Яким безмежно широким був світ у дитинстві, коли все вертілося навколо нашого комунівського вітряка й подзьобаного війною шкільного глобуса!
І як помітно звузився світ сьогодні, на зламі двох століть і тисячоліть! Маю друзів і знайомих у вже об’єднаній Німеччині – вони навіть гостювали в мене, роблячи вигляд, що не помічають усієї убогості мого існування. Можу потелефонувати в ізраїльську Хайфу чи в болгарський Пернік, написати листа в Торонто або Улан-Батор. Навіть поїхати куди завгодно та коли здумається мені: не заборонено – аби лиш захотів. Хотіти я, звичайно, хочу, але цього мало, бо треба ще й грошей – і немалих! – до хотіння-бажання. А грошей якраз і не вистачає. Точніше, їх у мене зовсім немає. І здоров’я на далекі вояжі немає також. Тому, запевняю всіх, мені краще вдома сидіти, пописувати віршики, а якщо припече до крайнощів, то до Богданівки чи Свистунівки можна з’їздити. Великих витрат на це не треба, зате ж і розвага буде, і харчі путні, і розмови, приємні для душі. Припече – поїду. Обов’язково!
У занудженні своєму луганському намріяв знову помандрувати на рідну Сумщину. Мрія, здається, не примарна: сватівські друзі обіцяють забезпечити комфортним транспортом, ще й супроводжуватимуть мене в поїздці, бо їм цікаво подивитися й відпочити на дозвіллі. Маршрут я продумав достеменно: біля Охтирки викупаємось у літописній Ворсклі, заскочимо до моєї прабатьківської Марківки (передам сільській бібліотеці в подарунок декілька ящиків книг), заїдемо до Улянівки і Білопілля… Далі – древній Путивль (змиємо дорожню куряву в Сеймі), гетьманський Глухів (там є на що подивитися), княжий Новгород-Сіверський… Звідти – до Кролевця і Батурина. Батурин особливо цікавий для Володимира Просіна (на його легковому авті будемо подорожувати): він історик за фахом і великий патріот України. Давно, наскільки я знаю, мріяв побувати в болючому осерді Гетьманщини…
Перепочинемо на березі тихоплинного Сейму (візьмемо в дорогу намет) та й покотимо – через славнозвісний Конотоп – на Ромни і Пустовійтівку (глянемо, чи відновлюється древня церква Калнишевського), на Недригайлів і Суми. Там до храму сходимо, у Пслі поплаваємо, місцевих письменників провідаємо, пива-квасу поп’ємо з ними, якщо вдасться. І – гайда в південно-східному напрямку: з батьківщинської українності та прямісінько в регіональні пенати – Сватове і Луганськ. У гостях, як відомо, добре, а вдома – чекають рідні та близькі.
Світ звузився – тісно мені в ньому, незатишно.


25.06.2006