками заплював сайт. У люстро самокритики зазирнути б такому "сатирику"... Враження, що насилує неохайну музу, а вона аж захлинається пінявими віршатами. То хто ж мене отут брався "перевиховати"... для якої благої цілі?
Чому я - зріла, самодостатня, майстерна поетка - мала позбутися естетичних орієнтирів і себелюбства?
Намагатися обгавкати могутнього слона - безпородним шавкам властиво.
Не виховуватиму ровесників та молодших, не виправдовуватимуся, написала, як все було.
Увага: тепер вірю, що за доносами нищили цвіт нації. Хочеться завершити: шануймося, та шану розуміємо по-різному.
Всіх згаданих на фб заблокувала, щоб не бентежитися. Знатися з ними не хочу.
Модератор приватно вибачився за чоловіків, жалкував, що так низько опустилися. Навіть на місяць відправив образника-пасквілянта-Сушка в карантин, другу сторінку лишив. Звідки - бризками - віршата-пасквілі плодовитого віршороба.
Я закрила власну - єдину - сторінку, пояснила, пішла. Хай таланить у хороших справах.

..........Тепер варто додати, бо Чорногуз навіщось вводить в оману, заперечує послідовність. Коментував Сушко в нього, наче я тут писала, Чорногуз сказав: "не буде вечора". Де таке - в моєму дописі?
Пан Ярослав тоді - саме перед початком вечора - сказав прилюдно із серйозним виразом обличчя, що не виступатиме, якщо не буде потому фуршету. Це чули всі: ведуча, мій син, присутні. Я схвильовано відповіла - до Сушка претензії, бо він ходив, афішу лишав, категоричну заборону пригощання чув - і передав мені у приваті.
Саме тому М.Соболь, ще дехто вирішили задовольнити пана і себе, Ярослав запевнив, що домовиться про дозвіл, під час вечора купили бажане-потрібне. Чомусь же існує заборона, то навіщо її порушувати? Творчий вечір - це поезія.
Я так збентежилася від неочікуваної поведінки пана Чорногуза, що за кілька хвилин розпочала свій виступ не вельми весело.
Потрапити в таку ситуацію - малоприємно. Домовлявся з другом Сушко. А я лише запросила у приваті вже пізніше, пан Чорногуз від мене не отримував запевнення, що гонорар буде. Про це взагалі не було мови. Чи конче потрібен був той виступ Ярослава? Я не була ініціатором запрошення, але радо погодилася. Чом би й ні... На мої презентації не раз приходили музиканти. Сушко сказав писати на афіші - за участі співачки Алли Васик, Чорногуза і його - так і зробила.
Ми попрощалися в метро по-дружньому, весело, обнялися. А тепер все це пригадувати довелося, бо у дописі про "творчі вечори".
Брехати мені не властиво. Читати перекрути неприємно. Досить дискусій.
Відзавтра я не буду заходити на сайт, щоб не набиратися негацій. Бажаю усім спокою і благополуччя.
17 вересня 2019.

Коротка пам'ять у мого ровесника.
Звертання до модератора Ярослава Чорногуза

Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Критика | Аналітика http://maysterni.com/publication.php?id=137039
Ложка меду в бочці дьогтю або скільки ще можна терпіти упиричне шельмування?

Звертаюся вкотре до адміністрації сайту «Поетичні майстерні», літературної громади сайту.
Скільки ще часу ми будемо терпіти антихудожні, антилітературні випади у бік високих майстрів графоманських стріл Олександра Сушка, людини, позбавленої не лише літературного поетичного хисту, а й естетичного смаку? Людини, яка не прислухається, практично, до висловлених в її бік критичних зауваг, не працює над своїми текстами, натомість уражена графоманською хворобою словоблуддя, пише по кілька в день горе-опусів, не редагує їх, в яких, замість творити літературу, займається зведенням порахунків зі своїми більш талановитими колегами? Ним, уже цілком очевидно і зрозуміло, рухає чорна заздрість і прагнення будь-що, будь-якими методами вивищитися над своїми колегами. Пише горе-коментарі, до яких майже ніхто не прислухається, натомість його називають «шмаркачем» та іншими всілякими такими назвиськами.
Чого вартий той факт, що на сайті є два Олександри Сушки? Питається, для чого? Відповідь проста – один Сушко ставить іншому Сушкові, які насправді в одній особі, позитивні оцінки 5,5, бо крім самого себе йому таких оцінок ніхто не ставить, таким чином штучно підвищуючи собі рейтинг. Гидко за цим спостерігати, але чомусь редакція «Майстерень» закриває на це очі, не видаляє другого клона.
Певно, вже тонни словесного бруду Сушко вилив на Світлану-Майю Залізняк, яка стільки конструктивних вагомих зауваг йому зробила. Нуль уваги, натомість помста словесна майстрові розлилася сайтом, як нафта океаном.
Я вже не кажу про себе, тут – десятки тонн бруду – Сушко вшанував «дорогого» друга, який привів його сюди, на «Майстерні» на свою, як виявилось, голову.
Пробачте, люди, що завдав вам такого горя, бо мало хто є на сайті, кому б не дісталось від Сушка.
Та багато хто не хоче конфліктів, воліє мовчати. Та, повірте гіркому досвіду – будете мовчати – заклюють вас дурними заувагами і псевдо критикою і підете ви із сайту, як талановита поетеса із Полтави Юлія Стиркіна, яка ні за які гроші не хоче сюди вертатися, поки тут є Олександр Сушко – люте заздрісне, чорнороте пугало, яким скоро почнуть матері поетеси своїх пишучих малят лякати: не будеш слухати мене, то віддам тебе упирю Сушку на розтерзання! І дитина з жахом прокидається в холодному поту!
Скільки вже його критикували інші автори – Лариса Прокопенко, Тетяна Левицька, Серго Сокольник (нещодавно навіть прозу Сушка розгромив, хоч у прозі, як на мене, Сушко вправніший), СонцеМісяць та багато інших.
З нього, як з гусака вода. Обтрусився, і пішов далі своє чорне діло робити.
Ось його повчально-гнидявий коментар:
Та яка різниця - бандура чи гітара, чи інший інструмент? Дивися ширше: тут ідеться про загальну проблему, яка уособлює українську лірику. Сусальне золото у кілька шарів для справді гарного непотрібне. Ця зайвина ріже око естета. І додає мені наснаги писати іронічну сатиру. І нічого поганого в тому не бачу. А ти злишся. Нащо? Та посміхнися урешті. І повір: я тобі не ворог, а найщиріший друг. А те, що люблю перець - не страшно. Всі ми різні, і смаки у нас різні.
Пиши на мене сатиру, гумор, іронію, що завгодно. Я не ображаюся.
Та послухати – Боже, святий янгол із небес!
Справді – мед справжньої української лірики – не для Сушка. Він народився, вимащений у дьоготь, як не у щось значно гірше, то й прагне у кожну бочку меду додати свою гидку ложку дьогтю. Та вже того дьогтю стільки, що вже все помінялося місцями на сайті - гнидявої псевдолітератури вже бочка дьогтю, яку вже не може врятувати ложка меду гарної традиційної української лірики, яка в ній зосталась!
А ми сидимо, опустили вуха, а нам ллють помиї на голову. А ми кажемо: не лийте в одну точку, дорогий пане Сушко, розбризкуйте, розбризкуйте!
От він і радий старатися, розбризкує. А ми мовчимо і ходимо в оцьому, з дозволу сказати – забризканні!
Не гидко вам, люди? Не набридло ще?!!!

Щиро Ваш
Ярослав Чорногуз

...........
Так волав до власника сайту. Сьогодні Чорногуз вводить в оману, змальовує так, як вигідно йому - перебіжчику. Сушко допомагає знеславлювати мене - одну з високих майстрів, яких від нього захищав Чорногуз у зверненні до редакції майстерень - та не був почутим.
"Ходи в мої обійми" - припрошує друга у віршику "Кинь каку" - по примиренні. Це поезія? такого потребує сайт?
Навіщо ці двоє зробили нас глядачами своїх спектаклів - ворогування-примирення? Тепер волає Ярослав, що я "погана правнучка славного Залізняка". А він чий "хороший онук"...
Я гранично чесна. Це нині гандж? Не лицемірила, у злагоді з собою хочу жити. Його теперішнє обліко моралє для мене неприємне і неприйнятне. Таке вже чула: входить у моду образити і вимагати вибачення. Підло.
Всі назвиська розділити б друзякам між собою, пасують неабияк.

Витрачати час на болотні ексцеси набридло. Дискусії з ними - епічне засмічення мозку.
Коментар під дописом Чорногуза лишила коректор моєї книги, ведуча творчого вечора.
Підтвердила, що такі слова Ярослава пролунали саме до початку, і мене збентежили не на жарт.

Cвітлана Козаченко (М.К./М.К.) [ 2019-09-17 19:47:14 ]

Вітаю панство. Була свідком подій навколо фуршету. Сама чула, як пан Ярослав іще перед початком дійства питав, чи буде фуршет. Давно було: не пригадую, чи він жартував із приводу того, що не виступатиме, раз немає пригощання, чи то було всерйоз. Так, мабуть же, не всерйоз, бо таки виступав. Але конфлікт був.
Їхала з Майєю з Полтави до Києва, протягом усього шляху вона не раз уголос турбувалася, що фуршету не можна в Спілці організовувати, бо так їй було чітко сказано. А вона хотіла б це зробити, вважала, що гостей треба пригощати. Тому так нервово сприйняла слова п. Чорногуза. Тому виник конфлікт. Дріб'язковість обсмоктування тих подій у дописах/коментарях усіх учасників сварки тут, на ПМ, викликає просто... шок. Невже вам більше нічого робити, люди?! Ми живемо на цьому світі якусь мить, то чи варто перейматися таким... нічим?
Давно не ходжу на ПМ, не беру участі в тутешніх сварках-розбірках, бо це й нецікаво, і неконструктивно, і найчастіше - просто огидно. Як і те, що відбувається зараз. Для спілкування цей ресурс не пораджу навіть ворогам.
А для поезії... не у визнанні суть мистецтва. Поет пише, бо не може не писати - та й усе. Решта - суєта.
Бажаю учасникам конфлікту мудрості й уміння поважати чужу думку. Нікому не раджу бувати на ПМ.


Така її думка. Хай кожен вирішує, чи бути тут, я зачинила сторінку.
Мені услід Чорногуз злостиво проголошує: "брехуха". Чого б не пригадати - як було. Казав так, то визнай. Я тоді опинилася між двох блоків - бажань-заборон. Дивна його - засмальцьована, вся у жабуринні - "правда".
Хочу бути чистою і сонячною.
Називаючи мене образливими словами, ще й вимагаючи вибачення, запальний Ярослав, на жаль, все більше ганьбиться.
Не я нівелювала поетичний сайт, sapienti sat — розумному досить.