ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Первозданного у нас і прапервісного – ковила та воронці, байбаки та ще, може, хохулі. Шумлять собі, цвітуть, висвистують і хлюпочуться у дінцевих заводях, як і тисячі років тому, – аборигени!
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію