ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинське поле — пастка, не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тонал
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тонал
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
2024.11.24
07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…
Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про втікача з татарської неволі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про втікача з татарської неволі
Він гнав коня назустріч волі,
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію