дякую, так, обговорювали "Готель Каліфорнія"
ще на початку 2018 року: https://maysterni.com/publication.php?id=130486

текст цікавий, розбурхує фантазію, навіть спонукає до конспірології
зустрічав не одну спробу інтерпретувати, як-от сюжет, або тріп
сам Дон Генлі, голос, який співає всі слова в "ГК" (і барабанщик),
він жеж один із авторів, був казав, що це метафора
так званого успіху в так званому шоубізі (чи, можливо, алегорія)
плюс, якщо завгодно, ціни т. зв. успіху
сама ідея не випадкова, музиканти в певний момент готовності
мали намір написати хіт, який приніс би їм славу
хоча в групи була вже низка хітів, і епоха сприяла тому
щоби скуштувати всіх принад гедонічних
їм (Eagles) йшлося радше про такий хіт, який би став "визитівкою"
тобто, відповідний альбом і турне, які група могла
записати & подужати, а також не зненавидіти
(як це сталося зі "Сходами на Небо" Лед Зеппелін,
коли в певний, знову ж таки, момент, Плант радо пристав
на пропозицію якогось діджея заплатити $10.000
щоби радіостанція не крутила цю пісню, бо він утомився від неї)

тобто, мова про якісь образи і символи, котрі "просилися"
щоби їх було висловлено, вокально, інструментально, візуально
(самої локації "Готель Каліфорнія" не існувало)
і було висловлено – переконливо

гадаю, що і 1968 рік, і семидесяті ("хворі семидесяті")
були часом для специфічних настроїв
не до порівняння із бадьорішою епохою ЛСД й Літа Кохання
хоча і пісенька про Жовту Субмарину межує із
She Said She Said (у записі якої Пол МакКартні не став брати участь),
а сама пісня була результатом кислотної сесії під час
подорожі Леннона до США, де Пітер Фонда, поруч із ним,
весь час повторював "я знаю, що таке бути мертвим"
тому всяко похмурі теми дуже навіть циркулювали
Barry McGuire, у 1965, із "Eve of Destruction"
Strawberry Alarm Clock, у 1967, із "The World’s on Fire"
Jefferson Airplane у 1968 співали "You are the crown of creation
"And you have no way to go . . . " тощо

всяка протестна і соціально-критична тематика на цім тлі;
багацько розчарування в ідеалах, із одного боку всі ми
браття & сестри, з іншого – чийсь дім палає
хіба це не твій дім, зрештою, і це все так само метафора
або алегорія

поезійна творчість всяко користує підсвідомість
і вибір тих слів, які могли би бути інакшими
але ось так, і (ми) танцюємо на тлі пожежі
а тим часом світ підійшов до межі самознищення

Eagles писали свій хіт у тім же ключі, мислю ~
песимістичний погляд на здавалося би, гарні речі
макабричний присмак задоволення & життя у
найвищому сенсі, подібно до сп’яніння та похмілля

ну взагалі-то тексти бувають різні
часто зустрічав, у різних джерелах,
що найвидатнішою піснею 60х
прийнято вважати "God Only Knows"
записану The Beach Boys у 1966
(& я переклав би, або, може, колись)
й усе той же самий МакКартні (який намагався
творити у позитивнішому ключі настійно)
під враженням скомпонував свою баладу
"Here, There And Everywhere"
це все доступні речі, не трудно найти й послухати
якби не сильно відчувається морок у цім

прості на позір тексти, котрі
сповнені оптимізму, або висвітлюють
вищі чуття у якомога безпосередніший, начебто,
спосіб – їх ще спробуй перекладИ адекватно
і навіть якщо раптом вийде –
чи воно комусь буде цікаво, зрештою
(тобто, я про текстовий переклад)

сам я хотів би насамперед зібрати,
наскільки вже мене вистачить, із декілька
десятків альбомів, де є тексти
більш-менш змістовні, навіть сюжетні

виглядає так, що якась реальніша поезія
хоч-не-хоч, вір-не-вір, але вимагає наявності
конфлікту, травми, скарги, протиріч, тощо
ну і всі ті блюз-орієнтовані музиканти, котрі
шукали відповідної не тільки звукової,
але і вербальної експресії,
мусили справуватися відповідно

утім, є багато легшої музики
де не треба вникати у слова чи образи
можна просто підспівувати одразу & тішитися

музика для барів, твіст, серф, чізі поп, блюграс етц.

Бітловські рішення у вигляді "Here, There And Everywhere", звісно, значно музикальніші, і гармонії повніші, але цікаво було ознайомитися і з витоками від "God Only Knows"
записану The Beach Boys у 1966. Дякую за це скерування. Як і за переклад Джіммі Гендрікса. Вельми людяні й промовисті слова.

о, я нереально дякую всечасно за підтримку
так, музика йде власними шляхами,
і непросто, скажімо так, її освоїти,
привласнити

є окремий зріз якби музичних енергій
як-от річ-у-собі, непідробний &
нетрансформативний
він є, його не взяти тупо ґуґлтранслейтом
тому що той, хто мав можливість торкнутися
передав одкровення своїм, якнайінтимнішим словом

й оце якнайінтимніше слово, воно
є власне, глибинне, окреме
& якщо не маєш відповідного дотику
якщо не знаєш чуттів, які сподвигають на оте певне слово
то не передасиш його

простий же перехід через словник не дає анічого
адже словник, він для того, щоби коригувати ~
форма контролю й у жодному разі не генератор відповідної
енергії

якби все складніш, але мабуть, саме так і потрібно

самі Бітлз, щодо трансцендентального в музиці
так і не вийшли за межі власного медитативного моменту
("Tomorrow Never Knows")
що є по суті, ритмом, який тримається
найпершого базового акорду (до-мажор, або C)
осьце для них було вищим моментом скасування
гармонійних переходів, і можливість (все) промовити
якби на одній і тій самій ноті

найпершою спробою була композиція "The Word (Is Love)"
від 1965 року, на пластинці Rubber Soul

цікавинка тут у тім, що більшість концертів 1964-1965 років
Бітлз (конкретно, Пол МакКартні) любили завершувати
піснею Літл Річарда "Long Tall Sally", а такий собі рок-н-рол
а момент арту був у тім, що вся ця композиція тримається
власне – на одному акорді – і цей акорд є – до-мажор, або C

атож, коли почалися записи альбому Revolver
(сам МакКартні стверджував, що він, альбом є неповторним,
тому що він був насамперед, технологічним, неявним
у тім, що слухач не міг осягнути, яким чином те все зроблено)
вони почалися із запису "Tomorrow Never Knows", тоді "Mark 1"
речі суто студійної, із оберненим ходом стрічки
і ефектами насамперед, на противагу природнім музичним вставкам

все це трансформовані, вивернуті назовні ізсередини, або ж
вивернуті усередину іззовні звуки & шуми

так от

"God Only Knows" спокійно якби "переплюнув" усі намагання такого роду
оскільки ніхто не може сказати навіть, у який тональності звучить ця річ
тобто "необароковість" полягала у відмові від базових визначень
хто що і як співає – невідомо
це не піддається аналізу музичних, або ще якихсь-там критиків

а що вже казати про момент, власне, вокальний
ну, слова примітивні, якби
а музика взагалі невідомо що

але це і є приголомшливим

тобто, це неповторно жодним чином, ніяк, розумієте

Ото я про це й пишу, що на мою думку, в "God Only Knows" гармонії не довершені тою чи тою композиційною повнотою, у них , нмсд, це залишилося у відкритому вигляді. І далі кожен може ніби самостійно те доробити в собі.
Наприклад, хтось каже суто емоційно з придихом слово "моооре!" і містерійно робить відповідне "па", передаючи захоплення, пристрасть, чарівність... Так, такий спосіб існує, і вельми поширений (в тих же релігіях, скажімо).
А може бути гарний вірш про море, пісня, з довершеними авторськими різними моментами. Це другий спосіб. Власне, я про це і кажу.

можливо, діють якісь регіональні обмеження

спробуйте на ютубі або спотіфаї набрати в пошуку:
"hendrix house burning down"

дякую!

гітарний момент, із якого все починається –
легендарний у свому праві
Гендрикс намагався відтворити вогонь (полум’я)
звуком власної електрогітари
у контексті того, що весь альбом Electric Ladyland
являє спробу музичного імпресіонізму
і не на шальках класичної музики, як-от Дебюссі
але на зрізі прогресивних (на свій час) технологій
електроніки, звукозапису, коли певні інструменти
присутні але майже не чутні, однак, привносять
своєрідну атмосферність, додаючи до загального міксу

усяко підтримую Вашу думку
я вже писав десь вище Вячеславові Руденко
звісно, що є і нью-вейв і нью-ейдж
і дуже багато ще чого є, базові ідеї набули
будь-якого розвитку, і цього слід було чекати

я же не в змозі охопити неохоплюване
скажімо так, я намагаюся, принаймні
заповнити якусь важливу лакуну
виходячи з того, що досі жоден якось переконливо
не змагався зробити цього, хай були якісь
не особливо переконливі спроби, але навіть не здобутки

я спостерігав і спостерігаю загалом за публікаціями
і часом почитую із цікавістю те і се
ну, ще хтось іще раз перекладе
Сходи на Небо, або Готель Каліфорнія
але от, наприклад, поезія Джима Моррісона, чи навіть Ділана

гаразд, видали антологію верлібрів Моррісона
я навіть зазирнув туди принагідно раз
але чи ті всі переклади є такими, що зважають
на його музичне чи візіонерське обдарування
це радше просто переклад слів, розумієте

можна читати, можна не читати, все це байдуже
поставили гапличка, хтось купив книжку,
а більшість байдуже пройшла повз

римовану поезію (пісні) щось там трохи видали
у часописі Всесвіт, де вже головредом був Д. Дроздовський

2018 (числа 11-12, ст. 7-18): «Our Life Will Never End»
До 75-річчя від дня народження Джима МОРРІСОНА (США)

13 поезій, з яких 3 - слова Роббі Кріґера, тобто, 10
і не сильно репрезентативна підбірка,
по одній речі з 5го і 6го альбомів, 2 з 3го, 3 з 1го

переклади чесно кажучи, залишають спірний післясмак
і оце все, що ми фактично маємо, і піди зрозумій
із чого той Моррісон такий важливий елемент
що йому й після смерті, вже більше 50 років як,
все ніяк не дадуть спокою

оця якась дурастика із висмикуванням якихось моментів
котрі получилося комусь якось перекласти, і вона повсюдна
(а тепер і взагалі нікому того не треба, не на часі)
ну, я проти цього поверхневого проїзду непонятно-вибіркового

власне, цим тут і намагаюся займатися, таким чином,
щоби не сильно напрягати інших, бо Ваш сайт для різного поетичного
сприйняття і є нормальний доступ до всього різноманіття
поетичного, аналітичного, прозового, коментарів,
за це ми його любимо, і плекаємо, хто як може, принаймні
всі інші поетичні сайти радше сміттєзвалища будь-чого
і не розберешся одразу, що там доброго, всякі непонятні особистості

чим один краще за іншого? тим, що насипає сотні одноманітних
страждань із примітивним римуванням, а то ще й із помилками?
а інший стільки не має? а мав би, то насипав би? то і все?

тобто, я, із дозволу, потихеньку складаю свою мозаїку важливих для мене
текстів, якщо є сенс, то і альбомів, вони рубрикуються

дуже правдиво зворушений і вдячний щодо усіх доречних
зауважень, побажань, нотаток, доповнень, абощо й тощо

і так, є багацько всього, всякого, зрештою, це ж простір для роботи
хай би хтось зайнявся рок-музикою 90х, було би дуже навіть цікаво

я поки що хотів би якось подужати свою власну базу із композицій
які мені по життю, вже так вийшло, якось помогли отримати уявлення
про всяку музичну і поетичну, так само, естетику

якби, чим можу і
так, шкода, що не виходить просікти геть усе
але це нереально, повірте
всього, і музики зокрема, дуже надто багато в цім світі

Без сумніву, ми ще дійдемо до багатьох із цих питань, добре, що ви їх каталізуєте. Наш киплячий казан став значно більшим. )