Моя кімната – це Китай.
Китайські цигарки смердючі, жах!
Вони мене зведуть в могилу коли-небудь.
Їдко́го диму кільця, міражі і цілі сфери.
І все з мойого рота.

Коли покину я палити,
мабуть, спалю свою кімнату.
І цілі етноси моїх захоплень
відчужаться від рідної домівки,
складуть своє добро у вузлики і підуть
за довгу димову китайську стінку.

Але, коли і ти мене покинеш,
я матиму захоплення нове.
Пляшки збиратиму і питиму горілку.
Зберу клінічну публіку в руїнах,
благеньких алкоголіків, недужих,
скажімо, суто на цироз печінки.
Влаштую їм концерти вередливі
з наочними поличчями твоїми.
І розпростертий на портретах жінки
здихатиму, мов кінь після погоні.

Якщо щось краще не уметикую, –
я прокляну тебе,
назвавши
першим хобі.

22–23 вересня 1993 р., Київ

Вперше вірш опубліковано у розділі "Поэзия как философия"
часопису "Философская и социологическая мысль"
(№ 7–8, 1994 рік, с. 245–246).