ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про мальви
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про мальви
У сотника Григорія Кандиби
Так склалося, була одна дочка.
Але така вже гарна – квітка ніби,
Зеленоока ,ставна та гнучка.
З дитинства батько в ній душі не чаяв,
Як не в поході , не спускав із рук,
Ніколи ні за що її не лаяв ,
Учив усіх, що лише знав, наук.
Отож росла і гарна , і розумна,
І щаблю вміла в руці тримать,
Та вже коли чого собі надума.
Її нікому не переконать.
Від парубків відбою теж не мала.
Хоч мала надто гострий язичок
І так зачепить парубка , бувало,
Що він мерщій за спини і мовчок
Серед дівчат була за верховоду.
А як співала ?! Замовкали всі,
Як тільки пісню дівчина заводить.
А вже пісні душевні, голосні.
Батьки , доречі, Мальва її звали
І у селі багато парубків
Із цим ім’ям півночі засинали
І бачили серед рожевих снів.
Та все змінилось однієї ночі.
Дівчину крик якиїсь розбудив .
Розплющила зелені свої очі
Іще в полоні кольорових снів.
Та знову крик : «Рятуйте , люди, турки!»
Схопилася . Вже батько на дворі .
Не одягнувся , але шаблю в руки
Вхопив і вибіг миттю на поріг.
Вона й собі за шаблю ухопилася ,
Та батько двері спиною підпер
І чутно , як із турками зчепились.
І материне: «Боже , що ж тепер?»
Поглянула , а за вікном валує
З сусіда хати полум’я і дим.
І зойк страшенний звідусюди чує:
«Пустіть ! Рятуйте ! Боженко , горим !»
І раптом двері з тріском розчинились,
Із шаблями кривавими в руках
У хату турки з гамором ввалились.
І , нумо зразу шнирить по кутках.
Дівчина сміло матір заступила,
В очах зелених полум’я пала.
Та , що вона, коли у турок сила,
Утриматися довго не змогла.
Забрали шаблю, руки їй скрутили
І з матір’ю на двір поволокли.
В крові коло порогу батька тіло
Шаблями турки люто посікли.
Село пала. Ясир зганяють турки.
То там , то тут порубані лежать.
Ще б’ється хтось, бо долинають звуки
І турки ще стривожено галдять.
Ось і ясир в оточенні сторожі:
Жінки і діти, та чоловіки,
Які ще до роботи будуть гожі,
А у очах питань полин гіркий.
І Мальву штурхонули теж докупи.
Ще й шаблею якиїсь пригрозив.
Що їй тепер? Якиїсь турок купить
І відвезе десь до чужих країв.
Ні, утече, - сама собі рішила,
Хай лиш нагода випаде яка.
Яка її утримать може сила?
А ні – то смерть, ніж доля отака.
Аж тут паша, як видно, під’їжджає
Оглянути здобутий вже ясир.
З коня бундючно, нехотя злізає,
І щось сторожі каже:»Гир-гир-гир.»
І бачить Мальва: шанс її єдиний.
Всміхнулась і до нього підійшла.
Сторожа списи тикає з-за спини,
Та вона їх руками відвела.
Паша й собі до неї посміхнувся
«Якши! Якши! – поцокав язиком,
Та ледве від дівчини відвернувся,
Як в нього шаблю вирвала бігом
І устромила туркові у груди,
А далі миттю на його коня
І, хоча турки бігли звідусюди,
Але ніхто її не перейняв.
Добрячий кінь! Погоня десь відстала.
А далі в ліс, там туркам не знайти
І лише в лісі впала й заридала
Та поклялася туркам відомстить.
Зустріла в лісі втікачів чимало,
Зібрала добрих хлопців-молодців
І ними верховодити почала,
Тримала добре зброю у руці.
Гнів її впав на голови турецькі.
То на чамбул зненацька налетить.
Ясир відіб’є. В місто увірветься
І на шматки всіх турок покришить.
А турки упіймать її не в силах.
Вони сюди – вона їх звідтіля.
І нагороду вже оголосили,
Та їй , неначе, помага земля.
І все ж знайшлась якась душа паскудна
На гроші спокусилася –таки,
Сказала де та ночувати буде
Шляхом туди дістатися яким.
Напали турки уночі на сонних.
Ну хто ж на зраду сподіватись міг?
Хоч дехто встиг заскочити на коней.
Та дехто так беззбройний і поліг.
А Мальва встигла шаблю ухопити
І у тій балці тихій степовій
Кривава січа почала кипіти,
Не просто січа, а смертельний бій.
Услала Мальва трупом степ навколо.
І підступитись туркам не дає.
Немов у зачарованому колі,
Чи, наче, сто життів у неї є.
Тоді дістали турки свої луки
І стріли пісню смерті завели.
Впустили шабельку дівочі руки,
Як вони тіло жалить почали.
В нестямі турки кинулись до тіла
І на шматки зі злості посікли.
Мабуть,свій страх розвіяти хотіли?!
Ще й по степу шматочки рознесли.
Аби від неї й сліду не лишилось.
Але дарма. Із кожного шматка
На ранок квітка гарна розпустилась
Уся в червоних ніжних пелюстках.
Великі квіти. Як дівоче серце,
Що у неволі не схотіло жить.
І у народі мальва вона зветься,
Та квітка. Ви її дарма не рвіть.
