Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А за те мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А за те мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про втікача з татарської неволі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про втікача з татарської неволі
Він гнав коня назустріч волі,
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
