Чи була коли-небудь справедливість у світі?
На історичний досвід свідомо не посилаюся – скористаюсь особистим, хоч і малим у порівнянні зі світовим-уселюдським.
Хіба справедливо, що між Гітлером і Сталіним криваво-вбивча війна точилася в Україні, яка воювати не збиралася ні з ким і ніколи?
І чи справедливо, що в тій війні постраждав найбільше я, не винний ні в чому ні перед ким: і народився в розпал війни, і батька-матір у війні втратив, і могил їхніх не маю, і спадку ніякого, крім прізвища… Окрадений щасливим дитинством, обділений долею, з усім своїм життям перекаліченим.
У сусідських Жені та Славика були і батько – головний бухгалтер колгоспу, і мати – домогосподарка. Були в них і хліб, і все, що до хліба, і навіть більше. І розкішний золото-медяний самовар був, варом із якого облила мене випадково тлуста головиха…
А в мене були тільки бабуся і трохи старша за мене сестричка. Хліба й до хліба не було – маторженики одні, та й то не завжди. Маторженики, хто не знає, – це коржики картопляні пополам з висівками. А ще траплялися – до великого і після великого вселюдського (у моїх дитячих обширах) голоду – смачна макуха і медяниста меляса. Тоді було свято. І неабияке. Для мене, маленького, більш конкретне, зриме й відчутне, ніж перемога Сталіна над Гітлером. І чергова його перемога над радянським народом, над справедливістю.
У несправедливому й тому-то жорстокому світі я виріс, людиною став не завдяки, а всупереч існуючому в країні політичному ладу, чим, зрештою, і довів: справедливість, за великим рахунком, є, бо на цьому побудоване людське суспільство, бо цього хотів сам Господь, творячи світ і все, що є в цьому світі.
І Гітлер, і Сталін, і Мао, і Пол Пот – найбільші після Нерона людиновбивники – здохли, гниють у землі, зогнили… Прокляті й забуті. Туди їм і дорога! І це справедливо, і це – закономірно.
Наказав довго жити гулагівський радсоюз, Україна здобула незалежність – хіба це не справедливо?!
Упав на слизькому хитро-лисячий Кравчук; заткнув свою по-хамськи ненажерливу пельку московський задолиз Кучма – хіба це не закономірно?!
Сама справедливість пише сценарій подій-перемін. За тим сценарієм отримали великого облизня україноненависницькі легіони «регіонів» – їхній головний «яничар» сів у глибоку й смердючу калюжу нашого українського презирства і неприйняття. Далі, за сценарієм: «регіонали-маргінали» відкочуються навспак, у свої пограбовані ж ними регіони – області, міста, райони, селища й села. Там вони ще довго будуть спиватися – разом із комуністами, есдеками, прогресистами та руськоблоківцями. Спитайте у Глоби, він підтвердить мій прогноз. Добрі ж і чесні люди, українці та росіяни, усі інші-різні людоньки (не людці, не козли, не бидло, не хохли!) житимуть у згоді й злагоді, у добрі й теплі.
Я вважаю себе людиною справедливою – доказом цього є все моє життя. Не вкрав, не вбив, не спаплюжив святинь. Було, що грішив по-маленькому – каюсь, ставлю свічки покаяння у православних храмах рідного Київського патріархату. Надіюся, Господь мені простить. А Патріарх Філарет, спасибі йому, уже простив мої перегрішення й благословив на дальше благочестиве життя.
А що буде після смерті, того я не знаю. Хочеться, однак, вірити, що раюватиму в квітучих кущах, купатимусь у небесному Йордані, питиму нектар і співатиму разом з янголами та херувимами. А вороги мої воріженьки даватимуть звіт у пекельному суді… і варитимуться у смоляних казанах. Піддаватимуть жару (чомусь мені, фантазеру, так здається) Нестор Шуфрич, Наталка Конотопська зі зброєносцем своїм Марченком та ще, може, Тарасик Чорновіл* і прокурорчик Піскун. А бригадиром над ними буде пан Ківалов, а прорабом – Женя з Харкова…


21.06.2006

*На сьогодні Тарас Чорновіл вибачився перед українським суспільством за свої помилкові судження та діяльність за часів президентства Януковича, а також щоденною працею в імя України доводить щирість цієї спокути (Л.Н).