Дорогі мої друзі! Скажіть чесно: ви любите, коли вам брешуть прямо в очі? Мабуть, ні. І я також цього не люблю. Особливо в такій тонкій справі, як релігія.

Відкриваємо Вікіпедію і читаємо:

Апокаліпсис написано Іоаном Богословом на острові Патмос після видіння на засланні в 90-ті роки першого століття (ряд учених відносять книгу до року 69). Провіщаючи кінець світу, друге пришестя Христа та тисячолітнє Царство Боже після Страшного Суду, Апокаліпсис містить у собі таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової та всього світу і це єдина книга зі всього Нового Заповіту, — яку, разом з пророчими книгами Старого Заповіту, — можна за жанром повністю віднести до так званої «пророчої літератури».

А чи так воно насправді?

Прочитав і я уважно цей твір і знайшов ось таке місце:

«Але є у тебе заслуга в тому, що ти ненавидиш справи миколаїтів, яких ненавиджу і я» (2.6.), «Таким чином, у тебе є прихильники вчення миколаїтів, яке ненавиджу і я» (2.15.).

Що ж, давайте дізнаємося – хто такі миколаїти.

Дійшли до нас так звані «Документи Нікейського собору» визнані підробленими. Тому спиратися на них не можна. Однак у «Житіях святих» і в інших візантійських джерелах містяться свідоцтва великого розбрату, який виник між єпископами на цьому першому зібранні. Як стверджує Іван Студійський «Божественними ревнощами Микола, як другий Ілія, розпалився, посеред собору наважився Арія не тільки словом, а й ділом осоромити, вдаривши його в щоку. Чого заради святі отці обурилися, і за цю зухвалу справу забрали у нього «архієрейські відзнаки». «Житія святих» Грудень).

Миколаїти (від імені Миколи Мірлікійського, відомого нині як Микола Чудотворець, що в перекладі з арамейської означає – фокусник, обманщик) та аріани (від імені пресвітера Арія) – дві найчисельніші фракції, які боролися за переважання та владу всередині християнських громад Візантії четвертого століття. Розбіжність між фракціями носила принциповий характер. Аріани вважали Ісуса людиною, миколаїти проголосили Ісуса єдиносущним з Богом і виробляли богословську концепцію, яка згодом лягла в основу Євангелій, написаних у 5-му столітті. Переважаючого впливу в столиці миколаїтам вдалося досягнути після усунення з поста верховного єпископа патріарха аріанина Несторія.

Але була ще одна християнська фракція – орігенітів, від імені філософа і богослова Орігена. Вельми впливова. Саме до неї примикав автор Апокаліпсису (хоча церква стверджує, що він був одним з апостолів Христа і жив у першому столітті нашої ери, а не в четвертому).

Жив Оріген у першій половині третього століття в Александрії, коли християни ще піддавалися гонінням. Приєднавшись до них він дотримувався поглядів неоплатоніків, утворив при громаді школу, де поряд з біблійними справами викладалися астрономія, філософія, логіка, геометрія. Орігеніти висували дуже високі вимоги щодо рівня освіти, тому з часом вони стали церковною елітою. За це і миколаїти, і аріани їх люто ненавиділи.

Уже одна згадка в Апокаліпсисі про різку фракційну боротьбу християн, яка доходила до ненависті, відносить цей текст до 4-го століття нашої ери. Оскільки ж прямо вказані миколаїти, то можна стверджувати: Апокаліпсис створено не раніше 20-х-30-х років четвертого століття.

Теологи, які займалися християнською хронографією, розуміли, що «миколаїти» - явний анахронізм, що зміщує дату написання твору істотно вгору. Тому вони стали стверджувати, що в Апокаліпсисі говориться про якихось нікому досі не відомих миколаїтів 1-го століття. І хто з істориків у це повірить? Ніхто. А звичайні віряни?

Ну, що ж, аргументи, засновані на довільних припущеннях спростувати неможливо. Тому давайте звернемося до ще одного хронологічного факту, про який повідомляє автор:

«Я був у дусі в ДЕНЬ НЕДІЛЬНИЙ».(1.10.).

Що це за день такий?

До реформи першої чверті 4-го століття здійснених імператором Костянтином 1, такого дня не було. У 1-3-му століттях існувала робоча восьмиденка, запозичена в етрусків. Вона позначалася вісьмома буквами латинського алфавіту. Восьмий день вважався базарним. Астрологам же була відома астрономічна семиденка, яку ввели ще в глибокій давнині на Сході.

Лише в четвертому столітті астрономічну семиденку ввели в якості цивільного тижня. 321 року Костянтин видав рескрипт, згідно з яким міські чиновники та ремісники «в шанований день Сонця» зобов’язані відпочивати «Кодекс Юстиніана (Ш.12.2.). Пізніше семиденний день узаконили і для хліборобів.

Християнські єпископи на Нікейському соборі (325 р.н.е) наполягли на введенні дня Господнього, в якості вихідного дня для своєї пастви. Тоді ж, у четвертому столітті, введений для християн день Господній виявився зміщеним на один день щодо юдаїстської суботи. А чому?

А тому що, язичник імператор Костянтин вважав себе богом і Господом, та й носив обидва звання офіційно. Нехристиянська більшість імперії теж не працювала в «день Господа Костянтина», який збігався з раніше введеним імператорським указом днем відпочинку (днем Сонця).

Тому аби не гнівити владоможця єпископи на Нікейському соборі і пересунули вихідний день з суботи на неділю. Аби і вовки були ситими, і вівці цілими. Ловко? Авжеж! Тільки не дивуйтеся, шановні віряни, що від таких викрутасів юдеї плюються і кажуть, що християни на догоду власним меркантильним цілям перекрутили божі правила.

Гаразд, давайте проглянемо як написано в російському Апокаліпсисі цей термін: «день сонця» чи «день Господній»?

«День Господній». В українському також. Можливо неправильно переклали? Дивимося грецький варіант Апокаліпсису. І тут написано - «день Господній».

Отже, дату написання Апокаліпсису не можна опустити нижче четвертого століття нашої ери.

Якби в 1-му столітті нашої ери «представником раннього християнства з євреїв» був складений Апокаліпсис, то він написав би, що був у дусі не в день Господній, а в перший день після суботи. Виходячи з вавилонського рахунку днів тижня, так писали і християни, і юдеї аж до часу правління Костянтина.

З 22-х глав Апокаліпсису перші три психологічні, насичені сильними емоціями, містять багатосторонні характеристики кожної людини, до якої вони звернені, і викладені настільки наполегливо, що не залишають сумнівів і в оцінці характеру їхнього автора. А далі, протягом 19-ти глав, що становить переважну частину тексту, починається те, що Лев Толстой назвав «маячнею Апокаліпсису», а Микола Морозов визнав астральними алегоріями – і розшифрував. Розшифрував настільки точно, що навіть ім’я цього науковця всі поводирі християнських спільнот намагаються стерти з людської пам’яті. Спробуйте знайти його книги і прочитати. Блискучий астроном і науковець з математичною точністю обрахував і дати написання всіх частин Євангелій, і дати описуваних у них подій. І вказав на навмисні підробки, фальсифікації та перекручені тлумачення тих чи інших шматків релігійних текстів. Якби він жив у часи інквізиції – його б спалили на вогнищі та піддали анафемі.

І ще одне. Біблеїсти та деякі історики вважають, що автор апокаліпсису, закінчивши третю главу, зображує далі сюрреалістичні картини з метою настрашити тих, до кого звертається. Але пророк Іван сюрреалістом аж ніяк не був. Він, будучи грамотним астрономом, виконав літературним методом розрізання небесного склепіння тільки тому, що для словесного зображення зірок іншого способу немає. Ось тому «сюрреалістична» частина Одкровення займає 19 глав, а ділова – тільки 3. Це вимушені довготи літературного майстра.

Є ще багато інших прямих і непрямих вказівок на дату написання цього твору. Тут вказані основні. І вельми прикро, що люди сприймають на віру все, що говорять попи. Відсутність бажання вчити історію, вчити мови робить з нас людей, якими можна легко маніпулювати.

Я не маю на меті підривати стремління людей вірити у Бога. Я намагаюся показати, як у власних меркантильних цілях, аби створити видимість правди, підтасовують факти. Ще й у такій тонкій справі як релігія.

За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту». І трохи від дяді Саші.