ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.25
21:02
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2024.11.25
16:54
думки - листя
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про мальви
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про мальви
У сотника Григорія Кандиби
Так склалося, була одна дочка.
Але така вже гарна – квітка ніби,
Зеленоока ,ставна та гнучка.
З дитинства батько в ній душі не чаяв,
Як не в поході , не спускав із рук,
Ніколи ні за що її не лаяв ,
Учив усіх, що лише знав, наук.
Отож росла і гарна , і розумна,
І щаблю вміла в руці тримать,
Та вже коли чого собі надума.
Її нікому не переконать.
Від парубків відбою теж не мала.
Хоч мала надто гострий язичок
І так зачепить парубка , бувало,
Що він мерщій за спини і мовчок
Серед дівчат була за верховоду.
А як співала ?! Замовкали всі,
Як тільки пісню дівчина заводить.
А вже пісні душевні, голосні.
Батьки , доречі, Мальва її звали
І у селі багато парубків
Із цим ім’ям півночі засинали
І бачили серед рожевих снів.
Та все змінилось однієї ночі.
Дівчину крик якиїсь розбудив .
Розплющила зелені свої очі
Іще в полоні кольорових снів.
Та знову крик : «Рятуйте , люди, турки!»
Схопилася . Вже батько на дворі .
Не одягнувся , але шаблю в руки
Вхопив і вибіг миттю на поріг.
Вона й собі за шаблю ухопилася ,
Та батько двері спиною підпер
І чутно , як із турками зчепились.
І материне: «Боже , що ж тепер?»
Поглянула , а за вікном валує
З сусіда хати полум’я і дим.
І зойк страшенний звідусюди чує:
«Пустіть ! Рятуйте ! Боженко , горим !»
І раптом двері з тріском розчинились,
Із шаблями кривавими в руках
У хату турки з гамором ввалились.
І , нумо зразу шнирить по кутках.
Дівчина сміло матір заступила,
В очах зелених полум’я пала.
Та , що вона, коли у турок сила,
Утриматися довго не змогла.
Забрали шаблю, руки їй скрутили
І з матір’ю на двір поволокли.
В крові коло порогу батька тіло
Шаблями турки люто посікли.
Село пала. Ясир зганяють турки.
То там , то тут порубані лежать.
Ще б’ється хтось, бо долинають звуки
І турки ще стривожено галдять.
Ось і ясир в оточенні сторожі:
Жінки і діти, та чоловіки,
Які ще до роботи будуть гожі,
А у очах питань полин гіркий.
І Мальву штурхонули теж докупи.
Ще й шаблею якиїсь пригрозив.
Що їй тепер? Якиїсь турок купить
І відвезе десь до чужих країв.
Ні, утече, - сама собі рішила,
Хай лиш нагода випаде яка.
Яка її утримать може сила?
А ні – то смерть, ніж доля отака.
Аж тут паша, як видно, під’їжджає
Оглянути здобутий вже ясир.
З коня бундючно, нехотя злізає,
І щось сторожі каже:»Гир-гир-гир.»
І бачить Мальва: шанс її єдиний.
Всміхнулась і до нього підійшла.
Сторожа списи тикає з-за спини,
Та вона їх руками відвела.
Паша й собі до неї посміхнувся
«Якши! Якши! – поцокав язиком,
Та ледве від дівчини відвернувся,
Як в нього шаблю вирвала бігом
І устромила туркові у груди,
А далі миттю на його коня
І, хоча турки бігли звідусюди,
Але ніхто її не перейняв.
Добрячий кінь! Погоня десь відстала.
А далі в ліс, там туркам не знайти
І лише в лісі впала й заридала
Та поклялася туркам відомстить.
Зустріла в лісі втікачів чимало,
Зібрала добрих хлопців-молодців
І ними верховодити почала,
Тримала добре зброю у руці.
Гнів її впав на голови турецькі.
То на чамбул зненацька налетить.
Ясир відіб’є. В місто увірветься
І на шматки всіх турок покришить.
А турки упіймать її не в силах.
Вони сюди – вона їх звідтіля.
І нагороду вже оголосили,
Та їй , неначе, помага земля.
І все ж знайшлась якась душа паскудна
На гроші спокусилася –таки,
Сказала де та ночувати буде
Шляхом туди дістатися яким.
Напали турки уночі на сонних.
Ну хто ж на зраду сподіватись міг?
Хоч дехто встиг заскочити на коней.
Та дехто так беззбройний і поліг.
А Мальва встигла шаблю ухопити
І у тій балці тихій степовій
Кривава січа почала кипіти,
Не просто січа, а смертельний бій.
Услала Мальва трупом степ навколо.
І підступитись туркам не дає.
Немов у зачарованому колі,
Чи, наче, сто життів у неї є.
Тоді дістали турки свої луки
І стріли пісню смерті завели.
Впустили шабельку дівочі руки,
Як вони тіло жалить почали.
В нестямі турки кинулись до тіла
І на шматки зі злості посікли.
Мабуть,свій страх розвіяти хотіли?!
Ще й по степу шматочки рознесли.
Аби від неї й сліду не лишилось.
Але дарма. Із кожного шматка
На ранок квітка гарна розпустилась
Уся в червоних ніжних пелюстках.
Великі квіти. Як дівоче серце,
Що у неволі не схотіло жить.
І у народі мальва вона зветься,
Та квітка. Ви її дарма не рвіть.
Так склалося, була одна дочка.
Але така вже гарна – квітка ніби,
Зеленоока ,ставна та гнучка.
З дитинства батько в ній душі не чаяв,
Як не в поході , не спускав із рук,
Ніколи ні за що її не лаяв ,
Учив усіх, що лише знав, наук.
Отож росла і гарна , і розумна,
І щаблю вміла в руці тримать,
Та вже коли чого собі надума.
Її нікому не переконать.
Від парубків відбою теж не мала.
Хоч мала надто гострий язичок
І так зачепить парубка , бувало,
Що він мерщій за спини і мовчок
Серед дівчат була за верховоду.
А як співала ?! Замовкали всі,
Як тільки пісню дівчина заводить.
А вже пісні душевні, голосні.
Батьки , доречі, Мальва її звали
І у селі багато парубків
Із цим ім’ям півночі засинали
І бачили серед рожевих снів.
Та все змінилось однієї ночі.
Дівчину крик якиїсь розбудив .
Розплющила зелені свої очі
Іще в полоні кольорових снів.
Та знову крик : «Рятуйте , люди, турки!»
Схопилася . Вже батько на дворі .
Не одягнувся , але шаблю в руки
Вхопив і вибіг миттю на поріг.
Вона й собі за шаблю ухопилася ,
Та батько двері спиною підпер
І чутно , як із турками зчепились.
І материне: «Боже , що ж тепер?»
Поглянула , а за вікном валує
З сусіда хати полум’я і дим.
І зойк страшенний звідусюди чує:
«Пустіть ! Рятуйте ! Боженко , горим !»
І раптом двері з тріском розчинились,
Із шаблями кривавими в руках
У хату турки з гамором ввалились.
І , нумо зразу шнирить по кутках.
Дівчина сміло матір заступила,
В очах зелених полум’я пала.
Та , що вона, коли у турок сила,
Утриматися довго не змогла.
Забрали шаблю, руки їй скрутили
І з матір’ю на двір поволокли.
В крові коло порогу батька тіло
Шаблями турки люто посікли.
Село пала. Ясир зганяють турки.
То там , то тут порубані лежать.
Ще б’ється хтось, бо долинають звуки
І турки ще стривожено галдять.
Ось і ясир в оточенні сторожі:
Жінки і діти, та чоловіки,
Які ще до роботи будуть гожі,
А у очах питань полин гіркий.
І Мальву штурхонули теж докупи.
Ще й шаблею якиїсь пригрозив.
Що їй тепер? Якиїсь турок купить
І відвезе десь до чужих країв.
Ні, утече, - сама собі рішила,
Хай лиш нагода випаде яка.
Яка її утримать може сила?
А ні – то смерть, ніж доля отака.
Аж тут паша, як видно, під’їжджає
Оглянути здобутий вже ясир.
З коня бундючно, нехотя злізає,
І щось сторожі каже:»Гир-гир-гир.»
І бачить Мальва: шанс її єдиний.
Всміхнулась і до нього підійшла.
Сторожа списи тикає з-за спини,
Та вона їх руками відвела.
Паша й собі до неї посміхнувся
«Якши! Якши! – поцокав язиком,
Та ледве від дівчини відвернувся,
Як в нього шаблю вирвала бігом
І устромила туркові у груди,
А далі миттю на його коня
І, хоча турки бігли звідусюди,
Але ніхто її не перейняв.
Добрячий кінь! Погоня десь відстала.
А далі в ліс, там туркам не знайти
І лише в лісі впала й заридала
Та поклялася туркам відомстить.
Зустріла в лісі втікачів чимало,
Зібрала добрих хлопців-молодців
І ними верховодити почала,
Тримала добре зброю у руці.
Гнів її впав на голови турецькі.
То на чамбул зненацька налетить.
Ясир відіб’є. В місто увірветься
І на шматки всіх турок покришить.
А турки упіймать її не в силах.
Вони сюди – вона їх звідтіля.
І нагороду вже оголосили,
Та їй , неначе, помага земля.
І все ж знайшлась якась душа паскудна
На гроші спокусилася –таки,
Сказала де та ночувати буде
Шляхом туди дістатися яким.
Напали турки уночі на сонних.
Ну хто ж на зраду сподіватись міг?
Хоч дехто встиг заскочити на коней.
Та дехто так беззбройний і поліг.
А Мальва встигла шаблю ухопити
І у тій балці тихій степовій
Кривава січа почала кипіти,
Не просто січа, а смертельний бій.
Услала Мальва трупом степ навколо.
І підступитись туркам не дає.
Немов у зачарованому колі,
Чи, наче, сто життів у неї є.
Тоді дістали турки свої луки
І стріли пісню смерті завели.
Впустили шабельку дівочі руки,
Як вони тіло жалить почали.
В нестямі турки кинулись до тіла
І на шматки зі злості посікли.
Мабуть,свій страх розвіяти хотіли?!
Ще й по степу шматочки рознесли.
Аби від неї й сліду не лишилось.
Але дарма. Із кожного шматка
На ранок квітка гарна розпустилась
Уся в червоних ніжних пелюстках.
Великі квіти. Як дівоче серце,
Що у неволі не схотіло жить.
І у народі мальва вона зветься,
Та квітка. Ви її дарма не рвіть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію