Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Містечко, про яке є світлі спогади
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Містечко, про яке є світлі спогади
Моршин. Прийшов час розлуки. Зразу-зразу перейдемо до суті...
Я пам'ятаю золотий фонд дитячих років. Війни з кропивою та паличкою в руках, бажано обчищеною від гілочок, дерев'яний паркан під під'їздом, де сиділа галаслива дітвора й мудрувалася "поламаним телефоном".
Я пам'ятаю ту рижу, не руду, а рижу дівчину з веснянками та хлопчачим характером, через яку я зіграв на слабо у футбольний матч близенько міської лікарні, і щиро зрадів, що забив тоді два голи. Я пам'ятаю іншу, яка снилася мені в шість років і жила в тому ж будинку, маленька і.. прекрасна, старша на десяток літ.
А ще я любив двір, хоч був надто тендітною душею, але скільки ігор, скільки непристойних слів і розмов зі старшими, скільки стрілялок-футболів-біганини по воду в котельню, і сварки з тамтешнім похмурим працівником. Він досі працює і водить те ж легкове авто!
Зоопарк, тоді відкритий для всіх, який ми відвідали разом із бабусею та на той час живим і здоровим дідусем. Походеньки на Пасху до церкви, разом із сім'єю, кошиками, і тим неймовірним щастям, яке здатна пережити тільки мала та не до кінця свідома дитина, і котре потім шукаєш із гіркотою всередині усе життя (і таки віднаходиш). Санаторій, довжелезна береза біля нього, фотокартки, записи виступів на свято "Букварика" (я був Буквариком, і як же плакав, коли переглядав відеокасету в 7 класі)...
Школа, ті страшні та успішні перші чотири роки. Учителька, Зоряна, перша і занесена в книгу серця. То вона заклала в мене перли розуму, то вона вчила зі мною після уроків математику, а потім з одним відставайлом ми дурачилися і розмовляли за всі деталі відеоігор.
Ігри, яке неймовірне заняття! Перший телевізійного типу монітор, диски з аркадами, алфавіт англійською, який наспівує Вінні Пух і який грає у вухах і досі. Потім книги, книги, о книги!
Прочитана матір'ю книга "Тореадори з Васюківки", почута і прийнята у внутрішнє царство, Вавилон вражень. А потому уже свої несмілі спроби читання, злиття з магією слова та паралельними світами. То там гніздиться потяг до української, до слова, то там я навчився відчувати і вчуся зараз виражати. Я пам'ятаю все, і погане теж, але сьогодні не до сумного.
Зараз я віддаю дань Ірі, Віталію, віддаю їм тепло, яке міститься у спогадах про наші веселі забави у козла після уроків, віру в НЛО та надію отримати плату за прибирання снігу в холодну зиму дитячими черевичками. Я віддаю належне тим тривожним конкурсам на днях народженнях, де все хотілося бути першим і часто виходило, зі стрибками через скакалку. Я поклоняюся тому відчуттю, що страх можна долати й так треба, бо вперше воно трапилося коли я ще й не закінчив четверту клясу. Далі-далі...
Підліткові поневіряння, "Пляшечка", грубі та прямолінійні дівчата, які, зате, навчили цілуватися на ціле життя вперед. Проби алкоголю. Лише кілька, і то таких, що ніколи більше не хочу бути п'яним. Успіхи й невдачі в навчанні, пошук свого місця й дії. Боже, я тоді наробив сотні фотографій на старий цифровий "Нікон"! І усміхає, як експериментував зі стилем одягу. Почав зважати на волосся, перебирати гелями, стригтися на всі можливі манери. Смію безчільно припустити, мо' тоді почалося підсвідоме й невпевнене відчуття своєї краси. А ще була маса закоханостей, і зараз скажу про ті, що були безвідмовними. Про тих бідолах, яким я не сказав нічого визначеного, бо ще не був вченим серця. Але мило, мило ми бесідували, перестрічалися в нашому великому парку, біля хвої, біля свіжого повітря та живого підземного джерела. Лови в цьому часі почуття за хвіст, вони воістину чисті й відсутній усякий розрахунок. Ей...
І село, я любив і село, де жив літом. Таке ген просторове, сонячне зазвичай, і наш здоровенний будинок. То єдине місце, де я бував по-справжньому сам і чувся через це добре. Прихисток, прихисток і бункер, вміло збудований батьком, його гордість і дуб на нашому подвір'ї, а ще цілий ряд ялинок, які за років п'ятдесят переростуть у ліс! А ще дерев'яна прибудова, а ще роса на траві зранку, а ще поїздки на велосипеді, по сусідніх селах і далі. А ще "Дай Боже здоров'я", та приставка -сі до слів. Було незвично, кумедно і ніколи не знав, що відповісти тим бабусям на лавочках. Корови, по селі ходять корови, тільки й корів хочеться саме зараз забути, бо свійські тварини не найприємніші створіння. Хто жив будь-коли в селі, той зрозуміє! У ньому були переглянуті фундаментальні картини, у селі зпам'ятався на все майбуття дух української свободи. Пізнаєш його, ідучи по полю чи дивлячись на кам'яну могилу-пам'ятник із минулого сторіччя. І грози, грози з блискавкою та свічами. Стук капель об дах, ковзання гілок по вікнах. Таємне й закрите горище, де хтось тупотить, бісів Бабайко, ти мене лякав!
Останні роки перед навчанням, більше розуміння світу й тільки-тільки вогник, іскорка на нігтику мізинця, яка шепче світлом і відбиває його в пам'ять зіниць: "Ти колись поїдеш звідси...". Чи станеться так чи ні, говорити рано, бо гідні люди говорять тільки про зроблене, про те що можна намацати хоча б розумом, у що віриш, бо бачиш. Тому я просто усміхаюся, проникаю в те хороше й тільки хороше, що пов'язує з домом, який ми не обираємо, тру черевиками об ожеледицю і збираюся зі смутком і звільненням. Я не згадую поганого й не раціоналізую, а дивлюся Моршину у вічі й відповідаю так: "Не кажу прощай. Зате кажу: до скорого!"... Наступне?
Побачу, чи побачимо.
2020
Я пам'ятаю золотий фонд дитячих років. Війни з кропивою та паличкою в руках, бажано обчищеною від гілочок, дерев'яний паркан під під'їздом, де сиділа галаслива дітвора й мудрувалася "поламаним телефоном".
Я пам'ятаю ту рижу, не руду, а рижу дівчину з веснянками та хлопчачим характером, через яку я зіграв на слабо у футбольний матч близенько міської лікарні, і щиро зрадів, що забив тоді два голи. Я пам'ятаю іншу, яка снилася мені в шість років і жила в тому ж будинку, маленька і.. прекрасна, старша на десяток літ.
А ще я любив двір, хоч був надто тендітною душею, але скільки ігор, скільки непристойних слів і розмов зі старшими, скільки стрілялок-футболів-біганини по воду в котельню, і сварки з тамтешнім похмурим працівником. Він досі працює і водить те ж легкове авто!
Зоопарк, тоді відкритий для всіх, який ми відвідали разом із бабусею та на той час живим і здоровим дідусем. Походеньки на Пасху до церкви, разом із сім'єю, кошиками, і тим неймовірним щастям, яке здатна пережити тільки мала та не до кінця свідома дитина, і котре потім шукаєш із гіркотою всередині усе життя (і таки віднаходиш). Санаторій, довжелезна береза біля нього, фотокартки, записи виступів на свято "Букварика" (я був Буквариком, і як же плакав, коли переглядав відеокасету в 7 класі)...
Школа, ті страшні та успішні перші чотири роки. Учителька, Зоряна, перша і занесена в книгу серця. То вона заклала в мене перли розуму, то вона вчила зі мною після уроків математику, а потім з одним відставайлом ми дурачилися і розмовляли за всі деталі відеоігор.
Ігри, яке неймовірне заняття! Перший телевізійного типу монітор, диски з аркадами, алфавіт англійською, який наспівує Вінні Пух і який грає у вухах і досі. Потім книги, книги, о книги!
Прочитана матір'ю книга "Тореадори з Васюківки", почута і прийнята у внутрішнє царство, Вавилон вражень. А потому уже свої несмілі спроби читання, злиття з магією слова та паралельними світами. То там гніздиться потяг до української, до слова, то там я навчився відчувати і вчуся зараз виражати. Я пам'ятаю все, і погане теж, але сьогодні не до сумного.
Зараз я віддаю дань Ірі, Віталію, віддаю їм тепло, яке міститься у спогадах про наші веселі забави у козла після уроків, віру в НЛО та надію отримати плату за прибирання снігу в холодну зиму дитячими черевичками. Я віддаю належне тим тривожним конкурсам на днях народженнях, де все хотілося бути першим і часто виходило, зі стрибками через скакалку. Я поклоняюся тому відчуттю, що страх можна долати й так треба, бо вперше воно трапилося коли я ще й не закінчив четверту клясу. Далі-далі...
Підліткові поневіряння, "Пляшечка", грубі та прямолінійні дівчата, які, зате, навчили цілуватися на ціле життя вперед. Проби алкоголю. Лише кілька, і то таких, що ніколи більше не хочу бути п'яним. Успіхи й невдачі в навчанні, пошук свого місця й дії. Боже, я тоді наробив сотні фотографій на старий цифровий "Нікон"! І усміхає, як експериментував зі стилем одягу. Почав зважати на волосся, перебирати гелями, стригтися на всі можливі манери. Смію безчільно припустити, мо' тоді почалося підсвідоме й невпевнене відчуття своєї краси. А ще була маса закоханостей, і зараз скажу про ті, що були безвідмовними. Про тих бідолах, яким я не сказав нічого визначеного, бо ще не був вченим серця. Але мило, мило ми бесідували, перестрічалися в нашому великому парку, біля хвої, біля свіжого повітря та живого підземного джерела. Лови в цьому часі почуття за хвіст, вони воістину чисті й відсутній усякий розрахунок. Ей...
І село, я любив і село, де жив літом. Таке ген просторове, сонячне зазвичай, і наш здоровенний будинок. То єдине місце, де я бував по-справжньому сам і чувся через це добре. Прихисток, прихисток і бункер, вміло збудований батьком, його гордість і дуб на нашому подвір'ї, а ще цілий ряд ялинок, які за років п'ятдесят переростуть у ліс! А ще дерев'яна прибудова, а ще роса на траві зранку, а ще поїздки на велосипеді, по сусідніх селах і далі. А ще "Дай Боже здоров'я", та приставка -сі до слів. Було незвично, кумедно і ніколи не знав, що відповісти тим бабусям на лавочках. Корови, по селі ходять корови, тільки й корів хочеться саме зараз забути, бо свійські тварини не найприємніші створіння. Хто жив будь-коли в селі, той зрозуміє! У ньому були переглянуті фундаментальні картини, у селі зпам'ятався на все майбуття дух української свободи. Пізнаєш його, ідучи по полю чи дивлячись на кам'яну могилу-пам'ятник із минулого сторіччя. І грози, грози з блискавкою та свічами. Стук капель об дах, ковзання гілок по вікнах. Таємне й закрите горище, де хтось тупотить, бісів Бабайко, ти мене лякав!
Останні роки перед навчанням, більше розуміння світу й тільки-тільки вогник, іскорка на нігтику мізинця, яка шепче світлом і відбиває його в пам'ять зіниць: "Ти колись поїдеш звідси...". Чи станеться так чи ні, говорити рано, бо гідні люди говорять тільки про зроблене, про те що можна намацати хоча б розумом, у що віриш, бо бачиш. Тому я просто усміхаюся, проникаю в те хороше й тільки хороше, що пов'язує з домом, який ми не обираємо, тру черевиками об ожеледицю і збираюся зі смутком і звільненням. Я не згадую поганого й не раціоналізую, а дивлюся Моршину у вічі й відповідаю так: "Не кажу прощай. Зате кажу: до скорого!"... Наступне?
Побачу, чи побачимо.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
