
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ТА НЕХАЙ СОБІ ЗАЗДРЯТЬ
Дивні люди – заздрять мені! Ой, немолодому вже, ай, невиліковно хворому. Напівсамотньому й на дві третини злиденному. Сьогодні в мене немає грошей на вкрай необхідні ліки, а завтра, може статися, що й на хлібину не нашкребу.
І хто заздрить, як правило, ще повносилі, рум’янощокі, штучно усміхнені при зустрічі та лицемірно-злостиві поза очі (воно ж до мене доходить через третіх осіб!); їм усе мало та й мало, хоч і зарплатня є пристойна, і часом не одна, а дві чи три – у різних місцях, нині це звичаєве, і гонорари всілякі у вигляді стипендій, премій, прихованих і майже неприкритих подачок та хабарів; і холодильники в них забиті їдлом усіляким і пійлом, і в закомірках припаси не вибувають; і на ощадних книжках дещо водиться, і нерухомість за ними числиться у вигляді «хатинок» і дач. Ще й багатіші родичі підпомагають, і партійки свідомо антиукраїнські «заохочують» до політичної антитворчості… І все одно їм катастрофічно мало: такі вони є за своєю природою.
А я – не такий: удовольняюся тим, що маю, що належиться пенсіонеру, що зароблю чесним робом, завдяки небагатьом людям, які чи то жаліють мене, чи то цінують мою творчу самодостатність і шанують за побутово-матеріальну невибагливість.
Мені було б цілковито байдуже, що мені заздрять і пліткують про мене всіляке казна-що, якби не одна, суттєва, як на мене, обставина: моїми злопихачами і таємничими недругами чомусь стають саме ті, кому я свого часу допоміг безкорисливо, підтримав у скрутний для них час, віддавши їм без вагань і свій хист, і свої щирі почуття, і скромну свою трудову копійчину. Не буду називати імен цих «невдячливців», аби не принижувати їхнє самолюбство й ті посади, які вони займають нині. Одному «безіменному» я допоміг надрукуватися, другому – видатись, третьому – прийнятися до Спілки письменників. А ще іншим віддав свій зайвий костюм чи пальто, улаштував на роботу, виручив з міліції, нагодував чим був багатий, похмелив до повного видужання, відредагував (або й геть наново переписав) недолугий рукопис, заступився за них перед сильними світу цього… Сьогодні, коли мені живеться тяжко, набагато гірше, ніж моїм колишнім учням і підопічним, я не прошу в них запізнілої віддяки і, бачить Бог, зовсім не заздрю їм, не засуджую їх поза очі. Хіба що іноді, коли допече, прямо в очі кажу їм все, що думаю про них. О, як вони бурхливо реагують на мою правду! Аж скаженіють…
А сам я заздрив комусь? Чесно зізнаюся: заздрив! Особливо в дитинстві. Своїм ровесникам, бо в них були батьки, а в мене – не було. Бо в них були путні штанці й сорочечки, а в мене – не було, доношував чужі, латані-перелатані. Від цього в мене розвивався комплекс неповноцінності… Та все це відпало й забулося пізніше, коли я почав заробляти, коли відслужив армійську службу й почав уперто доучувати недоучене в шкільні роки. Я сам себе ліпив, обтесував, шліфував. Сам обслуговував себе: прав, штопав, варив, лікував, удосконалював, обирав собі професії та дівчат… Сам себе і судив, і корив, і захищав… Сам одружувався і розлучався. Й у своїх численних поразках і невдачах не винуватив нікого – картався і каявся сам – перед собою. А це вже зветься – самодостатність.
Іноді я (напівжартома, з іронією) заздрю самому собі. Мене ніхто не підсаджував – сам дерся по життєвій драбині. Багато чого звідав, ще більше побачив і почув – корисного і всілякого. Усе пішло мені на користь, навіть збитки і втрати.
Я обіймаю серцем свою рідну землю українську, подаровану мені давніми козацькими родами – Великородами (по матері) і Низовими – по батькові. У кого ще є такий родовід: мати – з куркулів, батько – з голодранців-більшовиків?! Хто ще, як і я, може сказати про себе, що він любить усе людство, і при цьому лишається націоналістом-патріотом?! Хто, зрештою, може, з’ївши вранці пісну юшку та запаливши дешеву сигарету, видихнути з глибин душі: я – щасливий?!
21.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТА НЕХАЙ СОБІ ЗАЗДРЯТЬ
Дивні люди – заздрять мені! Ой, немолодому вже, ай, невиліковно хворому. Напівсамотньому й на дві третини злиденному. Сьогодні в мене немає грошей на вкрай необхідні ліки, а завтра, може статися, що й на хлібину не нашкребу.
І хто заздрить, як правило, ще повносилі, рум’янощокі, штучно усміхнені при зустрічі та лицемірно-злостиві поза очі (воно ж до мене доходить через третіх осіб!); їм усе мало та й мало, хоч і зарплатня є пристойна, і часом не одна, а дві чи три – у різних місцях, нині це звичаєве, і гонорари всілякі у вигляді стипендій, премій, прихованих і майже неприкритих подачок та хабарів; і холодильники в них забиті їдлом усіляким і пійлом, і в закомірках припаси не вибувають; і на ощадних книжках дещо водиться, і нерухомість за ними числиться у вигляді «хатинок» і дач. Ще й багатіші родичі підпомагають, і партійки свідомо антиукраїнські «заохочують» до політичної антитворчості… І все одно їм катастрофічно мало: такі вони є за своєю природою.
А я – не такий: удовольняюся тим, що маю, що належиться пенсіонеру, що зароблю чесним робом, завдяки небагатьом людям, які чи то жаліють мене, чи то цінують мою творчу самодостатність і шанують за побутово-матеріальну невибагливість.
Мені було б цілковито байдуже, що мені заздрять і пліткують про мене всіляке казна-що, якби не одна, суттєва, як на мене, обставина: моїми злопихачами і таємничими недругами чомусь стають саме ті, кому я свого часу допоміг безкорисливо, підтримав у скрутний для них час, віддавши їм без вагань і свій хист, і свої щирі почуття, і скромну свою трудову копійчину. Не буду називати імен цих «невдячливців», аби не принижувати їхнє самолюбство й ті посади, які вони займають нині. Одному «безіменному» я допоміг надрукуватися, другому – видатись, третьому – прийнятися до Спілки письменників. А ще іншим віддав свій зайвий костюм чи пальто, улаштував на роботу, виручив з міліції, нагодував чим був багатий, похмелив до повного видужання, відредагував (або й геть наново переписав) недолугий рукопис, заступився за них перед сильними світу цього… Сьогодні, коли мені живеться тяжко, набагато гірше, ніж моїм колишнім учням і підопічним, я не прошу в них запізнілої віддяки і, бачить Бог, зовсім не заздрю їм, не засуджую їх поза очі. Хіба що іноді, коли допече, прямо в очі кажу їм все, що думаю про них. О, як вони бурхливо реагують на мою правду! Аж скаженіють…
А сам я заздрив комусь? Чесно зізнаюся: заздрив! Особливо в дитинстві. Своїм ровесникам, бо в них були батьки, а в мене – не було. Бо в них були путні штанці й сорочечки, а в мене – не було, доношував чужі, латані-перелатані. Від цього в мене розвивався комплекс неповноцінності… Та все це відпало й забулося пізніше, коли я почав заробляти, коли відслужив армійську службу й почав уперто доучувати недоучене в шкільні роки. Я сам себе ліпив, обтесував, шліфував. Сам обслуговував себе: прав, штопав, варив, лікував, удосконалював, обирав собі професії та дівчат… Сам себе і судив, і корив, і захищав… Сам одружувався і розлучався. Й у своїх численних поразках і невдачах не винуватив нікого – картався і каявся сам – перед собою. А це вже зветься – самодостатність.
Іноді я (напівжартома, з іронією) заздрю самому собі. Мене ніхто не підсаджував – сам дерся по життєвій драбині. Багато чого звідав, ще більше побачив і почув – корисного і всілякого. Усе пішло мені на користь, навіть збитки і втрати.
Я обіймаю серцем свою рідну землю українську, подаровану мені давніми козацькими родами – Великородами (по матері) і Низовими – по батькові. У кого ще є такий родовід: мати – з куркулів, батько – з голодранців-більшовиків?! Хто ще, як і я, може сказати про себе, що він любить усе людство, і при цьому лишається націоналістом-патріотом?! Хто, зрештою, може, з’ївши вранці пісну юшку та запаливши дешеву сигарету, видихнути з глибин душі: я – щасливий?!
21.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію