
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про втікача з татарської неволі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про втікача з татарської неволі
Він гнав коня назустріч волі,
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
З неволі кримської втікав.
Не бачив рідний крав відколи
Сам хан у гості завітав,
Спалив Поросся і Подолля,
Весь край дощенту зруйнував
І валки бранців напівголих
Повз Ор-Капу у Крим погнав.
Його ще сонного схопили,
Стягнули руки мотузком
І, доки іще сонце сіло,
Муравським повели шляхом.
Той шлях ніколи не забуде.
Його зросили кров і піт.
Брели до перекопу люди,
Де захід зустрічався й схід.
Тут москалі, хохли чи ляхи
Рабами стали всі підряд.
Тут зустрічалися всі шляхи
Та не було шляху назад.
Під Ор-Капу їх розділили,
Як здобич зграя хижаків,
А далі Кафа їх зустріла
Під дивний муедзинів спів.
Як ненажерлива утроба
Той рабський ринок в Кафі був.
І, як купується худоба,
Тут кожен на собі відчув.
Долонями пітними лізли,
Вивчали зуби як в коней
І, наче, упивались слізьми
Нещасних зморених людей.
Його купив мурза татарський
І десять років без надій,
Як віл тягнув і надривався
На кримській на землі чужій.
Гуляла таволга по спині,
Нагай свистів не раз,не два.
Вночі волошки снились сині
І вся його сім’я жива.
Він бачив річку коло хати,
Садок вишневий у цвіту.
Вертається із поля тато,
Воли хвостами пил метуть.
Матуся зладила вечерю
І у саду накрила стіл.
Він уві сні радів борщеві.
Вже скільки літ його не їв.
Та сон зненацька обривався.
Бо ледве бралося сіріть,
Проклятий наглядач з’являвся
І починав усіх будить.
Кривавила нагайка спини
І той від люті аж синів.
Він, на відміну від людини,
Худобу все-таки жалів.
Тож бив рабів не смертним боєм,
А до порядку приучав,
Бо був людиною не злою,
Як сам же їм не раз казав.
Від доброти його, щоправда
Рубці не сходили зі спин.
Хтось з болю корчився і падав,
Але шмагав без жалю він.
Весь день під сонцем під нестерпним,
Піт очі сіллю заливав,
Хтось падав у надії вмерти,
Нагай негайно піднімав.
Так день за днем і рік за роком.
Хоч дивно, та він навіть звик.
Постійні стусани під боки,
Наглядача одвічний крик
Вже не гнівили й не лякали.
Людина до всього звика.
Повітря тільки було мало
Й вода, все рівно, не така.
Здавалось, так вже воно й буде –
Ланцюг, нагайка, піт і кров,
І не вдихнуть на повні груди,
Водою не упитись знов.
Аж раптом поміж безнадії
Промчала звістка: «Козаки!»
Стріпнулось серце – Нумо, діять!
Геть ланцюги і нагайки!
Наглядача з коня… без крику
І у сідло – Жени! Лети!
Ковток свободи – кращі ліки,
Які він тільки міг знайти.
Упали десять років рабства
Неначе й зовсім не було.
Він знову на свободі, братці!
Тепер би трохи повезло
Аби зустрітись з козаками
І вже на волі він вважай.
Мчав, обнадієний думками
Де димом брався виднокрай.
Він гнав коня назустріч волі
З неволі кримської втікав.
Та чи всміхнеться йому доля
Того він поки що не знав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію