Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ» НЕСАМОВИТИХ «ПАТРІОТІВ»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ» НЕСАМОВИТИХ «ПАТРІОТІВ»
Так звані «національно-патріотичні сили на південному сході України» синхронно забаламкали в усі московсько-патріархальні дзвони про тотальну дерусифікацію та насильницьку українізацію «найсаміших регіонів», материнською пуповиною зв’язаних з матушкою Росією. «Рятуймося, хто може, а Бог нам допоможе!», «Ганьба тоталітарній Україні, капут бандерівському уряду, анафема безумовно україномовному Президенту!», «Геть западенця Гузара з нашого розпрекрасного «східняка», чи то пак зі «Сходу руськоязичного»!
О, на цій ноті й призупинимось, і погомонимо про «посполите рушення» несамовитих наших регіонщиків, вітренківців, есдепеу(о)шників, нетаківців і перетаківців на одного-єдиного (бо ж Москаля вже немає: вижили) «западенця» Зіновія Гузара, законного і легітимного «призначенця» столичного Києва на посаду заступника голови Луганської державної обласної адміністрації. Замість того, щоб дякувати за щире (причому в рамках Конституції) бажання і намагання допомогти луганським недовибродженим комсомольцям і перебродженим більшовикам у справі державотворення, «національні патріотичні сили» гуртом накинулись на справді інтелігентного, високоосвіченого й достеменно грамотного в царині української державної політики Зіновія Тадейовича з убивчими за своєю нісенітністю і абсурдністю звинуваченнями типу:
– Ти не такий, як ми!
– Нам потрібні не «нашисти», а «фашисти», не «таківці», а «нетаківці», і взагалі «свої в дошку», як, приміром, Янукович або Шуфрич!
– Донбасс никто не ставил на колени, и тебе, Гузар, поставить не дано!
– Он посягнул на архитектурные украшения нашего родного белого дома!
– Он оскорбил светлую память про почетного гражданина Луганска Леонида Бреж... тьху ты, Кучму!
– Он (звон-перезвон!)... вон с нашей священной и свободолюбивой русско-ковыльной земли!
Та Зіновій Тадейович виявився стійким і самостійним. Розумно вислуховував «убивчі докази» своєї «бандерівщини» із нерозумних вуст наших маргіналів-хуторян, мотав, як мовиться, собі на гарно підстрижені інтелігентні вуса і помірковано та послідовно робив свою справу. Державну справу, потрібну для Луганщини більше, ніж верески несамовитих спадкоємців енкаведешників і кадебешників. Нормальні, не зазомбовані політичною брехнею луганці уважно прислухалися та придивлялися до всього, що говорив і що робив «агент Бандери і Ющенка», і розважливо правили свої висновки:
– Розумна, потрібна тут людина...
– З ним треба говорити, шукати порозуміння, згоди та злагоди.
– Слава Богу, не перевелися ще дійсні патріоти в нашій державі.
– Цей вислухає і допоможе...
А тим часом захриплі крикуни взяли на озброєння шпигунство і шантаж. Закинули до Львова десант вивідувачів із числа «регіональних» журналістів – компромат безкомпромісний зібрати на Гузара! І «шпигуни-мірошники» таки «викопали» (мабуть, з клоачної підасфальтової Полтви) докази Гузарової «злочинної» діяльності на рідних йому галицьких теренах, підшукали й привезли до кришталевосовєцького Луганська «жертв» безпрецедентного «нашизму» Зіновія Тадейовича. Запопадливі «телекабельники» та «експресо-ракурсники» показали-розписали жалібний сюжет на всю ковилово-териконну, ісконно-посконну найсамішу регіональну поганщину, даруйте, Луганщину!
А не допомогло. Не похитнувся стійкий і самостійний Гузар. Не взяв зворотний квиток до Львова з твердомозольних рук «нацпатріотів» Бережної та Попова. Продовжив натомість робити, як на мене, автора цих рядків, добрі й потрібні справи. Старався як для «наших», так і для «ваших» чи то пак «їхніх». І досі працює на відповідальній державній, а не антидержавницькій, посаді, обходиться й без підтримки безпечно-небезпечного Геннадія Геннадійовича, себто пана Москаля. Ті, хто прийняв і сприйняв пана Зіновія, знайшов з ним спільну мову (а таких на Луганщині немало), сподіваються на торжество законів і Божу справедливість, бажають заступникові голови облдержадміністрації терпіння і витримки та готові йому допомагати.
Так, Зіновію Тадейовичу не вельми комфортно на нашому «хуторі, що далеко від Диканьки» і дуже близько до справжнього «Дикопілля». Я особисто ще й як розумію його становище, сам колись побував у його шкурі. Бо, як і він, свого часу приїхав на Луганщину зі Львова. Непросто було вростати в цю крем’янисту донецьку землю. Але я терпів, хоч і неабияк потерпав, терплю вже сороковий рік. Не забулося, як мене принижували й навіть били за моє українство – усього було. Але більше було хорошого, що підтримувало морально та надихало на творчість – журналістську і поетичну. Я люблю багатьох корінних луганців, сподіваюся, що й вони симпатизують мені. Я можу назвати імена своїх щирих друзів тутешніх – це насамперед сватівчани Володимир Просін та Сергій Зятєв, новоайдарець Володимир Мартинов, свердловчани Анатолій Волошин і Сергій Гарбуз, ровеньківець Анатолій Киркач, лутугінець Євген Санько, станично-луганець Анатолій Половинка, луганці Анатолій Назаренко, Олексій Кутняхов, Борис Валуйський і ще багато інших... Ми – на боці львів’янина Зіновія Гузара, ми кажемо: він – наш! Він такий же патріот України (від Сяну до Дону), як і ми – українці, росіяни, молдовани, євреї, татари... Бо Україна у нас одна, і ми не дамо її розривати на «регіони» і «пісуари». І ніколи не станемо під «знамйона» нібито наших, але насправді чужих нам різних-усіляких маргіналів-москволюбів!
Що не говори, а послабив-таки віжки мій земляк-президент, «загрався в демократію», тож і не дивно, що «отамани нової махновії» відчули поклик своєї хозарсько-ординецької крові, захропіли норовисто й ударили кованими копитьми по всьому істинно українському. По гордій і героїчній нашій історії, по звичаях предківських козацьких, по мові материнській, по культурі самобутній. Дісталося в цьому несамовитому потопті всім чесним і совісним людям, старшим і молодшим, заслуженим і знаним у цілій Україні своїми доброчинними справами. Розгуляй-Лугань затопила всі мої сподівання на українське відродження степового слобожанського краю. Повсюди тільки протиборство Києву і владі, що сидить там, роздрай «кушнарьовсько-єфремовський» у місцевому радвладді та самоуправлінстві... Палкі провокації полум’яних агітаторів з Москви, «одкровення» Тарасика Чорновола й оракульські «предсказанія» видатного (таким він сам себе вважає) політика Тихонова... Самовіддано поборюють ненависну їм Україну в пролетарському Донбасі відверті вже сепаратисти-пісуарники, сил своїх не жаліють, грошима кровними жертвують. А тут ще Гузар під руку трапив, на широкій дорозі «регіоналізму» впав каменем спотикання. Ату його, дресировані собачки з усіх антиющенківських конур! Не «нашенський» він, а засланий, тож пошлемо його...
Заволало луганство-панство:
– Геть засланця-западенця!
– Долой НАТО к такой матери!
– Геть Україну з москволюбного Донбасу!
А за спинами крикунів-главарів бовваніють нахабні пики Лужкових і Затуліних, Жириновських і Зюганових, для яких наша суверенна Україна – лише глибока провінція «необ’ятної імперії», себто московської федерації.
Чим гірше, тим краще... Гірше Гузару – краще Єфремову і Голенку, чим краще Єфремову та Голенку – тим гірше нам, українським луганцям. Отаке замкнене коло. Його треба розривати. І ми, патріотичні луганці, задивлені на Київ, а не на Москву, намагаємося це робити. І допоможе нам у цьому безкомпромісний «западенець» Зіновій Гузар. Він з’явився в потрібному місці і в потрібний час. Тож гуртуймось навколо нього! І Президенту допоможімо «реабілітувати» Україну перед цивілізованим світом.
28.06.2006
О, на цій ноті й призупинимось, і погомонимо про «посполите рушення» несамовитих наших регіонщиків, вітренківців, есдепеу(о)шників, нетаківців і перетаківців на одного-єдиного (бо ж Москаля вже немає: вижили) «западенця» Зіновія Гузара, законного і легітимного «призначенця» столичного Києва на посаду заступника голови Луганської державної обласної адміністрації. Замість того, щоб дякувати за щире (причому в рамках Конституції) бажання і намагання допомогти луганським недовибродженим комсомольцям і перебродженим більшовикам у справі державотворення, «національні патріотичні сили» гуртом накинулись на справді інтелігентного, високоосвіченого й достеменно грамотного в царині української державної політики Зіновія Тадейовича з убивчими за своєю нісенітністю і абсурдністю звинуваченнями типу:
– Ти не такий, як ми!
– Нам потрібні не «нашисти», а «фашисти», не «таківці», а «нетаківці», і взагалі «свої в дошку», як, приміром, Янукович або Шуфрич!
– Донбасс никто не ставил на колени, и тебе, Гузар, поставить не дано!
– Он посягнул на архитектурные украшения нашего родного белого дома!
– Он оскорбил светлую память про почетного гражданина Луганска Леонида Бреж... тьху ты, Кучму!
– Он (звон-перезвон!)... вон с нашей священной и свободолюбивой русско-ковыльной земли!
Та Зіновій Тадейович виявився стійким і самостійним. Розумно вислуховував «убивчі докази» своєї «бандерівщини» із нерозумних вуст наших маргіналів-хуторян, мотав, як мовиться, собі на гарно підстрижені інтелігентні вуса і помірковано та послідовно робив свою справу. Державну справу, потрібну для Луганщини більше, ніж верески несамовитих спадкоємців енкаведешників і кадебешників. Нормальні, не зазомбовані політичною брехнею луганці уважно прислухалися та придивлялися до всього, що говорив і що робив «агент Бандери і Ющенка», і розважливо правили свої висновки:
– Розумна, потрібна тут людина...
– З ним треба говорити, шукати порозуміння, згоди та злагоди.
– Слава Богу, не перевелися ще дійсні патріоти в нашій державі.
– Цей вислухає і допоможе...
А тим часом захриплі крикуни взяли на озброєння шпигунство і шантаж. Закинули до Львова десант вивідувачів із числа «регіональних» журналістів – компромат безкомпромісний зібрати на Гузара! І «шпигуни-мірошники» таки «викопали» (мабуть, з клоачної підасфальтової Полтви) докази Гузарової «злочинної» діяльності на рідних йому галицьких теренах, підшукали й привезли до кришталевосовєцького Луганська «жертв» безпрецедентного «нашизму» Зіновія Тадейовича. Запопадливі «телекабельники» та «експресо-ракурсники» показали-розписали жалібний сюжет на всю ковилово-териконну, ісконно-посконну найсамішу регіональну поганщину, даруйте, Луганщину!
А не допомогло. Не похитнувся стійкий і самостійний Гузар. Не взяв зворотний квиток до Львова з твердомозольних рук «нацпатріотів» Бережної та Попова. Продовжив натомість робити, як на мене, автора цих рядків, добрі й потрібні справи. Старався як для «наших», так і для «ваших» чи то пак «їхніх». І досі працює на відповідальній державній, а не антидержавницькій, посаді, обходиться й без підтримки безпечно-небезпечного Геннадія Геннадійовича, себто пана Москаля. Ті, хто прийняв і сприйняв пана Зіновія, знайшов з ним спільну мову (а таких на Луганщині немало), сподіваються на торжество законів і Божу справедливість, бажають заступникові голови облдержадміністрації терпіння і витримки та готові йому допомагати.
Так, Зіновію Тадейовичу не вельми комфортно на нашому «хуторі, що далеко від Диканьки» і дуже близько до справжнього «Дикопілля». Я особисто ще й як розумію його становище, сам колись побував у його шкурі. Бо, як і він, свого часу приїхав на Луганщину зі Львова. Непросто було вростати в цю крем’янисту донецьку землю. Але я терпів, хоч і неабияк потерпав, терплю вже сороковий рік. Не забулося, як мене принижували й навіть били за моє українство – усього було. Але більше було хорошого, що підтримувало морально та надихало на творчість – журналістську і поетичну. Я люблю багатьох корінних луганців, сподіваюся, що й вони симпатизують мені. Я можу назвати імена своїх щирих друзів тутешніх – це насамперед сватівчани Володимир Просін та Сергій Зятєв, новоайдарець Володимир Мартинов, свердловчани Анатолій Волошин і Сергій Гарбуз, ровеньківець Анатолій Киркач, лутугінець Євген Санько, станично-луганець Анатолій Половинка, луганці Анатолій Назаренко, Олексій Кутняхов, Борис Валуйський і ще багато інших... Ми – на боці львів’янина Зіновія Гузара, ми кажемо: він – наш! Він такий же патріот України (від Сяну до Дону), як і ми – українці, росіяни, молдовани, євреї, татари... Бо Україна у нас одна, і ми не дамо її розривати на «регіони» і «пісуари». І ніколи не станемо під «знамйона» нібито наших, але насправді чужих нам різних-усіляких маргіналів-москволюбів!
Що не говори, а послабив-таки віжки мій земляк-президент, «загрався в демократію», тож і не дивно, що «отамани нової махновії» відчули поклик своєї хозарсько-ординецької крові, захропіли норовисто й ударили кованими копитьми по всьому істинно українському. По гордій і героїчній нашій історії, по звичаях предківських козацьких, по мові материнській, по культурі самобутній. Дісталося в цьому несамовитому потопті всім чесним і совісним людям, старшим і молодшим, заслуженим і знаним у цілій Україні своїми доброчинними справами. Розгуляй-Лугань затопила всі мої сподівання на українське відродження степового слобожанського краю. Повсюди тільки протиборство Києву і владі, що сидить там, роздрай «кушнарьовсько-єфремовський» у місцевому радвладді та самоуправлінстві... Палкі провокації полум’яних агітаторів з Москви, «одкровення» Тарасика Чорновола й оракульські «предсказанія» видатного (таким він сам себе вважає) політика Тихонова... Самовіддано поборюють ненависну їм Україну в пролетарському Донбасі відверті вже сепаратисти-пісуарники, сил своїх не жаліють, грошима кровними жертвують. А тут ще Гузар під руку трапив, на широкій дорозі «регіоналізму» впав каменем спотикання. Ату його, дресировані собачки з усіх антиющенківських конур! Не «нашенський» він, а засланий, тож пошлемо його...
Заволало луганство-панство:
– Геть засланця-западенця!
– Долой НАТО к такой матери!
– Геть Україну з москволюбного Донбасу!
А за спинами крикунів-главарів бовваніють нахабні пики Лужкових і Затуліних, Жириновських і Зюганових, для яких наша суверенна Україна – лише глибока провінція «необ’ятної імперії», себто московської федерації.
Чим гірше, тим краще... Гірше Гузару – краще Єфремову і Голенку, чим краще Єфремову та Голенку – тим гірше нам, українським луганцям. Отаке замкнене коло. Його треба розривати. І ми, патріотичні луганці, задивлені на Київ, а не на Москву, намагаємося це робити. І допоможе нам у цьому безкомпромісний «западенець» Зіновій Гузар. Він з’явився в потрібному місці і в потрібний час. Тож гуртуймось навколо нього! І Президенту допоможімо «реабілітувати» Україну перед цивілізованим світом.
28.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
