Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ» НЕСАМОВИТИХ «ПАТРІОТІВ»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ» НЕСАМОВИТИХ «ПАТРІОТІВ»
Так звані «національно-патріотичні сили на південному сході України» синхронно забаламкали в усі московсько-патріархальні дзвони про тотальну дерусифікацію та насильницьку українізацію «найсаміших регіонів», материнською пуповиною зв’язаних з матушкою Росією. «Рятуймося, хто може, а Бог нам допоможе!», «Ганьба тоталітарній Україні, капут бандерівському уряду, анафема безумовно україномовному Президенту!», «Геть западенця Гузара з нашого розпрекрасного «східняка», чи то пак зі «Сходу руськоязичного»!
О, на цій ноті й призупинимось, і погомонимо про «посполите рушення» несамовитих наших регіонщиків, вітренківців, есдепеу(о)шників, нетаківців і перетаківців на одного-єдиного (бо ж Москаля вже немає: вижили) «западенця» Зіновія Гузара, законного і легітимного «призначенця» столичного Києва на посаду заступника голови Луганської державної обласної адміністрації. Замість того, щоб дякувати за щире (причому в рамках Конституції) бажання і намагання допомогти луганським недовибродженим комсомольцям і перебродженим більшовикам у справі державотворення, «національні патріотичні сили» гуртом накинулись на справді інтелігентного, високоосвіченого й достеменно грамотного в царині української державної політики Зіновія Тадейовича з убивчими за своєю нісенітністю і абсурдністю звинуваченнями типу:
– Ти не такий, як ми!
– Нам потрібні не «нашисти», а «фашисти», не «таківці», а «нетаківці», і взагалі «свої в дошку», як, приміром, Янукович або Шуфрич!
– Донбасс никто не ставил на колени, и тебе, Гузар, поставить не дано!
– Он посягнул на архитектурные украшения нашего родного белого дома!
– Он оскорбил светлую память про почетного гражданина Луганска Леонида Бреж... тьху ты, Кучму!
– Он (звон-перезвон!)... вон с нашей священной и свободолюбивой русско-ковыльной земли!
Та Зіновій Тадейович виявився стійким і самостійним. Розумно вислуховував «убивчі докази» своєї «бандерівщини» із нерозумних вуст наших маргіналів-хуторян, мотав, як мовиться, собі на гарно підстрижені інтелігентні вуса і помірковано та послідовно робив свою справу. Державну справу, потрібну для Луганщини більше, ніж верески несамовитих спадкоємців енкаведешників і кадебешників. Нормальні, не зазомбовані політичною брехнею луганці уважно прислухалися та придивлялися до всього, що говорив і що робив «агент Бандери і Ющенка», і розважливо правили свої висновки:
– Розумна, потрібна тут людина...
– З ним треба говорити, шукати порозуміння, згоди та злагоди.
– Слава Богу, не перевелися ще дійсні патріоти в нашій державі.
– Цей вислухає і допоможе...
А тим часом захриплі крикуни взяли на озброєння шпигунство і шантаж. Закинули до Львова десант вивідувачів із числа «регіональних» журналістів – компромат безкомпромісний зібрати на Гузара! І «шпигуни-мірошники» таки «викопали» (мабуть, з клоачної підасфальтової Полтви) докази Гузарової «злочинної» діяльності на рідних йому галицьких теренах, підшукали й привезли до кришталевосовєцького Луганська «жертв» безпрецедентного «нашизму» Зіновія Тадейовича. Запопадливі «телекабельники» та «експресо-ракурсники» показали-розписали жалібний сюжет на всю ковилово-териконну, ісконно-посконну найсамішу регіональну поганщину, даруйте, Луганщину!
А не допомогло. Не похитнувся стійкий і самостійний Гузар. Не взяв зворотний квиток до Львова з твердомозольних рук «нацпатріотів» Бережної та Попова. Продовжив натомість робити, як на мене, автора цих рядків, добрі й потрібні справи. Старався як для «наших», так і для «ваших» чи то пак «їхніх». І досі працює на відповідальній державній, а не антидержавницькій, посаді, обходиться й без підтримки безпечно-небезпечного Геннадія Геннадійовича, себто пана Москаля. Ті, хто прийняв і сприйняв пана Зіновія, знайшов з ним спільну мову (а таких на Луганщині немало), сподіваються на торжество законів і Божу справедливість, бажають заступникові голови облдержадміністрації терпіння і витримки та готові йому допомагати.
Так, Зіновію Тадейовичу не вельми комфортно на нашому «хуторі, що далеко від Диканьки» і дуже близько до справжнього «Дикопілля». Я особисто ще й як розумію його становище, сам колись побував у його шкурі. Бо, як і він, свого часу приїхав на Луганщину зі Львова. Непросто було вростати в цю крем’янисту донецьку землю. Але я терпів, хоч і неабияк потерпав, терплю вже сороковий рік. Не забулося, як мене принижували й навіть били за моє українство – усього було. Але більше було хорошого, що підтримувало морально та надихало на творчість – журналістську і поетичну. Я люблю багатьох корінних луганців, сподіваюся, що й вони симпатизують мені. Я можу назвати імена своїх щирих друзів тутешніх – це насамперед сватівчани Володимир Просін та Сергій Зятєв, новоайдарець Володимир Мартинов, свердловчани Анатолій Волошин і Сергій Гарбуз, ровеньківець Анатолій Киркач, лутугінець Євген Санько, станично-луганець Анатолій Половинка, луганці Анатолій Назаренко, Олексій Кутняхов, Борис Валуйський і ще багато інших... Ми – на боці львів’янина Зіновія Гузара, ми кажемо: він – наш! Він такий же патріот України (від Сяну до Дону), як і ми – українці, росіяни, молдовани, євреї, татари... Бо Україна у нас одна, і ми не дамо її розривати на «регіони» і «пісуари». І ніколи не станемо під «знамйона» нібито наших, але насправді чужих нам різних-усіляких маргіналів-москволюбів!
Що не говори, а послабив-таки віжки мій земляк-президент, «загрався в демократію», тож і не дивно, що «отамани нової махновії» відчули поклик своєї хозарсько-ординецької крові, захропіли норовисто й ударили кованими копитьми по всьому істинно українському. По гордій і героїчній нашій історії, по звичаях предківських козацьких, по мові материнській, по культурі самобутній. Дісталося в цьому несамовитому потопті всім чесним і совісним людям, старшим і молодшим, заслуженим і знаним у цілій Україні своїми доброчинними справами. Розгуляй-Лугань затопила всі мої сподівання на українське відродження степового слобожанського краю. Повсюди тільки протиборство Києву і владі, що сидить там, роздрай «кушнарьовсько-єфремовський» у місцевому радвладді та самоуправлінстві... Палкі провокації полум’яних агітаторів з Москви, «одкровення» Тарасика Чорновола й оракульські «предсказанія» видатного (таким він сам себе вважає) політика Тихонова... Самовіддано поборюють ненависну їм Україну в пролетарському Донбасі відверті вже сепаратисти-пісуарники, сил своїх не жаліють, грошима кровними жертвують. А тут ще Гузар під руку трапив, на широкій дорозі «регіоналізму» впав каменем спотикання. Ату його, дресировані собачки з усіх антиющенківських конур! Не «нашенський» він, а засланий, тож пошлемо його...
Заволало луганство-панство:
– Геть засланця-западенця!
– Долой НАТО к такой матери!
– Геть Україну з москволюбного Донбасу!
А за спинами крикунів-главарів бовваніють нахабні пики Лужкових і Затуліних, Жириновських і Зюганових, для яких наша суверенна Україна – лише глибока провінція «необ’ятної імперії», себто московської федерації.
Чим гірше, тим краще... Гірше Гузару – краще Єфремову і Голенку, чим краще Єфремову та Голенку – тим гірше нам, українським луганцям. Отаке замкнене коло. Його треба розривати. І ми, патріотичні луганці, задивлені на Київ, а не на Москву, намагаємося це робити. І допоможе нам у цьому безкомпромісний «западенець» Зіновій Гузар. Він з’явився в потрібному місці і в потрібний час. Тож гуртуймось навколо нього! І Президенту допоможімо «реабілітувати» Україну перед цивілізованим світом.
28.06.2006
О, на цій ноті й призупинимось, і погомонимо про «посполите рушення» несамовитих наших регіонщиків, вітренківців, есдепеу(о)шників, нетаківців і перетаківців на одного-єдиного (бо ж Москаля вже немає: вижили) «западенця» Зіновія Гузара, законного і легітимного «призначенця» столичного Києва на посаду заступника голови Луганської державної обласної адміністрації. Замість того, щоб дякувати за щире (причому в рамках Конституції) бажання і намагання допомогти луганським недовибродженим комсомольцям і перебродженим більшовикам у справі державотворення, «національні патріотичні сили» гуртом накинулись на справді інтелігентного, високоосвіченого й достеменно грамотного в царині української державної політики Зіновія Тадейовича з убивчими за своєю нісенітністю і абсурдністю звинуваченнями типу:
– Ти не такий, як ми!
– Нам потрібні не «нашисти», а «фашисти», не «таківці», а «нетаківці», і взагалі «свої в дошку», як, приміром, Янукович або Шуфрич!
– Донбасс никто не ставил на колени, и тебе, Гузар, поставить не дано!
– Он посягнул на архитектурные украшения нашего родного белого дома!
– Он оскорбил светлую память про почетного гражданина Луганска Леонида Бреж... тьху ты, Кучму!
– Он (звон-перезвон!)... вон с нашей священной и свободолюбивой русско-ковыльной земли!
Та Зіновій Тадейович виявився стійким і самостійним. Розумно вислуховував «убивчі докази» своєї «бандерівщини» із нерозумних вуст наших маргіналів-хуторян, мотав, як мовиться, собі на гарно підстрижені інтелігентні вуса і помірковано та послідовно робив свою справу. Державну справу, потрібну для Луганщини більше, ніж верески несамовитих спадкоємців енкаведешників і кадебешників. Нормальні, не зазомбовані політичною брехнею луганці уважно прислухалися та придивлялися до всього, що говорив і що робив «агент Бандери і Ющенка», і розважливо правили свої висновки:
– Розумна, потрібна тут людина...
– З ним треба говорити, шукати порозуміння, згоди та злагоди.
– Слава Богу, не перевелися ще дійсні патріоти в нашій державі.
– Цей вислухає і допоможе...
А тим часом захриплі крикуни взяли на озброєння шпигунство і шантаж. Закинули до Львова десант вивідувачів із числа «регіональних» журналістів – компромат безкомпромісний зібрати на Гузара! І «шпигуни-мірошники» таки «викопали» (мабуть, з клоачної підасфальтової Полтви) докази Гузарової «злочинної» діяльності на рідних йому галицьких теренах, підшукали й привезли до кришталевосовєцького Луганська «жертв» безпрецедентного «нашизму» Зіновія Тадейовича. Запопадливі «телекабельники» та «експресо-ракурсники» показали-розписали жалібний сюжет на всю ковилово-териконну, ісконно-посконну найсамішу регіональну поганщину, даруйте, Луганщину!
А не допомогло. Не похитнувся стійкий і самостійний Гузар. Не взяв зворотний квиток до Львова з твердомозольних рук «нацпатріотів» Бережної та Попова. Продовжив натомість робити, як на мене, автора цих рядків, добрі й потрібні справи. Старався як для «наших», так і для «ваших» чи то пак «їхніх». І досі працює на відповідальній державній, а не антидержавницькій, посаді, обходиться й без підтримки безпечно-небезпечного Геннадія Геннадійовича, себто пана Москаля. Ті, хто прийняв і сприйняв пана Зіновія, знайшов з ним спільну мову (а таких на Луганщині немало), сподіваються на торжество законів і Божу справедливість, бажають заступникові голови облдержадміністрації терпіння і витримки та готові йому допомагати.
Так, Зіновію Тадейовичу не вельми комфортно на нашому «хуторі, що далеко від Диканьки» і дуже близько до справжнього «Дикопілля». Я особисто ще й як розумію його становище, сам колись побував у його шкурі. Бо, як і він, свого часу приїхав на Луганщину зі Львова. Непросто було вростати в цю крем’янисту донецьку землю. Але я терпів, хоч і неабияк потерпав, терплю вже сороковий рік. Не забулося, як мене принижували й навіть били за моє українство – усього було. Але більше було хорошого, що підтримувало морально та надихало на творчість – журналістську і поетичну. Я люблю багатьох корінних луганців, сподіваюся, що й вони симпатизують мені. Я можу назвати імена своїх щирих друзів тутешніх – це насамперед сватівчани Володимир Просін та Сергій Зятєв, новоайдарець Володимир Мартинов, свердловчани Анатолій Волошин і Сергій Гарбуз, ровеньківець Анатолій Киркач, лутугінець Євген Санько, станично-луганець Анатолій Половинка, луганці Анатолій Назаренко, Олексій Кутняхов, Борис Валуйський і ще багато інших... Ми – на боці львів’янина Зіновія Гузара, ми кажемо: він – наш! Він такий же патріот України (від Сяну до Дону), як і ми – українці, росіяни, молдовани, євреї, татари... Бо Україна у нас одна, і ми не дамо її розривати на «регіони» і «пісуари». І ніколи не станемо під «знамйона» нібито наших, але насправді чужих нам різних-усіляких маргіналів-москволюбів!
Що не говори, а послабив-таки віжки мій земляк-президент, «загрався в демократію», тож і не дивно, що «отамани нової махновії» відчули поклик своєї хозарсько-ординецької крові, захропіли норовисто й ударили кованими копитьми по всьому істинно українському. По гордій і героїчній нашій історії, по звичаях предківських козацьких, по мові материнській, по культурі самобутній. Дісталося в цьому несамовитому потопті всім чесним і совісним людям, старшим і молодшим, заслуженим і знаним у цілій Україні своїми доброчинними справами. Розгуляй-Лугань затопила всі мої сподівання на українське відродження степового слобожанського краю. Повсюди тільки протиборство Києву і владі, що сидить там, роздрай «кушнарьовсько-єфремовський» у місцевому радвладді та самоуправлінстві... Палкі провокації полум’яних агітаторів з Москви, «одкровення» Тарасика Чорновола й оракульські «предсказанія» видатного (таким він сам себе вважає) політика Тихонова... Самовіддано поборюють ненависну їм Україну в пролетарському Донбасі відверті вже сепаратисти-пісуарники, сил своїх не жаліють, грошима кровними жертвують. А тут ще Гузар під руку трапив, на широкій дорозі «регіоналізму» впав каменем спотикання. Ату його, дресировані собачки з усіх антиющенківських конур! Не «нашенський» він, а засланий, тож пошлемо його...
Заволало луганство-панство:
– Геть засланця-западенця!
– Долой НАТО к такой матери!
– Геть Україну з москволюбного Донбасу!
А за спинами крикунів-главарів бовваніють нахабні пики Лужкових і Затуліних, Жириновських і Зюганових, для яких наша суверенна Україна – лише глибока провінція «необ’ятної імперії», себто московської федерації.
Чим гірше, тим краще... Гірше Гузару – краще Єфремову і Голенку, чим краще Єфремову та Голенку – тим гірше нам, українським луганцям. Отаке замкнене коло. Його треба розривати. І ми, патріотичні луганці, задивлені на Київ, а не на Москву, намагаємося це робити. І допоможе нам у цьому безкомпромісний «западенець» Зіновій Гузар. Він з’явився в потрібному місці і в потрібний час. Тож гуртуймось навколо нього! І Президенту допоможімо «реабілітувати» Україну перед цивілізованим світом.
28.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