Так склалося, була одна дочка.
Але така вже гарна – квітка ніби,
Зеленоока ,ставна та гнучка.
З дитинства батько в ній душі не чаяв,
Як не в поході , не спускав із рук,
Ніколи ні за що її не лаяв ,
Учив усіх, що лише знав, наук.
Отож росла і гарна , і розумна,
І щаблю вміла в руці тримать,
Та вже коли чого собі надума.
Її нікому не переконать.
Від парубків відбою теж не мала.
Хоч мала надто гострий язичок
І так зачепить парубка , бувало,
Що він мерщій за спини і мовчок
Серед дівчат була за верховоду.
А як співала ?! Замовкали всі,
Як тільки пісню дівчина заводить.
А вже пісні душевні, голосні.
Батьки , доречі, Мальва її звали
І у селі багато парубків
Із цим ім’ям півночі засинали
І бачили серед рожевих снів.
Та все змінилось однієї ночі.
Дівчину крик якиїсь розбудив .
Розплющила зелені свої очі
Іще в полоні кольорових снів.
Та знову крик : «Рятуйте , люди, турки!»
Схопилася . Вже батько на дворі .
Не одягнувся , але шаблю в руки
Вхопив і вибіг миттю на поріг.
Вона й собі за шаблю ухопилася ,
Та батько двері спиною підпер
І чутно , як із турками зчепились.
І материне: «Боже , що ж тепер?»
Поглянула , а за вікном валує
З сусіда хати полум’я і дим.
І зойк страшенний звідусюди чує:
«Пустіть ! Рятуйте ! Боженко , горим !»
І раптом двері з тріском розчинились,
Із шаблями кривавими в руках
У хату турки з гамором ввалились.
І , нумо зразу шнирить по кутках.
Дівчина сміло матір заступила,
В очах зелених полум’я пала.
Та , що вона, коли у турок сила,
Утриматися довго не змогла.
Забрали шаблю, руки їй скрутили
І з матір’ю на двір поволокли.
В крові коло порогу батька тіло
Шаблями турки люто посікли.
Село пала. Ясир зганяють турки.
То там , то тут порубані лежать.
Ще б’ється хтось, бо долинають звуки
І турки ще стривожено галдять.
Ось і ясир в оточенні сторожі:
Жінки і діти, та чоловіки,
Які ще до роботи будуть гожі,
А у очах питань полин гіркий.
І Мальву штурхонули теж докупи.
Ще й шаблею якиїсь пригрозив.
Що їй тепер? Якиїсь турок купить
І відвезе десь до чужих країв.
Ні, утече, - сама собі рішила,
Хай лиш нагода випаде яка.
Яка її утримать може сила?
А ні – то смерть, ніж доля отака.
Аж тут паша, як видно, під’їжджає
Оглянути здобутий вже ясир.
З коня бундючно, нехотя злізає,
І щось сторожі каже:»Гир-гир-гир.»
І бачить Мальва: шанс її єдиний.
Всміхнулась і до нього підійшла.
Сторожа списи тикає з-за спини,
Та вона їх руками відвела.
Паша й собі до неї посміхнувся
«Якши! Якши! – поцокав язиком,
Та ледве від дівчини відвернувся,
Як в нього шаблю вирвала бігом
І устромила туркові у груди,
А далі миттю на його коня
І, хоча турки бігли звідусюди,
Але ніхто її не перейняв.
Добрячий кінь! Погоня десь відстала.
А далі в ліс, там туркам не знайти
І лише в лісі впала й заридала
Та поклялася туркам відомстить.
Зустріла в лісі втікачів чимало,
Зібрала добрих хлопців-молодців
І ними верховодити почала,
Тримала добре зброю у руці.
Гнів її впав на голови турецькі.
То на чамбул зненацька налетить.
Ясир відіб’є. В місто увірветься
І на шматки всіх турок покришить.
А турки упіймать її не в силах.
Вони сюди – вона їх звідтіля.
І нагороду вже оголосили,
Та їй , неначе, помага земля.
І все ж знайшлась якась душа паскудна
На гроші спокусилася –таки,
Сказала де та ночувати буде
Шляхом туди дістатися яким.
Напали турки уночі на сонних.
Ну хто ж на зраду сподіватись міг?
Хоч дехто встиг заскочити на коней.
Та дехто так беззбройний і поліг.
А Мальва встигла шаблю ухопити
І у тій балці тихій степовій
Кривава січа почала кипіти,
Не просто січа, а смертельний бій.
Услала Мальва трупом степ навколо.
І підступитись туркам не дає.
Немов у зачарованому колі,
Чи, наче, сто життів у неї є.
Тоді дістали турки свої луки
І стріли пісню смерті завели.
Впустили шабельку дівочі руки,
Як вони тіло жалить почали.
В нестямі турки кинулись до тіла
І на шматки зі злості посікли.
Мабуть,свій страх розвіяти хотіли?!
Ще й по степу шматочки рознесли.
Аби від неї й сліду не лишилось.
Але дарма. Із кожного шматка
На ранок квітка гарна розпустилась
Уся в червоних ніжних пелюстках.
Великі квіти. Як дівоче серце,
Що у неволі не схотіло жить.
І у народі мальва вона зветься,
Та квітка. Ви її дарма не рвіть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію