Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про втікача з татарської неволі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про втікача з татарської неволі
Він гнав коня назустріч волі,
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
