Ця холодна бруківка чекає Мінотавра.
Лабіринтом вулиць блукає Тезей. В руках його меч.
У Тезея мета: вбити людину-бика.
У людини-бика теж мета: бути вбитою.
Мінотавр сховався у засідці.
Мінотавр скрадається темними провулками.
Мінотавр полює людину.
Кривавий нелюд Мінотавр.
З протилежної сторони міста йде Мінотавр – сивий від давності літ,
але ще прудкий.
Він чекає героя, який має вбити його.
Щороку. Тисячоліття. Цілу вічність...
Щороку приходить Тезей і вбиває його, Мінотавра.
Під овацію публіки.
Під крики дітей.
Під оплески жінок.
І лише Бог відає, як це набридло.
Ці щорічні убивства.
Ця холодна бруківка.
Це мертве повітря, бридке до нестями.
Якби ви тільки знали, як йому це набридло!

Він хоче покинути цей урбанізований світ.
Він пригадав дитинство, хату над річкою і теплі долоні матері.
Він пригадав юність, перший день в місті і нужду, завбільшки з небо.
Він пригадав армію щурів і людей, які б’ються за кусень хліба.
І як він сам бився за хліб.
І як розважав інших, аби не вмерти голодним.
Пригадав Мінотавр – і єдина за тисячу років сльоза прокотилася
з бичого ока...

Тезей чекає Мінотавра.
Тезей спиняється, спроквола тримаючи меч
у передчутті легкої перемоги.
Мінотавр іде вулицею, назустріч герою,
раптово звертає убік і, кинувши презирливий погляд
на людину, йде геть.

Тезей не може збагнути, як могло таке трапитись.
Адже ще за мить він уявляв собі:
Ось він підходить до людини-бика.
Ось заносить над його головою меч.
Ось оголене лезо входить у плоть Мінотавра і його обважніле
тіло падає долі.
Але Мінотавр пішов, і Тезей не знає тепер, що робити.
Він кидає меча і одвертається...


А Мінотавр тим часом тікає.
Він біжить з цього міста, по дорозі зриває огидну маску і...
знову стає маленьким хлопчиком, який мчить квітами і росою туди,
де з маленького струмочка починається велика Ріка життя,
де над водою схилилась осика і над липневим цвітом гудуть бджоли.
Де маленького хлопчика жде мати
і простягає до нього долоні.

(Коктебель - Миколаїв, 2005)