
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про мальви
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про мальви
У сотника Григорія Кандиби
Так склалося, була одна дочка.
Але така вже гарна – квітка ніби,
Зеленоока ,ставна та гнучка.
З дитинства батько в ній душі не чаяв,
Як не в поході , не спускав із рук,
Ніколи ні за що її не лаяв ,
Учив усіх, що лише знав, наук.
Отож росла і гарна , і розумна,
І щаблю вміла в руці тримать,
Та вже коли чого собі надума.
Її нікому не переконать.
Від парубків відбою теж не мала.
Хоч мала надто гострий язичок
І так зачепить парубка , бувало,
Що він мерщій за спини і мовчок
Серед дівчат була за верховоду.
А як співала ?! Замовкали всі,
Як тільки пісню дівчина заводить.
А вже пісні душевні, голосні.
Батьки , доречі, Мальва її звали
І у селі багато парубків
Із цим ім’ям півночі засинали
І бачили серед рожевих снів.
Та все змінилось однієї ночі.
Дівчину крик якиїсь розбудив .
Розплющила зелені свої очі
Іще в полоні кольорових снів.
Та знову крик : «Рятуйте , люди, турки!»
Схопилася . Вже батько на дворі .
Не одягнувся , але шаблю в руки
Вхопив і вибіг миттю на поріг.
Вона й собі за шаблю ухопилася ,
Та батько двері спиною підпер
І чутно , як із турками зчепились.
І материне: «Боже , що ж тепер?»
Поглянула , а за вікном валує
З сусіда хати полум’я і дим.
І зойк страшенний звідусюди чує:
«Пустіть ! Рятуйте ! Боженко , горим !»
І раптом двері з тріском розчинились,
Із шаблями кривавими в руках
У хату турки з гамором ввалились.
І , нумо зразу шнирить по кутках.
Дівчина сміло матір заступила,
В очах зелених полум’я пала.
Та , що вона, коли у турок сила,
Утриматися довго не змогла.
Забрали шаблю, руки їй скрутили
І з матір’ю на двір поволокли.
В крові коло порогу батька тіло
Шаблями турки люто посікли.
Село пала. Ясир зганяють турки.
То там , то тут порубані лежать.
Ще б’ється хтось, бо долинають звуки
І турки ще стривожено галдять.
Ось і ясир в оточенні сторожі:
Жінки і діти, та чоловіки,
Які ще до роботи будуть гожі,
А у очах питань полин гіркий.
І Мальву штурхонули теж докупи.
Ще й шаблею якиїсь пригрозив.
Що їй тепер? Якиїсь турок купить
І відвезе десь до чужих країв.
Ні, утече, - сама собі рішила,
Хай лиш нагода випаде яка.
Яка її утримать може сила?
А ні – то смерть, ніж доля отака.
Аж тут паша, як видно, під’їжджає
Оглянути здобутий вже ясир.
З коня бундючно, нехотя злізає,
І щось сторожі каже:»Гир-гир-гир.»
І бачить Мальва: шанс її єдиний.
Всміхнулась і до нього підійшла.
Сторожа списи тикає з-за спини,
Та вона їх руками відвела.
Паша й собі до неї посміхнувся
«Якши! Якши! – поцокав язиком,
Та ледве від дівчини відвернувся,
Як в нього шаблю вирвала бігом
І устромила туркові у груди,
А далі миттю на його коня
І, хоча турки бігли звідусюди,
Але ніхто її не перейняв.
Добрячий кінь! Погоня десь відстала.
А далі в ліс, там туркам не знайти
І лише в лісі впала й заридала
Та поклялася туркам відомстить.
Зустріла в лісі втікачів чимало,
Зібрала добрих хлопців-молодців
І ними верховодити почала,
Тримала добре зброю у руці.
Гнів її впав на голови турецькі.
То на чамбул зненацька налетить.
Ясир відіб’є. В місто увірветься
І на шматки всіх турок покришить.
А турки упіймать її не в силах.
Вони сюди – вона їх звідтіля.
І нагороду вже оголосили,
Та їй , неначе, помага земля.
І все ж знайшлась якась душа паскудна
На гроші спокусилася –таки,
Сказала де та ночувати буде
Шляхом туди дістатися яким.
Напали турки уночі на сонних.
Ну хто ж на зраду сподіватись міг?
Хоч дехто встиг заскочити на коней.
Та дехто так беззбройний і поліг.
А Мальва встигла шаблю ухопити
І у тій балці тихій степовій
Кривава січа почала кипіти,
Не просто січа, а смертельний бій.
Услала Мальва трупом степ навколо.
І підступитись туркам не дає.
Немов у зачарованому колі,
Чи, наче, сто життів у неї є.
Тоді дістали турки свої луки
І стріли пісню смерті завели.
Впустили шабельку дівочі руки,
Як вони тіло жалить почали.
В нестямі турки кинулись до тіла
І на шматки зі злості посікли.
Мабуть,свій страх розвіяти хотіли?!
Ще й по степу шматочки рознесли.
Аби від неї й сліду не лишилось.
Але дарма. Із кожного шматка
На ранок квітка гарна розпустилась
Уся в червоних ніжних пелюстках.
Великі квіти. Як дівоче серце,
Що у неволі не схотіло жить.
І у народі мальва вона зветься,
Та квітка. Ви її дарма не рвіть.
Так склалося, була одна дочка.
Але така вже гарна – квітка ніби,
Зеленоока ,ставна та гнучка.
З дитинства батько в ній душі не чаяв,
Як не в поході , не спускав із рук,
Ніколи ні за що її не лаяв ,
Учив усіх, що лише знав, наук.
Отож росла і гарна , і розумна,
І щаблю вміла в руці тримать,
Та вже коли чого собі надума.
Її нікому не переконать.
Від парубків відбою теж не мала.
Хоч мала надто гострий язичок
І так зачепить парубка , бувало,
Що він мерщій за спини і мовчок
Серед дівчат була за верховоду.
А як співала ?! Замовкали всі,
Як тільки пісню дівчина заводить.
А вже пісні душевні, голосні.
Батьки , доречі, Мальва її звали
І у селі багато парубків
Із цим ім’ям півночі засинали
І бачили серед рожевих снів.
Та все змінилось однієї ночі.
Дівчину крик якиїсь розбудив .
Розплющила зелені свої очі
Іще в полоні кольорових снів.
Та знову крик : «Рятуйте , люди, турки!»
Схопилася . Вже батько на дворі .
Не одягнувся , але шаблю в руки
Вхопив і вибіг миттю на поріг.
Вона й собі за шаблю ухопилася ,
Та батько двері спиною підпер
І чутно , як із турками зчепились.
І материне: «Боже , що ж тепер?»
Поглянула , а за вікном валує
З сусіда хати полум’я і дим.
І зойк страшенний звідусюди чує:
«Пустіть ! Рятуйте ! Боженко , горим !»
І раптом двері з тріском розчинились,
Із шаблями кривавими в руках
У хату турки з гамором ввалились.
І , нумо зразу шнирить по кутках.
Дівчина сміло матір заступила,
В очах зелених полум’я пала.
Та , що вона, коли у турок сила,
Утриматися довго не змогла.
Забрали шаблю, руки їй скрутили
І з матір’ю на двір поволокли.
В крові коло порогу батька тіло
Шаблями турки люто посікли.
Село пала. Ясир зганяють турки.
То там , то тут порубані лежать.
Ще б’ється хтось, бо долинають звуки
І турки ще стривожено галдять.
Ось і ясир в оточенні сторожі:
Жінки і діти, та чоловіки,
Які ще до роботи будуть гожі,
А у очах питань полин гіркий.
І Мальву штурхонули теж докупи.
Ще й шаблею якиїсь пригрозив.
Що їй тепер? Якиїсь турок купить
І відвезе десь до чужих країв.
Ні, утече, - сама собі рішила,
Хай лиш нагода випаде яка.
Яка її утримать може сила?
А ні – то смерть, ніж доля отака.
Аж тут паша, як видно, під’їжджає
Оглянути здобутий вже ясир.
З коня бундючно, нехотя злізає,
І щось сторожі каже:»Гир-гир-гир.»
І бачить Мальва: шанс її єдиний.
Всміхнулась і до нього підійшла.
Сторожа списи тикає з-за спини,
Та вона їх руками відвела.
Паша й собі до неї посміхнувся
«Якши! Якши! – поцокав язиком,
Та ледве від дівчини відвернувся,
Як в нього шаблю вирвала бігом
І устромила туркові у груди,
А далі миттю на його коня
І, хоча турки бігли звідусюди,
Але ніхто її не перейняв.
Добрячий кінь! Погоня десь відстала.
А далі в ліс, там туркам не знайти
І лише в лісі впала й заридала
Та поклялася туркам відомстить.
Зустріла в лісі втікачів чимало,
Зібрала добрих хлопців-молодців
І ними верховодити почала,
Тримала добре зброю у руці.
Гнів її впав на голови турецькі.
То на чамбул зненацька налетить.
Ясир відіб’є. В місто увірветься
І на шматки всіх турок покришить.
А турки упіймать її не в силах.
Вони сюди – вона їх звідтіля.
І нагороду вже оголосили,
Та їй , неначе, помага земля.
І все ж знайшлась якась душа паскудна
На гроші спокусилася –таки,
Сказала де та ночувати буде
Шляхом туди дістатися яким.
Напали турки уночі на сонних.
Ну хто ж на зраду сподіватись міг?
Хоч дехто встиг заскочити на коней.
Та дехто так беззбройний і поліг.
А Мальва встигла шаблю ухопити
І у тій балці тихій степовій
Кривава січа почала кипіти,
Не просто січа, а смертельний бій.
Услала Мальва трупом степ навколо.
І підступитись туркам не дає.
Немов у зачарованому колі,
Чи, наче, сто життів у неї є.
Тоді дістали турки свої луки
І стріли пісню смерті завели.
Впустили шабельку дівочі руки,
Як вони тіло жалить почали.
В нестямі турки кинулись до тіла
І на шматки зі злості посікли.
Мабуть,свій страх розвіяти хотіли?!
Ще й по степу шматочки рознесли.
Аби від неї й сліду не лишилось.
Але дарма. Із кожного шматка
На ранок квітка гарна розпустилась
Уся в червоних ніжних пелюстках.
Великі квіти. Як дівоче серце,
Що у неволі не схотіло жить.
І у народі мальва вона зветься,
Та квітка. Ви її дарма не рвіть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію