На Меа-Шеарім – у цім хасидськім штетлі ,
Де пейси щонайдовші в світі,
Де ідиш ще горує над івритом,-
Є місце для юдея і радісне, і тепле.
І байдуже, де він – удома чи в дорозі.
Навіть дошкульний єрусалимський вітер
Те місце нізащо охолодить не в змозі.
Це рабі Нахмана святеє крісло,
На якому літ тому двісті
Вдивлявсь він, хворий, в уманські рови,
Куди поскидано було братів його живих .
Де піснею і словом, зверненим до Бога,
До радості згорьованим він прокладав дорогу.
Те крісло – то дарунок Майстра,
Мереживо любові, рук золотих його тепло.
Здолавши сталінські кордони, те крісло
На Землю на Святу шматочками дійшло .
На кріслі тім лиш немовля безгрішне
Єднається навіки зі Всевишнім...
...На Меа-Шеарім – у цім хасидськім штетлі
Є місце для юдея і радісне, і тепле.

--------------------------------------------------------------------------------------- Район Єрусалиму, де мешкають ортодоксальні юдеї, частина яких не визнає Державу Ізраїль.
Містечко (ідишське) в Східній Європі.
Йдеться про «Уманську трагедію», що сталася під час Коліївщини (літо 1768 року). За даними українських істориків тоді загинуло 12-20 тисяч юдеїв. Перед смертю рабі Нахман говорив своїм учням: «Душі померлих за віру чекають мене».
Аж до самого всесоюзного старости Михайла Калініна добився ребе Моше Беер, щоб виїхати в Палестину разом з розібраним на частини кріслом рабі Нахмана. Тепер воно стоїть в синагозі брацлавських хасидів.