ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.07.21 21:51
Шановна Редакціє! Дуже прошу Вас звернути увагу на анонси на головній сторінці. І, нарешті, дати об'єктивну оцінку: хто робить атмосферу на Поетичних Майстернях нездоровою. Гундарєв склепав чергову гидоту, а якщо завтра Соболь напише відповідь, то його з

Микола Дудар
2024.07.21 20:18
Майнем з дружиною до війська…
Вона — зав… ком… я — рядовим…
А що такого? люди свійські,
Давно пора вернути Крим…
Та тут і так все зрозуміло!
Це вам не хаб, не кренделя
ЇЇ душа і моє тіло…
Але спочатку до кремля…

Софія Кримовська
2024.07.21 18:45
Гарячий ранок. Ох і спека ж нині!
Бджола шукає крапельку роси.
Петрові батоги небесно-сині...
Як добре, що ніхто їх не скосив.
Реве життя під кожним магазином,
ковтає місто свій гідазепам....
А у Петра такі ж небесно-сині
бували очі. Як він нині т

Софія Кримовська
2024.07.21 18:28
Кайлом точити слово - справа добра,
але нема для того в мене сил.
От інша справа букви (повну торбу
мені їх нині вітер наносив!) -
чи викласти панно, чи просто квіти,
чи кинути під ноги, як пісок.
У торбі букв багато - на пів світу,
а слів - катма

Ігор Деркач
2024.07.21 18:24
А на саміті НАТО готове
воювати, якби... не воли.
Є що знову
згадати, – панове,
чи обрали ви те, що могли?

***
А захарова, п’яна «у зюзю»,

Євген Федчук
2024.07.21 16:40
Бог створив людей, говорять, як свою подобу,
Поселив обох у раї у своєму, щоби
Ті жили, як малі діти і нужди не знали.
Але яблуко чарівне люди скуштували
І добро та зло спізнали. Бог прогнав із раю…
Чи то так було насправді – того я не знаю.
Але зна

Юрій Гундарєв
2024.07.21 12:00
Того сонячного липневого ранку вона прийшла на свою роботу до Охматдиту -
лікувати дітей. Щодня віддавала їм тепло, знання, час - все те, що сама не отримала.
Адже дуже рано втратила батьків, і виховувалася в будинку-інтернаті…
Діти її любили і довіря

Юрій Гундарєв
2024.07.21 11:56
ДІЯ ТРЕТЯ Та сама кімната. На тому самому дивані сидять ті самі Сатир і Сенсей. СЕНСЕЙ. Сатире, а у тебе бувають такі хвилини, коли ти над чимось задумуєшся? САТИР. Ти що, Сенсею, знову всю ніч писав? СЕНСЕЙ. Так, смійся скільки хочеш - всю ніч п

Козак Дума
2024.07.21 10:53
Поповнився небесний легіон,
пішла у засвіти чергова пташка.
Радіє хтось, а хто зітхає тяжко…
Прости й прощай, Ірино Фаріон!

Боротися – то сильним до снаги,
стоїть свобода на земних титанах,
а лави їх катастрофічно тануть

Микола Соболь
2024.07.21 06:24
Бери кайло, пішли точити слово.
Пегас не кінь крилатий, а лоша.
Я не читаю вірші принципово,
куди не кинься, пише скрізь душа.
Це може аритмія у планети?
Чи план такий найвищого Творця? –
в генделику натруджені поети
хто віскі замовляє, хто винця…

Віктор Кучерук
2024.07.21 05:41
Напише вірш хтось, інший – два
Зуміє в труднощах зродити,
А я душі віддав права
На віршування світлі миті.
А я давно дозволив їй
Про щастя й горе говорити
І не втрачати тих надій,
З якими легше жити в світі.

Василина Іванина
2024.07.20 19:58
Кілер примружено цілився,
Місто байдуже дивилося,
Хмара спокійно пливла...
Жінка всміхнулась, вітаючись,
Смерть заплющила очі -
Куля втекла з траєкторії,
Дзенькнула в стовбур кленовий...
... Хмара спокійно пливла.

Ігор Шоха
2024.07.20 19:48
                        І
Пооживали міфи есесеру.
Немає сили чути марафон.
Свою останню повість про Бандеру
розповіла Ірина Фаріон.

                        ІІ
Поліцію поставили на вуха.

Артур Курдіновський
2024.07.20 15:44
Ф-арисеї! Радійте та смійтесь! Вона вже нічого не
скаже!
А- в садочках дитячих не буде Марічок, затопчуть їх
маші!
Р-озчиняється в місті вечірньому серед байдужості
постріл.
І- не знайдемо винних, бо вбивство - проблема не
надто вже й гостра.

Микола Соболь
2024.07.20 14:57
Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи душі оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,

Козак Дума
2024.07.20 12:26
Іще один забрали камінець
з фундаменту держави Україна!
Терновий уготовано вінець…
Але чому не в траурі країна?

Втомились виглядати і чекать?.
Хто хліба кусень, ну а хто видовищ…
На фронті добивають вірну рать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Порада
Він уже – старий чоловік, але усе ще статечний, розважливий, з оксамитовими очима, які так чарували дівчат і жінок завжди – і в його юності, і у зрілі роки. Усе його життя було овіяне романтичними закоханостями, і зараз, на схилі літ, його часто мучить сумнів – а чи правильний він вчинив вибір, чи не пройшов повз ту, яка зробили б його життя яскравішим, цікавішим, ніж воно є тепер, надала б йому лету, якого так бракує? Вірна дружина не дала йому того піднесення, на яке він сподівався, життя, особливо у старості, стало занадто прозаїчним, і досада його раз-по-раз проривається у роздратуванні, сварках, затіяних на рівному місці, скаргах, які він виливає старим друзям і знайомим.
Він не раз уже розповідав мені про своє велике перше кохання. У юності він закохався у дівчину із задньої обкладинки журналу «Україна», модного на той час радянського видання. Примірники цього журналу завжди були великими, яскравими і відображали світле, майже святкове життя щасливої й успішної республіки. Фотографія дівчини займала цілу сторінку, а сама дівчина була – як лялечка. Про таких співають в українських піснях – «біле личко, чорні брови і карії оченята». Вона злегка й соромливо усміхалась повними, як у дитини, вишневими вустоньками. На голові був віночок, на грудях -- сніжно-біла вишита блузка, у руках – бандура. Образ був чарівний, саме такий, що міг сколихнути серце романтичного хлопця, який шукав собі суджену.
Якимось чином йому вдалося довідатись про її адресу (чи телефон), і – о диво! – вона, як виявилось, походила із того ж району, що й він, із сусіднього села, хоча тепер жила у столиці і працювала в ансамблі. Він також давно вже вирвався з сільського оточення, здобув освіту і мав непогані перспективи у житті, хоча, як він підозрював, значно скромніші, ніж у неї. Вони обмінялись кількома листами, була призначена зустріч, на яку вона не прийшла. Він так ніколи й не узнав причини. Уражене самолюбство взяло верх, і він поспіхом одружився із пристойною скромною дівчиною, яка відтоді ділила із ним його життя, догоджала йому і зносила його примхи.
Озираючись назад, він відчував гіркоту від того, що сімейне щастя обійшло його стороною, і часто пригадував ту свою давню любов, яка нічим не закінчилась (їх у нього було багато, але ця, вочевидь, була найяскравішою). Він чув, що дівчина з обкладинки вийшла заміж, постаріла, як і він, у якийсь момент перенесла інсульт і тепер живе самотньо у своєму селі, пересуваючись на милицях. Сімейне життя в неї, здається, також не склалось. Він із сумом розказав мені про це, і я яскраво уявила собі самотню стару жінку, зламану фізично і, можливо, духовно, яка проживає залишок свого життя у сіризні важких буднів, без найменшого промінчика радості.
Я переконала його написати їй, нагадати про себе, а головне – дати їй зрозуміти, як багато вона для нього важила, як збурила колись його молоде серце, і як він зміг пронести цю збуреність почуттів через ціле своє життя. Я міркувала, що, доки жива, людина може (і повинна) зігрівати іншу хоч якимось знаком уваги, щоб у тій, іншій, відродилось відчуття сенсу прожитих років, а разом з ним -- і радість. Скільки їм обом залишилось? Чи не стане жаль за втраченою можливістю зробити щось хороше гіркотою, яка отруїть решту його життя?
Він написав їй, але чомусь перестав про неї говорити. Я довго чекала, а потім прямо запитала, чи він одержав відповідь. Знехотя, з холоднуватістю, він пробурмотів щось невиразне і поспішив змінити тему. Видно було, що йому неприємна ціла історія. З його слів я зрозуміла, що вона йому одразу ж відповіла, і її лист був – суцільний крик вдячності і зворушеної радості. Вона, зокрема, писала, що, якби могла, вона би «птахом полетіла до нього», щоб тільки його побачити, вона би все на світі віддала, щоб побути з ним хоч хвильку...
Він уже байдуже говорив про щось інше, зібраний і діловий, як завжди, а в мене ще у вухах бриніли слова з її листа, які він випадково, з досадою, зронив, і видно було, що вони йому були неприємні, що він би хотів скоріше про них забути. Можливо, він був незадоволений з того, що колись послухався моєї поради і написав їй. Те, що він одержав у відповідь, було для нього забагато. Цей образ розпачливої, без міри вдячної йому жінки так не в’язався із обличчям напівдитини-красуні з обкладинки престижного журналу, недосяжної й успішної жительки столиці, яка так багато обіцяла своєму обранцеві! Не те, щоб він хотів її з розрахунку, але все це якось було пов’язане в його уяві: її краса, невинний усміх, чарівливість – і щастя красивого, вишуканого життя, їхня спільна нев’януча молодість, успіх, мистецтво, Київ... Тепер цього не було. Вона сама вже -- тільки тінь себе, минулої, стражденна тінь, яка втратила стриманість, гордість, загадковість. Вона є старою немічною жінкою, яка рада кожному теплому слову, чіпляється за найменший знак уваги чи приязні...
Я часом думаю про неї, про те, як вона так і не діждалась від нього відповіді на свій лист, і це завдало їй, зболеній, ще більшої рани. Як часто наші найкращі наміри обертаються додатковими бідами, розчаруваннями, гіркотою для нас самих або інших! Воістину, не знаєш, чим відгукнеться твоє слово чи порада. Та відповідь, яка накочується на людину із Всесвіту, мов хвиля океану – чи не зіб’є її з ніг, чи вистачить в людини душевного простору прийняти її в себе, усю – із намулом і піском – і вистояти? Чи зможе людина сміливо дивитись в обличчя зміненої реальності , приймаючи її, якою вона є, і намагаючись додати в неї трохи людяності? Не усім це під силу. Тепер я краще розумію людей, які остерігаються давати життєві поради. Це -- не від байдужості, вони просто краще знають...

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-12 11:05:17
Переглядів сторінки твору 1877
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.834 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.839 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.03.19 11:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2020-01-12 11:50:01 ]
Озвуся. Вибачте мою відвертість. Попри відхід від ПМ...я це прокоментувати забажала.
Жінка, яка була особливо привабливою, красунею, лишається для чоловіка люблячого тією ж - рідною. бажаною. Вони поряд... повільно йдуть у листопадну завію...
Якщо чужий чоловік намислює, витає в паралельних світах з нею, а потім отримує відмову бачитися чи бачить зміни у зовнішності... реагує по-різному.
Мені довелося бути в ролі фатальної жінки: заради мене ладні були кидати дружин, кликали за собою... Я дивувалася: чому?
Подруга казала: ти яскрава, як метелик. Я зупиняла чоловіків - хоча не прагнула цього.
А нині, у 56, коли я, на щастя, виглядаю на 45, тішуся, що можу відчувати незрадну любов того, хто зі мною вже 31 рік поряд... і зацікавлені погляди чужих... тішать... Років дванадцять тому на мене холодно дивилися старші жінки, бо чоловіки прагли обняти, притулитися... Є такі, що звикли до перемого. "О...вона не лягає на диванчик, на якому я м'яв жіноцтво"... - реготав один функціонер місцевий...
Розумію, що мій вік - це літо, червень... Звісно, є жалі, згадки про тих, з ким було б, можливо, ще ліпше.
Ви дуже мудра жінка, цей допис, оповідка - саме те, чого потребує сайт.
Бо тема дражлива і... для обговорення вельми цікава, широка.
Можна подумати: предмет мого захоплення теж постарів... не та картинка....і промовчати.
А можна ганятися сторінками нету, шукати світлини і ... "а вона вже не та мавка, що років надцять тому..."... Чому? Адже я намислив, це ж балерина... актрисв... поетка...а на фото звичайна жінка з юрми. Ми не однакові в різні пори року, за різних обставинах.
А самі чоловіки...здатні критично оглянути постать власну, зупинитися... поліпшити себе... Гіркота - був легінем, а тепер лагомину наледве жує...)))))
Якщо порядний, шляхетний - сприймає як даність. Мені розповідали про спроби зійтися на старість... але ж сім'ї... відстані.
Красива людина - не менш красиві вчинки. Красу, гармонію всі ж розуміють по-своєму. Як можна стьобати словами за те, що предмет зацікавлення... земний і спесивий...
Поради не реагувати...
А хай приміряють на себе жінки сайту цю ситуацію, коли увага збочена чи гіпертрофована, зелена мста...А причини...та чоловіки не завжди признаються собі: що саме спонукує так нервуватися, кидати шкаралущами... горіхами...
"Ой ти дівчино, з горіха зерня..."
А краще б порозумітися - хоча б мовчки.
Є у мене знайома, подруга якої зібралася заміж за свого коханого, залишився удівцем, їм за 70...Кидає обійстя, дітей, онуків...
Знайомі шоковані.
А вона лине до чоловіка, який потребує її любові, догляду... бо студентами любили один одного.
В іншу область їде.
Дякую за публікацію, дуже тонко і життєво, пані Вікторіє.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2020-01-12 12:14:39 ]
Дякую Вам за такий розлогий коментар. У ситуації , яку тут описано, мене засмутила реакція чоловіка, який, сам того не бажаючи, викликав у хворій жінці пристрасне почуття, до якого виявився цілком не готовим. Замість приємних романтичних спогадів, які він сподівався оживити, щоб прикрасити собі життя, він зіткнувся із реальною життєвою трагедією і породженою нею надривною любов’ю, якої злякався. Це, власне, твір про нашу -- людську --слабкодухість, неготовність до того, що твої сподівання можуть разюче не співпадати із одержаним результатом, а також про те, як ми на це реагуємо: чи просто ховаємось, обриваємо стосунки, чи мужньо беремо на себе тягар відповідальності. Ніхто не знає, доки його самого це не торкнеться.
З повагою, Вікторія


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2020-01-12 11:54:17 ]
(перемого-перемоги)
Вашу прозу перечитаю ще раз, як ліки)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Іванченко (Л.П./Л.П.) [ 2021-01-08 12:51:45 ]
Ситуація характерна для будь-якого віку. Коли надмірна активність жінки збиває відповідну чоловічу.
А з минулим обізнані люди радять чимскоріше прощатись, назавжди.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2021-02-24 13:04:37 ]
Я думала, що тут уже мова не йде про жінок-чоловіків, мова йде про щось загальнолюдське. Щось на зразок:"Ми назавжди відповідальні...".
Я не знаю, чи це вірно -- якнайскорше прощатись із минулим. Воно може приємно здивувати.