Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Таємниця
Творчість – це суцільна таємниця.
На́ ніч я завішую трюмо.
А чому? Та вам – яка різниця?
Кожну ніч завішую трюмо…
До світанку – лівою пишу,
сходить сонце – я стаю правшею.
Знов – чому? Я вам не розкажу.
Без душі – всю ніч, а вдень – з душею…
Щось сказав, а більш не розкажу…
Правда таємницею жива.
Тож, не слід багато говорити.
Бо інакше – лишаться слова,
зовсім протилежні до молитви.
Знов, як завжди, лишаться слова…
10 липня 2008 р., Київ
Буріме
* * *
Це неможливо, щоб без передмов.
Передмовляє щось і таємниця.
Несеш своє обличчя до трюмо –
а там – не те… і немала різниця!
Нам щось передмовляє і трюмо.
Буває, передмови я пишу…
До мене передмову вже правшею
хтось написав… Не все вам розкажу…
Хай пишуть ті, напишуть хто з душею,
а без душі що іншим розкажу?
Хай пишуть ті, чия душа жива.
В них всі права – писати й говорити,
бо думка зазирає на слова.
А думка – це вже заклик до молитви.
От і молитва – більше, ніж слова…
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Не треба дуже довгих передмов,
хоч розмір передмов – це таємниця.
Секрет є і за дзеркалом трюмо.
Секрет чи тайна? В цьому є різниця!
Про це, напевно, знає і трюмо –
про таємницю, що я напишу…
А все ж пишу лівшею і правшею.
Кому про таємницю розкажу,
я перед ким розкриюся душею?
Кому про таємницю розкажу?
А таємниця є. Вона жива.
Вона мене благає говорити,
і вимовляю я слова… слова,
А як підняти душу до молитви,
пустими щоб не стали ті слова?
Аскольд Ізкієв
* * *
Відразу до суті, щоб без передмов…
Але ж не піддається таємниця.
Як взнати, що за дзеркалом трюмо?
Тобі та й всім, яка різниця?
А щось там є за дзеркалом трюмо…
За звичкою, як графоман, пишу,
перо тримаю міцно я правшею.
Кому про те, що мучить, розкажу,
до кого доторкнуся я душею?
Але кому про це я розкажу?
Тому, чия душа ще є жива,
а з іншими навіщо й говорити,
що їх не скажеш, то лише слова,
себе їм не підняти до молитви.
Вони спроможні тільки на слова.
Дора Діольф
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)