«Люб’язний Орсо, вашому коню
Арканом можна наказати: «Стій!»
Та хто полонить дух, що рветься в бій
Цураючись безчестя, як вогню?»

(Франческо Петрарка)

Сліди золотого лева
На піску, який залишила ріка,
Загубила, наче коштовний непотріб,
Чи то як зерна Вітчизни майбутньої:
Нам на спомин
На згадку – лише одну,
Випадкову.
Тінь від його гриви
На воді світло-синій
На воді плинній
Воді, де живуть русалки,
Що плетуть собі прядиво
Наших снів.
А в снах – наче в дійсності,
Наче сон – то не вигадка,
Ми йдемо слідами лева,
Вдягаємо одяг з криці,
Вдягаєм залізні сорочки,
Взуваєм залізні чоботи,
Йдемо шляхом нескінченним
І слухаєм стукіт копит
Комоней гордого князя,
Що мечем здобував волю
І все сліди шукаємо
Золотого небесного лева
У снах,
у снах,
у снах…
Тільки у снах…