Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Первозданного у нас і прапервісного – ковила та воронці, байбаки та ще, може, хохулі. Шумлять собі, цвітуть, висвистують і хлюпочуться у дінцевих заводях, як і тисячі років тому, – аборигени!
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
