ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Вірші / Медитації

 Там, де ховаються далі
Образ твору Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
човникам під вітрилами, що не плисти не в силі,
висльоті втоми, суму, перехлину ілюзій,
згадкам, які в розгадках, наче безсоння в блюзі.

Непотамовні видихи у течії ефіру
обрисами підсвічені лишеного допіру:
лінії, струни, треми - ще однієї крові,
та вже без тяжі форми і догоджання мові.

Видихи наші звільнені - більше ніколи знову! -
не затремтять у відчаї, і на догоду слову,
пущеному стрілою, не затріпочуть ціллю,
мрією, що потанула в розсуду божевіллю.

Схожі на тіні ангелів і розпростерті крила,
о, де все починається, звідки душа і снила, -
видихи наші, подихи, в просторі голубому,
наче отам продовження й далі лише додому.

2020


• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-02-23 21:24:50
Переглядів сторінки твору 2624
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.689 / 6  (5.210 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 5.685 / 6  (5.224 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Необароко, Неокласицизму, Неореалізму
Автор востаннє на сайті 2026.11.19 21:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-02-24 13:50:40 ]
Гарні насичені образами вірші завжди важко коментувати! Скажу лише одне краще один такий вірш ніж сто ні про що. ДЯКУЮ!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2020-02-24 14:09:03 ]
Дякую за увагу, Тетяно. Не знаю, але, можливо, усі вірші про щось, це щось може бути ближче, або далеке. Проте на всіх рівнях завжди важлива підтримка, а також теплі поради. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2020-02-24 15:15:05 ]
І читав, і переглядав. Смисли-сенси - то таке. Автор вкладає одне, читач бачить друге. Звичайне явище. Музично-звукове оздоблення, здається, було іншим.
Не лягли на душу "видихи". Можливо, читацька приземленість, можливо, громадський транспорт. Хтось робить заключну нікотинову затяжку - і видихає її в салон.
Хтось хекає після чарки. Хтось видихає, щоб затримати дихання. Коротше, фізика процесу.
Хотів порадити "подих". Або дихання. Але на фініші побачив, що подих є.
Хотів зауважити, що достатньо однієї молекули летючої речовини, щоби відчути її запах.
Не хотів писати першим, щоб не збивати наступних коментаторів з їхніх думок. Тож пишу зараз не як апеляцію.
Двома словами, щось не так.
Може, тому що не видихнув-не хекнув.
Може, тому що уявив і згадав теж чийсь останній видих - перед фізичною смертю.
Вірш, на мою думку, цікавий.
Можливо, він може бути першим у якійсь серії картин дихання-подихів-видихів. Ще ж існує фізкультура та йогівські вправи. Ще існують інші акти та процеси.
Ще існують інші жанри. Вже сьогодні пробував.

Щось блюзове є. Коли виконавець щось награває, сам до кінця не розуміючи (у позитивному значенні). І слухач не розуміє, але намагається.
Але номер закінчується. Овації, аплодисменти.
От і закінчую.

Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2020-02-24 15:57:28 ]
Дякую за небайдужий перегляд, Юрію.
Бачите, я розглядав "видихи", як "явище", а не як "феномен", тобто, не як оригінальність кожного видиху в залежності від стану тіла, що видихає.
Тобто, тут ніби працюють суто чисті вібрації процесів ).
Можна, звісно, земні процеси розглядати "зверху"-"вниз" - зі всіма недоліками того, що в низу. Але автор достатньо приземлений, тому дивиться "знизу"-"вгору", і сублімує, як вміє, процеси.
Думаю, "видихи" не такі вже й печальні речі. Згадую, які солодощі радості видихали в своєму дитинстві мої сплячі дітки. ) Тож я саме про це - про "туди" - в "нетілесність" від нас, таких божистих. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2020-02-24 16:19:59 ]
Я так і знав, що аргументи у автора завжди знайдуться, і тгму не наполягав, але думкою поділився про деякі елементи внутрішнього психічного конфлікту. Видих - це мовби половина.
Про глибину підтексту не кажу. Є, але бере верх деякий дискомфорт, довгу дефініцію якого я навів.
Вдоволений відповіддю,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2020-02-24 16:47:38 ]
От-от, ви гарно помітили "половинність", - і це те, що "виходить". Про це багато говорять, можливо іншими словами, але кажуть, щр це для нас важливіше за все інше - і якось в духовному сенсі. Спробував по-своєму дослухатися. )