«Чудо по имени Белла»: почему Ахмадулину обвиняли в манерности, а ее стихи – в пошлости
10 апреля исполняется 81 лет со дня рождения поэта Беллы Ахмадулиной. Когда в 2010 г. ее не стало, писатель Андрей Битов отметил, что она родилась через сто лет после смерти Александра Пушкина и ушла из жизни через сто лет после смерти Льва Толстого. Ее исключительность проявлялась во всем – и в экзотическом имени, и во внешности «райской птицы», и в манере читать стихи, и в изысканной метафоричности поэтического языка. Она была настолько «нездешней», особенно на фоне советской реальности 1960-х гг., что Павел Антокольский назвал ее «чудом по имени Белла».
На самом деле ее звали Изабелла. Ее мать увлекалась испанской культурой, и бабушке показалось, что имя «Изабелла» звучит по-испански и подходит внучке. Изабелла Ахатовна родилась в 1937 г. в интеллигентной семье – ее отец был заместителем министра, а мать работала переводчицей в КГБ. От родителей она получила экзотическое сочетание кровей: ее предки по отцовской линии были татарами, а по материнской – обрусевшими итальянцами. Позже она сократила свое имя и стала называть себя Беллой.
Ее родители настояли на том, чтобы она поступала на факультет журналистики, но Белла провалила экзамены – не смогла рассказать о газете «Парвда», так как никогда ее читала. Она поступила в Литературный институт, правда, вскоре ее оттуда отчислили – из-за того, что выступила в поддержку опального Бориса Пастернака. Позже ее восстановили и в 1960 г. Ахмадулина окончила институт.
Она писала стихи с детства, а ее первый сборник вышел в 1962 г. Ахмадулина всегда называла себя поэтом и не любила слова «поэтесса». Критика часто обвиняла ее в излишней манерности и выспренности, а стихи называла неактуальными, упадническими и пошлыми – ведь она не писала «на злобу дня» и в отличие от других поэтов-шестидесятников не поднимала в стихах общественно значимые темы.
Белла обладала какой-то необъяснимой и безусловной властью над мужчинами. В нее влюблялись через 5 минут после знакомства. Вдова Булата Окуджавы Ольга Арцимович вспоминает: «Она была очень хороша. Красотка с рыжей челкой в зеленом платье «с огурцами» на фоне деревянных панелей Дома литераторов смотрелась очень эффектно. При этом она всегда жила не суетной, не материальной жизнью». А вдова Андрея Вознесенского Зоя Богуславская называла ее «абсолютно нездешней, неземной женщиной» и признавалась: «Хотя могла и загулять, могла быть вдрабадан, могла вывалиться из реальности. И все равно – «честнее и чище Беатриче». Она была исключительно привлекательна. Вокруг – всегда толпа обожателей. При этом в ней никакой элитарности, кроме царственного таланта. Ахмадулина была музой для всех поэтов».
Писатель Виктор Ерофеев признавался, что в юности тоже был в нее влюблен и говорил о ней: «Ахмадулина чертовски, бесовски умна. И одиночества в ней много накопилось, именно по причине ума. Еще Белла абсолютно многожильная. Все татаро-монгольское иго в ней соединилось в смысле энергии. Она писала и ночью, и выпив… В ней все было – и секс, и пьянство, и харизма, и высокий подбородок».
Она выходила замуж четыре раза, и все мужья ее боготворили. Евгений Евтушенко влюбился сначала в ее стихи, а потом уже и в их совсем юного автора. Он называл ее «случайно залетевшей к нам райской птицей», из ревности скармливал подаренные ей букеты соседской козе, но и после бурных объяснений и даже после расставания он признавался: «Когда вижу ее, мне хочется плакать». Писатель Юрий Нагибин, второй муж Ахмадулиной, позже писал о ней как о полубезумной, порочной, вечно пьяной, но бесконечно любимой женщине. В 37 лет она снова вышла замуж и родила дочь от 21-летнего сценариста Эльдара Кулиева. Четвертый муж, художник и сценограф Борис Мессерер оставил ради нее жену и сына, с ним Ахмадулина прожила более 30 лет.
