Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
2025.12.21
15:44
Туман заполонив собою
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
Усе, що бачив, охопив.
Жупан невидимого крою
Затьмарив стільки див.
Ідеш ліворуч чи праворуч,
Ледь-ледь щось видно в пелені.
Земля свою шепоче сповідь,
Їй теж не хочеться війни.
2025.12.21
14:56
Ця сльота так трагічно зимова
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
Увірвалась з незнаних глибин,
Відібрала провісницьке слово,
Мов дарунок таємних вершин.
Ця сльота розчинила всі мислі,
Розчинила і радість, і сум.
І сніги наповзають невтішні,
2025.12.21
14:47
Задали дітям в школі творчу вправу,
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
Щоб загадку придумали цікаву.
Якщо її ніхто не відгадає,
Отой оцінку гарну, звісно, має.
Не було часу в мами з татом в Юлі,
Пішла мала спитати у бабулі.
Старенька мудра, всяке- різне знала,
Одну хитреньку загадк
2025.12.21
13:55
Світ оцей завеликий, та тихо, дитинко, не плач,
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
2025.12.21
13:04
Те саме знову без кінця.
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
2025.12.21
12:56
Вставай, Данилку, почало світати!-
Прошепотіла мама і в ту ж мить
Відкрив Данилко сині оченята.
Здавалося, що вже давно не спить.
А таки так. Крутився цілу ніч,
Не зміг склепить очей. Бо ж разом з татом
На Січ сьогодні мають вирушати.
А він же мрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прошепотіла мама і в ту ж мить
Відкрив Данилко сині оченята.
Здавалося, що вже давно не спить.
А таки так. Крутився цілу ніч,
Не зміг склепить очей. Бо ж разом з татом
На Січ сьогодні мають вирушати.
А він же мрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Грушевський
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грушевський
А він лежав, хоч і не звик лежати,
Душа із цим змиритись не могла,
Бо не хотіла ні за що вмирати,
Як всі не перероблені діла.
Вона іще боролася зі смертю,
Яка вхопила і не відпуска.
Зійшлись удвох – затяті і уперті,
Йому лишивши вірить і чекать.
Хоча він знав: чекання то даремне.
У цій державі, де панує зло,
Де всім керують його слуги ревні,
Йому не жити. Не дадуть. Пройшло
Всього три роки, як із казематів
«ЧеКа» на волю вирватись вдалось.
Його ламали – не змогли зламати,
З другого боку узялись і ось
Невірна доля чи рука невірна
Хірурга в операції простій…
І він лежить, чекає смерть покірно.
А що він може протиставить їй?
Хотіли вбити і таки убили,
Боялись, мабуть, правди його слів.
Думки у далеч по життю летіли
Аж до дитячих незабутніх снів.
У Холм далекий, зовсім вже забутий,
Де народився й перші роки жив.
Владикавказ, Тифліс…Де лишень бути
Не довелось йому…Але любив
Він більше всього в діда гостювати
На Україні. І любов ота
На все життя зосталась…А вмирати
На чужині доводиться…Літа
Пройшли в роботі для одної неї –
Для України рідної його.
В вікні Кавказ громадою своєю
Знов нависає. Все чуже кругом.
Його, як Прометея прикували
В чужому краї. Як би він хотів,
Щоб рідні землі прах його прийняли!
Заради того знявся б й полетів.
Але не годен…Може лиш думками
Торкнутися до рідної землі.
Він не жаліє зовсім за роками.
Ні, не жаліє. На його столі
Те, чим він жив усі ці роки довгі –
«Історія України – Русі».
У ній усі надії і тривоги,
І почуття, і сподівання всі.
Його куточок, де душа ховалася
Від світу, що навколо вирував.
Вона так не закінчена й зосталась.
Він вже ні часу, а ні сил не мав.
Згадався Львів і златоглавий Київ,
Буремнії революційні дні.
Пече душа і досі серце мліє.
Що він не так зробив на тій війні?
У тій кривавій лютій колотнечі,
Де всі зійшлися на його землі:
Червоні, білі…Чи на свóї плечі
Звалив багато? Як би він волів
Свою Вітчизну вільною побачить,
Поклав для того стільки своїх сил.
Але нічого не досяг, одначе.
Лежить вона, розчахнута навпіл
І кровію червоною спливає,
Від голоду нестерпного вмира.
Як помогти їй – він того не знає.
Та вже й не зможе. Бо прийшла пора
Піти услід мільйонам і мільйонам,
Яких скосив червоний серп оцей.
Хто кров його помітить на червонім?
Хто пригада поміж стількох смертей?
І гірко-гірко на душі у нього,
Яка усе ще б’ється за життя.
Один в чужині, навкруги нікого,
Лише думки, що в рідний край летять.
Душа із цим змиритись не могла,
Бо не хотіла ні за що вмирати,
Як всі не перероблені діла.
Вона іще боролася зі смертю,
Яка вхопила і не відпуска.
Зійшлись удвох – затяті і уперті,
Йому лишивши вірить і чекать.
Хоча він знав: чекання то даремне.
У цій державі, де панує зло,
Де всім керують його слуги ревні,
Йому не жити. Не дадуть. Пройшло
Всього три роки, як із казематів
«ЧеКа» на волю вирватись вдалось.
Його ламали – не змогли зламати,
З другого боку узялись і ось
Невірна доля чи рука невірна
Хірурга в операції простій…
І він лежить, чекає смерть покірно.
А що він може протиставить їй?
Хотіли вбити і таки убили,
Боялись, мабуть, правди його слів.
Думки у далеч по життю летіли
Аж до дитячих незабутніх снів.
У Холм далекий, зовсім вже забутий,
Де народився й перші роки жив.
Владикавказ, Тифліс…Де лишень бути
Не довелось йому…Але любив
Він більше всього в діда гостювати
На Україні. І любов ота
На все життя зосталась…А вмирати
На чужині доводиться…Літа
Пройшли в роботі для одної неї –
Для України рідної його.
В вікні Кавказ громадою своєю
Знов нависає. Все чуже кругом.
Його, як Прометея прикували
В чужому краї. Як би він хотів,
Щоб рідні землі прах його прийняли!
Заради того знявся б й полетів.
Але не годен…Може лиш думками
Торкнутися до рідної землі.
Він не жаліє зовсім за роками.
Ні, не жаліє. На його столі
Те, чим він жив усі ці роки довгі –
«Історія України – Русі».
У ній усі надії і тривоги,
І почуття, і сподівання всі.
Його куточок, де душа ховалася
Від світу, що навколо вирував.
Вона так не закінчена й зосталась.
Він вже ні часу, а ні сил не мав.
Згадався Львів і златоглавий Київ,
Буремнії революційні дні.
Пече душа і досі серце мліє.
Що він не так зробив на тій війні?
У тій кривавій лютій колотнечі,
Де всі зійшлися на його землі:
Червоні, білі…Чи на свóї плечі
Звалив багато? Як би він волів
Свою Вітчизну вільною побачить,
Поклав для того стільки своїх сил.
Але нічого не досяг, одначе.
Лежить вона, розчахнута навпіл
І кровію червоною спливає,
Від голоду нестерпного вмира.
Як помогти їй – він того не знає.
Та вже й не зможе. Бо прийшла пора
Піти услід мільйонам і мільйонам,
Яких скосив червоний серп оцей.
Хто кров його помітить на червонім?
Хто пригада поміж стількох смертей?
І гірко-гірко на душі у нього,
Яка усе ще б’ється за життя.
Один в чужині, навкруги нікого,
Лише думки, що в рідний край летять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
