Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
2026.08.03
21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
Первозданного у нас і прапервісного – ковила та воронці, байбаки та ще, може, хохулі. Шумлять собі, цвітуть, висвистують і хлюпочуться у дінцевих заводях, як і тисячі років тому, – аборигени!
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Гарно й доречно вписуються в наші краєвиди сумні скитські баби й верби плакучі – автохтони!..
Усе інше, крім згаданого, прийшле, прикочоване іззовні в гірші та кращі періоди світотворення. Схрещувалось у двобої, вавилонилось, вибухало січами і революційною різаниною, космополітилось аж до повної втрати своєї самобутності й ідентичності. Переступало через Божі заповіді та загальнолюдські закони. І зрештою геть виродилось в чужорідне і немилозвучне – «регіон».
І тепер гадайте-сперечайтеся, хто (або що) був перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? І хто (або що) головніший: глибока наша забур’яніла провінція чи першопрестольний столичний Київ? Президент усієї соборної України чи п’яний від самоуправлінства напівобраний-напівпризначений голова найзадрипанішої загумінкової сільради?
Як на мене, то київські гори вищі за наші терикони, а Віктор Ющенко як особистість і як політик, а до того ще і як Президент значно переважає нашого «білокуракинського обранця» і «сіверськодонецького сепаратиста-пісуариста» Віктора Тихонова. І трьохізбенський козак Кіндрат Булава для нашої місцевої історії цікавіший і властивіший, ніж «луганський слюсар» Клим Ворошилов…
Справжніми автохтонами нашої глибокої провінції (але не її маргінесів) були і є всеукраїнські світочі Микола Чернявський і Володимир Сосюра, Микола Руденко й Іван Світличний, Василь Стус та Іван Дзюба, Олекса Тихий і Анатолій Солов’яненко, Микола Мащенко і Костянтин Ситник... Це ж «корінні», а не «прийшлі», і їх так багато в нас, що нам анітрохи не жаль віддати «братам»-росіянам великих наших земляків Сергія Прокоф’єва, Михайла Матусовського, Євгена Мартинова і Миколу Анциферова...
То хто ж перший: курка чи яйце, Коваль чи Ковальов? Бахмут чи Артьомовськ, Кадіївка чи Стаханов? Козацька вольниця чи гулагівська комуна? Зрештою, козацький замівник у байраку чи безсоромно-розкішна вілла новоявленого хазяїна-«регіонала» віддалік від жалюгідних шахтарських бараків?
Усе проходить-минається, щось полишаючи по собі – хороше чи погане. Найдревніші племена, що обживали наш край, лишили по собі черепи й черепки, знаряддя праці й прикраси. Пізніші половці, скити-сармати «означили» себе в історії курганами та кам’яними бабами. Імперіалісти-капіталісти (як правило, чужі, бо Алчевський і Ковалевський – винятки) «прописалися» рудниками та заводами. Більшовики – експропріаціями, індустріалізаціями, репресіями, голодоморами, розкулькулюванням і розкозачуванням та ще засиллям чужорідних і немилозвучних назв-означень типу: Карло-Лібкнехтовськ, Сєвєродонецьк, Свердловськ, Красноармєйськ, Жданов, Артьомовськ... «Перестройщики» ж та «ускорітєлі» передали нам розкрадені дотла гіганти індустрії, колгоспи й радгоспи, цілі зруйновані міста і селища. Після них нам треба знову відроджувати свій рідний край, рятувати колишню славу і створювати новий, позитивний, імідж.
Мені, українцю, нічого не жаль, крім самого себе: сивого, зболеного, усіма забутого на своїй землі. Та ще жаль тих співгромадян-співвітчизників, які не вміють думати, не хочуть нічого знати, уперто рачкують назад, боячись завтрашнього дня. Жаль, бо вони забули, чиїх батьків вони діти, бо втратили рідну мову і як слід не навчилися чужої. Що ж, вони не перші такі – ніякі. Дай Бог, щоб останніми вже були!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
