ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Поеми

 Гетьман і кошовий

«Наробили колись шведи
Великої слави,
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави,
А за ними й Гордієнко...»
Тарас Шевченко «Іржавець»

«Плакати про старовину, бажати вернути її –
завжди даремне діло, а особливо для нас, слуг «простого» українського народу.
Ми знаємо добре, що того, чого ми хочемо, не було ще ніколи на світі,
а тільки буде колись, як люди стануть далеко розумніші, ніж тепер.
Одначе оглядатися назад треба, щоб знати, через що тепер стало так гірко,
щоб не помилитися знов, як колись помилялись»
Михайло Драгоманов «Пропащий час» (українці під Московським царством (1654-1876)




( 6 квітня 1709 року. Диканька. Колишній палац нещодавно страченого Кочубея.
На величезному столі розкладено гетьманські клейноди).
Іван Мазепа
Не хвилювався так, коли стрічався з Карлом, як ось тепер.
Там етикет, знайомий мені з юності. Ще як був при королівському дворі.
Щоправда, Карл його порушив, шану віддаючи мені:
я сидів, а його величність стояв переді мною.
Та й у себе завів я етикет не згірший, аніж в Європі.
А звідки Костці, якого змушений був кликать, знать про етикет?
Він хоч і грамотніший од решти запорожців – навчався ж в академії,
та все ж підвладний звичаям вольниці: що ухвалить рада, так тому й буть.
Стільки вже літ минуло, як стояв я перед збіговиськом лайдаків,
а й зараз пробирає дрож: чекав на вирок, що міг скінчитись смертю.
Було за що: разом з татарвою вів я одновірців - дарунок хану од Дорошенка.
«Смерть!»- такий був присуд голоти.
І так би воно й сталось, якби кошовим тоді був Костка.
Усім нутром ненавидить він і мене, й мою опору - панство.
Дуками зовуть їх. Тих, кого щедро наділяю і владою, й багатством.
А що вони три шкури деруть із посполитих, то чи ж моя провина?
Як можу, приборкую їх. Зрештою, воно отак і в Польщі,
й поза нею, не кажучи вже про Московію.
А чим ще можна задобрить полковників і всю чиновну братію?
Гетьманщина – це ж не Запорожжя, слава Богу, де всі рівні.
Так-от стояв я перед цією вольницею, що вже потай чекала,
коли на шибениці загойдається панич.
Та ось нарешті слово взяв Іван Сірко.
Хоч і неписьменний був тодішній кошовий, а дипломат неабиякий.
Себто гнучкіший, а не затятий проти панства.
Сам же кілька разів просив царя дати йому в спадок Келеберду.
Словом, не такий, як оцей Костка, котрого нетерпляче жду.
Не мав я наміру звертатися до Запорожжя, як задумав зійтися з Карлом .
Навпаки, свербіли руки приборкать вольницю.
І зроблю, як звільню од напасті Петрової Вкраїну.
А поки що доводиться Костку та його ватагу
З почестями королівськими приймати.
. Що ж, утамую на якийсь час гонор.
Не вперше грати в гру, ходи якої лиш мені відомі.
Не здогадаються, що в мене на мислі.
Біда диктує чинити те, що не завше до вподоби.
. Одійшли од мене й пристали до Петра ті, на кого покладався:
Апостол,Галаган, Зеленський, Гамалія , Лизогуб...
Начебто забули, що московська ласка швидким конем їздить.
«Очі всіх на тя уповають,- кричали в два голоси Апостол із Горленком:-
І не дай Боже на тебе смерті, а як зістанемося в такій неволі, то й кури нас загребуть»
На надзвичайній раді решта теж наполягала порвати з Москвою.
Тільки-но спитав, чи маю за наказом царя злучитися з генералом Інфлянтом,
Як почулось одностайне: «Ні, нізащо! Вишли негайно послів до шведського короля!
Проси у нього допомоги. Хай якомога швидше єднається із нами,
щоб перешкодити армії московській в поході на Вкраїну!»
Забажали полковники зв’язати свою долю святочною присягою.
«Напишіть її самі,- сказав я.- Зроблю все, що захочете».
Дещо змінив у тій присязі і наказав присягнути на хресті.
І сам потому склав присягу.
І що ж маю тепер? Од Батурина лишився попіл та гори трупів...
Полковник Ніс видав Меншикову таємний хід.
Нема тепер ані гармат,н і продовольства.
По церквах, що набудував стільки, як ніхто інший з гетьманів,
з Петрової намови на заставки всі проклинають мене за зраду.
А того начебто й не знають, що Петро мене насправді зрадив.
Оддав полякам те, що, крім Богдана, не вдавалося нікому:
всі землі ісконно українські я позбирав докупи.
Ті, хто мене сьогодні проклинає, донедавна у панегіриках співали:
«Од Богдана до Івана – не було гетьмана!»
Петро хотів потішити мене титулом князя римського,
підступно одібравши гетьманство...
А шведи що? Гадалось, поки битимуться з москалями, осторонь стоятиму.
А в разі нужди тим, що лишилося в мене, вдатному королеві підсоблю.
Щоправда, мало що лишилось: більшість одіслав Петрові в поміч.
Не міг же розкрити йому свій намір: на дибу потрапив би негайно.
А що насправді вийшло? Прийшли неждано шведи в Україну та й заблудили.
Може, й не без намови колишніх вірнопідданих моїх...
Не з хлібом-сіллю люд приймає їх, а ополчився проти іновірців...
Отож, єдина тепер надія на нелюбе мені товариство Костки.

Кость Гордієнко
Усі нас хочуть. Скрегочуть зубами на нашу вольницю.
Готові б з’їсти, та за краще обрали інше:
просять підсобити, як наміряються оружно уладнати давні свої чвари.
Татари й турки, навчені минулим, бояться нас.
А ляхи й московити торгують головами козацькими,
щоб завершити бозна ким дане право на землі споконвічні наші.
Як непереливки - готові на будь-які обіцянки,
а скінчиться миром, не питають згоди нашої
і відчикрижують те, що здобуто кров’ю козацькою.
Обсадовили Січ кріпостями, Дніпр перегородили...
Так що вже ні до нас, ні від нас немає входу й виходу.
«Для вашої ж вигоди»,- і цар, і гетьман запевняють.
Щоправда, через вивідувачів своїх Мазепа вряди-годи доносить
наміри Москви – цілковито прибрать в свої лабети Запорожжя.
Частину козаків зробити драгунами, а решту – кріпаками.
Хитрий старий лис. Справжній Махівелі, як звуть його грамотні козаки.
Стільки літ дурити несамовитого Петра і буть улюбленцем його...
Котилися голови донощиків на невірність гетьмана Москві.
Не такий, як Петро, а все ж підступний Мазепа.
Не спиниться ні перед чим, аби прибрать з дороги того, хто застує йому.
Закликав на бенкет Семена Палія, закував в кайдани і передав Москві.
Та, мабуть, перемудрив Мазепа, утаємничив зо страху перед Петром
те, що мало б об’єднати люд України, як це зробив Хмельницький.
Ну, нащо було наказувать священникам відправлять богомілля
на честь майбутніх перемог Петра над тими, з ким уже уклав угоду?
Як тут не розгубиться простому люду: за ким же йти?
Хтозна, що насправді ненависний у народі гетьман намислив,
та прочитавши царевий і його листи до нас,
закликав я козаків на поміч гетьману прийти:
йшлося ж не про нього, а про вільну од Московії Вкраїну.
І тут громада розділилась на два непримиренні табори:
молодь була на моїм боці, а старшина й бувалі козаки
доводили, що треба поза все триматися Москви.
Ухвалили врешті-решт направить депутацію до гетьмана.
Узяв я з собою прапори, бунчук, булаву й десять гармат
і з тисячею вершників рушив із Січі в Україну.
Непростою була дорога. Дізнавшись, на чиїм боці запорожці,
цар вислав проти нас численне військо.
Під Царичанкою стрілися ми з ним і розгромили три полки драгунські.
І тут, як і сподівався, до нас почав збігатись люд,
охочий підсобити бодай хоч косами та вилами, а то й рогачами.
Так що веду тепер я гетьману не тисячу, а кілька тисяч тих,
в кого він, на превеликий жаль, не вірив і ставивсь, як до бидла.
Прийде, як-то кажуть, коза до воза. Дай Бог, щоб не було запізно...
...Їхав я на зустріч із гетьманом і думав, який він.
Той, про чию вченість і щедрість на церкви й науку доводилося чути.
Старий чи такий як на парсунах – красивий лицар?
Не без сум’яття в гетьманську світлицю входжу і бачу
немолодого вже чоловіка, сповненого гідності та віри в свою справу.
Цілую гетьманський бунчук і звертаюсь до того,
хто насміливсь на нечувану доти одвагу:
«Військо Запорозьке і я дякуємо Вам за те, що як гетьман України
ви взяли до серця те становище, до котрого дійшла наша Батьківщина,
і почали визволяти її од влади московської.
Ми певні,що саме з цією метою, а не з якоїсь персональної користі,
Ви попросили протекції шведського короля
і тільки через це ми зважились допомагать Вам щиро,
незважаючи на небезпеку нашого життя, коритись Вашій волі,
так що волите наказувати нам, щоб досягти бажаної мети» .
Іван Мазепа
«Дякую вам, запорозьке товариство, за довір’я до мене.
Слава за ваше шляхетне бажання допомогти рідному краєві.
Бог свідок, що, порозуміваючись зі шведським королем,
я не зробив це ні з легким серцем, ні з огляду на особистий інтерес.
Вела мене до цього тільки любов до нашого народу.
Не маю ні жінки, ні дітей. Я міг би осісти в Польщі або деінде
І так доживати спокійно решти моїх днів.
Та після того, як я стільки літ проводив долею України
і служив їй так вірно по змозі своїх природних сил,
моя честь і моя любов до нашого народу не дозволяє мені
сидіти зі зложеними руками і віддати рідний край на поталу лютого гнобителя...»
Кость Гордієнко
Я слухав розлогу сповідь того, хто донедавна стільки лих наробив нам,
а в уяві бачив оновлену матір-Україну: край народовладдя,
де гетьмана обира не мізерне коло лизоблюдів, а весь народ,
де нема холопа й пана, де розквітають письменство й наука,
де Січ, а не найманці - надійний щит супроти тих, хто зазіхає на її волю...
Р.S.
Мрія про оновлену Вкраїну та ще честь запорожця допомогли кошовому Костю Гордієнку подолати тимчасовий сумнів у доцільності обраного шляху, коли після поранення Карла ХІІ поміж його воєначальниками почалися чвари, що сприяли перемозі російських військ.
«Хвалилися запорожці Полтави дістати.
Ще Полтави не дістали, а вже швед іздався:
На бідную головоньку кошовий зостався».
Так відбито причину поразки Мазепи та його сподвижників у Полтавській битві.
Маючи змогу зі своїми козаками повернутись у хай і сплюндровану зрадником Галаганом Січ, Кость Гордієнко до кінця лишився вірний даному Мазепі й Карлу ХІІ слову, врятувавши їх обох від неминучого полону.
А свої думки про нову Україну кошовий втілив у підписаному ним договорі - «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» від 5 квітня 1710 року з новим гетьманом Пилипом Орликом .





















      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-02 21:53:15
Переглядів сторінки твору 1061
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.035 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.223 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.08.24 21:58
Автор у цю хвилину відсутній