Стихи Беллы Ахмадулиной часто звучали в художественных фильмах, например, в «Иронии судьбы»: «По улице моей который год…» - бередящее душу стихотворение о быстротечном времени
Источник: https://kulturologia.ru/blogs
Перевела на украинский язык 26.02.19 8.59

«Чудо на ім'я Белла»: чому Ахмадуліну звинувачували в манірності, а її вірші - в вульгарності
10 квітня виповнюється 81 рік з дня народження поета Белли Ахмадуліної. Коли в 2010 р вона померла, письменник Андрій Бітов зазначив, що вона народилася через сто років після смерті Олександра Пушкіна і пішла з життя через сто років після смерті Льва Толстого. Її винятковість виявлялася в усьому - і в екзотичному імені, і в зовнішності «райського птаха», і в манері читати вірші, і у вишуканій метафоричності поетичної мови. Вона була настільки «нетутешньою», особливо на тлі радянської реальності 1960-х рр., Що Павло Антокольський назвав її «чудом на ім'я Белла».
Насправді її звали Ізабелла. Її мати захоплювалася іспанською культурою, і бабусі здалося, що ім'я «Ізабелла» звучить по-іспанськи і підходить внучці. Ізабелла Ахатовна народилася в 1937 р в інтелігентній родині - її батько був заступником міністра, а мати працювала перекладачкою в КДБ. Від батьків вона отримала екзотичне поєднання кровей: її предки по батьківській лінії були татарами, а по материнській - обрусевшими італійцями. Пізніше вона скоротила своє ім'я і стала називати себе Белою.
Її батьки наполягли на тому, щоб вона поступила на факультет журналістики, але Белла провалила іспити - не змогла розповісти про газету «Парвда», так як ніколи її читала. Вона поступила в Літературний інститут, правда, незабаром її звідти відрахували - через те, що виступила на підтримку опального Бориса Пастернака. Пізніше її відновили і в 1960 р Ахмадуліна закінчила інститут.
Вона писала вірші з дитинства, а її перша збірка вийшла в 1962 р Ахмадуліна завжди називала себе поетом і не любила слова «поетеса». Критика часто звинувачувала її в зайвій манірності і пишномовності, а вірші називала неактуальними, упадницькими і вульгарними - адже вона не писала «на злобу дня» і на відміну від інших поетів-шістдесятників не піднімала в віршах суспільно значущі теми.
Белла мала якусь незрозумілу і безумовну владу над чоловіками. У неї закохувалися через 5 хвилин після знайомства. Вдова Булата Окуджави Ольга Арцимович згадує: «Вона була дуже хороша. Красуня з рудим чубчиком в зеленій сукні «з огірками» на тлі дерев'яних панелів Будинку літераторів виглядала дуже ефектно. При цьому вона завжди жила НЕ марним, не матеріальним життям ». А вдова Андрія Вознесенського Зоя Богуславська називала її «абсолютно нетутешньою, неземною жінкою» і зізнавалася: «Хоча могла і загуляти, могла бути вдрабадан, могла випасти з реальності. І все одно - «чесніше і чистіше Беатріче». Вона була виключно приваблива. Навколо - завжди натовп залицяльників. При цьому в ній ніякої елітарності, крім царственого таланту. Ахмадуліна була музою для всіх поетів ».
Письменник Віктор Єрофєєв зізнавався, що в юності теж був у неї закоханий і говорив про неї: «Ахмадуліна біса, диявольськи розумна. І самотності в ній багато накопичилося, саме через розум. Ще Белла абсолютно багатожильна. Все татаро-монгольське іго в ній поєдналося в сенсі енергії. Вона писала і вночі, і випивши ... У ній все було - і секс, і пияцтво, і харизма, і високе підборіддя ».
Вона виходила заміж чотири рази, і всі ті люди її обожнювали. Євген Євтушенко закохався спочатку в її вірші, а потім вже і в їх зовсім юного автора. Він називав її «випадково залетіла до нас райським птахом», з ревнощів згодовував подаровані їй букети сусідської козі, а й після бурхливих пояснень і навіть після розставання він зізнавався: «Коли бачу її, мені хочеться плакати». Письменник Юрій Нагібін, другий чоловік Ахмадуліної, пізніше писав про неї як про напівбожевільного, порочної, вічно п'яною, але нескінченно коханій жінці. У 37 років вона знову вийшла заміж і народила дочку від 21-річного сценариста Ельдара Кулієва. Четвертий чоловік, художник і сценограф Борис Мессерер залишив заради неї дружину і сина, з ним Ахмадуліна прожила більше 30 років.
Вірші Белли Ахмадуліної часто звучали в художніх фільмах, наприклад, в «Іронії долі»: «По вулиці моєї який рік ...» - бентежачий душу вірш про швидкоплинність часу
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs
Переклала на українську мову 26.02.19 8.59