 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.31
    14:49
    А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
    2025.10.31
    11:03
    Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Дума про втікача з татарської неволі
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про втікача з татарської неволі
Він гнав коня назустріч волі,
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



