Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Ту маску, що вбираєш
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Ту маску, що вбираєш
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:47
Розлуки мла і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Первозданного у нас і прапервісного – ковила та воронці, байбаки та ще, може, хохулі. Шумлять собі, цвітуть, висвистують і хлюпочуться у дінцевих заводях, як і тисячі років тому, – аборигени!
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
