
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.22
19:30
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Музика-піна
Музика-піна
2025.06.22
14:26
Вийде «Адмірал… їх …Кузнєцов»,
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
2025.06.22
11:17
Чи задумувалися ми над тим, чому так часто у нас буває нудьга, тривога і поганий настрій? Звісно, знайти безліч причин нескладно: війна, стреси, перевтома, невизначеність, криза, проблеми зі здоров’ям та в особистому житті. Об’єктивно ці речі впливають на
2025.06.22
10:23
Шлюзування необхідно
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
Тільки там, де гребля є, –
Де ріка невідповідна
Берегам своїм стає.
Шлюз ворота відчиняє,
Вивільняючи маршрут, –
Водосховищем безкраїм
Яхти весело снують.
2025.06.22
09:36
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
2025.06.21
21:40
Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
2025.06.21
20:15
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
ІЗ РАННЬОГО
МУЖНІСТЬ ЖІНОЧА
Марина, посадивши в пелену двійняток, затаїлася під копою. Мов чайка, розкрилила засмаглі руки над своїми немовлятами і нічого не чула, крім дитячого дихання.
А високо в небі гуло. Не грім. Його Марина ніколи не боялася. Гули ворожі літаки. Летіли на схід бомбити міста і села, убивати стариків і дітей.
Молодиця, хруснувши пальцями, стиснула їх у кулак.
– Ось тобі, гітлерюко! Не дам забити своїх малят! Зась!
Десь недалеко забухали зенітки. «Наші! – зраділа Марина. – Хоч би влучили». І, забувши про страх, виповзла на стерню. Прямо над її головою висів металевий шуліка. Чорна свастика нагадувала павука. З-під черева шуліки вихопилися шуліченята.
«Бомби!». Марина поплазувала під копу.
Там, де вони впали, земля здригнулася і запалала.
«Не знатиме Петро, де наші кісточки шукати». – Марина хотіла перехреститися, та раптом згадала, що смерть, яка нависла над нею і її синами, носить на крилах хрести. Хрест – емблема смерті!
А зенітки не вгавали. Снаряди вибухали в повітрі все ближче й ближче від ворожого літака.
– Влучили! – Марина звелася на рівні ноги й почала витинати якийсь чудернацький танок.
Шуліка, тягнучи за собою довгу чорну стрічку, стрімко падав.
– Ага, голубчику смердючий, довоювався?! Пошкварчи тепер в летючому казанку! Жалю на тебе нема.
Марина блаженствувала.
Раптом від палаючого літака відокремилася невелика цятка. За мить над нею забіліла квітка парашута.
Вітер підхопив квітку і поніс у той бік, де пританцьовувала Марина. Ближче, ближче...
Молодиця закам’яніла.
Треба бігти, ховати дітей, а вона стояла і кам’яніла.
Фашист приземлився за два кроки від Марини. Парашутні стропи обплутали подзьобані колючою стернею ноги жінки. Дотик шовкового мотуззя вивів її із заціпеніння. Впала на коліна і пеленою широкої спідниці прикрила немовлят.
Ворог звільнився від парашута. Знесилений, заточився. З розпанаханої щоки цабеніла кров. Не зводячи очей із молодиці, повільно присідав до землі. Ліва рука нишпорила біля стегна, де висіла кобура з пістолетом.
«Він хоче вбити моїх малят! А Петро й не знатиме, де наші кісточки шукати...».
І, немов розлючена вовчиця, стрибнула на фашиста. Вагою свого тіла притисла його до землі.
Немовлята аж захлиналися плачем. Вони хотіли їсти й не розуміли, що годувальниця вступила в смертельний поєдинок із ворогом.
Тонкі жіночі пальці все тісніше й тісніше змикалися на шиї льотчика. Вони ніби свинцем налилися. Якби навіть Марина захотіла відірвати їх від ворога, то не змогла б. Уже й хрипіння не чути. Червона пика фашиста стала фіолетовою.
Марина знайшла в собі сили відірватися від нестрашного тепер ворога. По обличчю котилися горошини поту. Підійшла до копи і, знайшовши пляшку з водою, хлюпнула собі на руки, на чоло. Зовсім так, як після гарячого жнивного дня.
Сонце котилося по невидимому шляху.
Палали жита. Пахло свіжоспеченим хлібом. Десь, неподалік, бухали зенітки.
Марина сиділа під золотою копою і годувала своїх малят. У той бік, де лежав нестрашний уже нікому ворог, вона намагалася не дивитися, а скоро вже й зовсім забула про нього.
1967
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МУЖНІСТЬ ЖІНОЧА
Новела
Спекотне літо сорок першого. Жадібний дракон війни пожирає дозрілі хліба. Чорний дим важкими клубками підіймається у небосинь, заволакуючи сонце. «Ой, налетіла та чорна хмара...» Ніч посеред білого дня.
Марина, посадивши в пелену двійняток, затаїлася під копою. Мов чайка, розкрилила засмаглі руки над своїми немовлятами і нічого не чула, крім дитячого дихання.
А високо в небі гуло. Не грім. Його Марина ніколи не боялася. Гули ворожі літаки. Летіли на схід бомбити міста і села, убивати стариків і дітей.
Молодиця, хруснувши пальцями, стиснула їх у кулак.
– Ось тобі, гітлерюко! Не дам забити своїх малят! Зась!
Десь недалеко забухали зенітки. «Наші! – зраділа Марина. – Хоч би влучили». І, забувши про страх, виповзла на стерню. Прямо над її головою висів металевий шуліка. Чорна свастика нагадувала павука. З-під черева шуліки вихопилися шуліченята.
«Бомби!». Марина поплазувала під копу.
Там, де вони впали, земля здригнулася і запалала.
«Не знатиме Петро, де наші кісточки шукати». – Марина хотіла перехреститися, та раптом згадала, що смерть, яка нависла над нею і її синами, носить на крилах хрести. Хрест – емблема смерті!
А зенітки не вгавали. Снаряди вибухали в повітрі все ближче й ближче від ворожого літака.
– Влучили! – Марина звелася на рівні ноги й почала витинати якийсь чудернацький танок.
Шуліка, тягнучи за собою довгу чорну стрічку, стрімко падав.
– Ага, голубчику смердючий, довоювався?! Пошкварчи тепер в летючому казанку! Жалю на тебе нема.
Марина блаженствувала.
Раптом від палаючого літака відокремилася невелика цятка. За мить над нею забіліла квітка парашута.
Вітер підхопив квітку і поніс у той бік, де пританцьовувала Марина. Ближче, ближче...
Молодиця закам’яніла.
Треба бігти, ховати дітей, а вона стояла і кам’яніла.
Фашист приземлився за два кроки від Марини. Парашутні стропи обплутали подзьобані колючою стернею ноги жінки. Дотик шовкового мотуззя вивів її із заціпеніння. Впала на коліна і пеленою широкої спідниці прикрила немовлят.
Ворог звільнився від парашута. Знесилений, заточився. З розпанаханої щоки цабеніла кров. Не зводячи очей із молодиці, повільно присідав до землі. Ліва рука нишпорила біля стегна, де висіла кобура з пістолетом.
«Він хоче вбити моїх малят! А Петро й не знатиме, де наші кісточки шукати...».
І, немов розлючена вовчиця, стрибнула на фашиста. Вагою свого тіла притисла його до землі.
Немовлята аж захлиналися плачем. Вони хотіли їсти й не розуміли, що годувальниця вступила в смертельний поєдинок із ворогом.
Тонкі жіночі пальці все тісніше й тісніше змикалися на шиї льотчика. Вони ніби свинцем налилися. Якби навіть Марина захотіла відірвати їх від ворога, то не змогла б. Уже й хрипіння не чути. Червона пика фашиста стала фіолетовою.
Марина знайшла в собі сили відірватися від нестрашного тепер ворога. По обличчю котилися горошини поту. Підійшла до копи і, знайшовши пляшку з водою, хлюпнула собі на руки, на чоло. Зовсім так, як після гарячого жнивного дня.
Сонце котилося по невидимому шляху.
Палали жита. Пахло свіжоспеченим хлібом. Десь, неподалік, бухали зенітки.
Марина сиділа під золотою копою і годувала своїх малят. У той бік, де лежав нестрашний уже нікому ворог, вона намагалася не дивитися, а скоро вже й зовсім забула про нього.
1967
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію