ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Третє око майстрині
Валентина Семеняк. НА СКРИЖАЛЯХ ЧАСУ: оповідання. – Тернопіль: Джура, 2019, 304 с.
Валентина Семеняк серед сучасних письменниць краю одна з найпопулярніших. Збірка прози, котра на сьогодні є найновішою, вже отримала гарний розголос, зокрема, серед поважних літературних критиків. На мою думку, це свідчить про те, що у нашому розмаїтому, складному й неоднозначному літературному просторі творчість Валентини Семеняк посідає своє, по праву здобуте, своєрідне місце. Книга містить чотири десятки коротких оповідань з досить розгалуженою тематичною кроною (від «Булочка для…Бога» до «Мантелепа з пуделком»).
Ключова субстанція наративу Валентини Семеняк – «телепатично», а до нього слід додати « віртуально, гравітація, альфа-простір, імпульс-відповідь, астральне тіло»», а ще «чакри, кванти»… Напевно, у цьому понятійному міксті нема нічого дивного, адже сама письменниця відверто зізнається: «У будь-який момент я можу за допомогою третього ока зчитати потрібну інформацію з віртуального блокнота». І крапка!
Авторка визначально оптимістично дивиться у майбутнє. Її погляд – це стиль, інтелект плюс… наївність неофіта. Зрозуміло, що на першому місті – стиль. І однозначно, талант – обов’язкова умова для будь-якого митця. Таким чином, висновуєш, що справа не тільки в оптимізмові, а в повноті переживання моменту – «лови мить і станеш майстром» – щиро проповідує письменниця.
І ще, можливо, втеча від оточуючої дійсності в світ практично ідеальний, коли крізь гру фантазії чітко виступає зіткнення живих людських реакцій, котрі мало змінюються, адже базовий набір емоцій практично той самий від віку до віку. Про бажання вийти за рамки часу свідчать усі сюжетні зсуви реальних подій у бік фантастичного і навпаки. Письменниця сміливо переступає поріг художньої умовності й творить живе життя: « – Це та сама планета, де живуть юди? – Так, Земля. Тільки живуть тут не юди, а люди…Чи знаєш, що означає ота перша буква «л»? Любов! Про що це говорить? Про те, що значна частина людей, людства загубила не просто одну букву у слові, а Любов у серці. Відтак вони стали жорстокими, ображеними, гнівними, лісними, нетерплячими, жадібними, хтивими, нахабними, зрадливими, марнославними, улесливими, неспокійними, недбайливими. Є у них таке слово – емоції. І вони нікуди не щезають – це енергетичні субстанції, які заповнюють довколишній простір і продовжують впливати на свідомість людей. Духовне Серце закривається, перша буква розчиняється, залишається те, що залишається…» («Як у суботу над Україною янголи пролітали»).
Відчуття такої собі приватної «позачасовості» сформувало звичку вибудовувати захисні психологічні бастіони. Яснобачення кінця буття, думаю, є для письменниці творчо дієвим, адже вельми важливе саме твоє повноцінне висловлювання, так би мовити, напряму. І тут дійсно не мають ціни спонтанність й «ловитва миттєвостей», що творять «скрижалі часу»: «Всі питання щезли в одну мить. Добричу подумалося: «Заради цього таки варто жити». Він схопив писану торбу й міцно притиснув до грудей. І раптом згадав за малого хлопчину, що дуже хотів вивчитися на доброго майстра. Мовчки всміхнувся сам до себе, бо вже знав, кому в недалекому майбутньому передасть таємницю писаної торби. Із розсіяними по ній зорями, місяцем і сонцем» («Писана торба»).
Системи мотивів та образів оповідань передбачають скерованість у часі. Знаходячись у теперішньому часі й отже зважаючи на нього, авторка уявляє собі майбуття у процесі досягнення бажаного образа майбутнього. Її образне мислення найглибше пов’язане з підсвідомістю. Уміння письменниці бачити природу речей – це чисте бачення неофіта, не вельми обтяжене науковим знанням причин-наслідків, і саме інтуїція, гадаю, те саме «третє око», допомагає їй усвідомити й народити, до прикладу, досить сміливу гіпотезу про становлення української нації: «Нове покоління українців, яке сформувалося внаслідок «квантового стрибка», – одне з тих небагатьох, яке зуміло перейти в інший часовий простір і розширити свою свідомість. Колосальні зміни, які прийшли на цю територію, торкнулися кожного українця. Енергія мудрості, яка століттями спала в інформаційному просторі над цією територією, врапт почала пробуджуватися…А все тому, що вчасно накопичилася критична маса духовності, яка змогла зупинити наступ енергії матеріальності. Замість того, щоб змінювати світ довкола себе, українці почали змінюватися самі» («На скрижалях часу»).
Саме у цих висотах/глибинах вона шукає основ істини, в ім’я хай складної, але не формальної логіки буття. Це викликає до життя цікаві сюжети оповідань, оновлення словника, композиційних ритмів. Звідси – висока емоційність авторської інтонації, посилення елементів проповідництва, певна їхня патетика. Проте, це не означає втрати камерності, органічно близької темпераменту письменниці; її alter ego, не втрачаючи теплоти й індивідуальності, підживлюється новими настроями, ідеями, творчими імпульсами, тому залюбки можна назвати цю книгу гостросучасною.
Письменниця не відвертається від проблем, які «підкидає» нам життя, не соромиться бути тенденційною, навіть банальною. До прикладу, цікавою, як на мене, є оця реприза, що вплетена в езотеричний текст: «Перш ніж глина стала глиною, вона пройшла довжелезний шлях перероджень. Спочатку вона була повітрям, потім частиною чогось невидимого, далі – морською піною, скелястим берегом, піском, деревом, магмою, яка пролилася після виверження вулкана, рікою, краплею в океані, вогнем, який спопеляв усе на своєму шляху, і навіть…прахом. У ній застигли мікрочастинки праху багатьох поколінь, які жили й творили ще до часів Ноя» («Писана торба»). Під пером письменниці подібні вставки, яких насправді є багато, несподівано позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять нове авторське тлумачення, спонукаючи до роздумів. І розумієш, що всі вони – діти плідної праці інтенсивного розумового пошуку.
Письменницьке стило Валентини Семеняк виступає своєрідним посередником між досить складними віртуальними формами існування людської свідомості й масовим читачем, котрий віддається на волю авторської фантазії, проте відчуває за нею життя в його звичайних, нормальних вимірах, відгадує реальний погляд на речі, що стаються у нашому житті. Ця метафорична «триокість» письменницького погляду дає змогу спраглому до істини читачеві побачити шлях до природної гармонії. До того ж, у книзі нашої авторки не можна не помітити досить сильного впливу східних філософських поетик. Думаю, що це не так формальний зв'язок, як фаза творчого розвитку, збагачення досвіду, котрий виявляється у структурі мислення, в уривчастій асоціативності… Як на моє відчуття, це додає прозі нашої авторки дещицю театральності всього сущого (пам'ятаєте Шекспірове: весь світ – театр…). Та можливо, завдяки усьому вищезазначеному, проза Валентини Семеняк привертає увагу, наголошуючи на головному – vivere memento – пам'ятай, що живеш!




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-11 14:59:17
Переглядів сторінки твору 1345
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній