
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Первозданного у нас і прапервісного – ковила та воронці, байбаки та ще, може, хохулі. Шумлять собі, цвітуть, висвистують і хлюпочуться у дінцевих заводях, як і тисячі років тому, – аборигени!
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію