
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Грушевський
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грушевський
А він лежав, хоч і не звик лежати,
Душа із цим змиритись не могла,
Бо не хотіла ні за що вмирати,
Як всі не перероблені діла.
Вона іще боролася зі смертю,
Яка вхопила і не відпуска.
Зійшлись удвох – затяті і уперті,
Йому лишивши вірить і чекать.
Хоча він знав: чекання то даремне.
У цій державі, де панує зло,
Де всім керують його слуги ревні,
Йому не жити. Не дадуть. Пройшло
Всього три роки, як із казематів
«ЧеКа» на волю вирватись вдалось.
Його ламали – не змогли зламати,
З другого боку узялись і ось
Невірна доля чи рука невірна
Хірурга в операції простій…
І він лежить, чекає смерть покірно.
А що він може протиставить їй?
Хотіли вбити і таки убили,
Боялись, мабуть, правди його слів.
Думки у далеч по життю летіли
Аж до дитячих незабутніх снів.
У Холм далекий, зовсім вже забутий,
Де народився й перші роки жив.
Владикавказ, Тифліс…Де лишень бути
Не довелось йому…Але любив
Він більше всього в діда гостювати
На Україні. І любов ота
На все життя зосталась…А вмирати
На чужині доводиться…Літа
Пройшли в роботі для одної неї –
Для України рідної його.
В вікні Кавказ громадою своєю
Знов нависає. Все чуже кругом.
Його, як Прометея прикували
В чужому краї. Як би він хотів,
Щоб рідні землі прах його прийняли!
Заради того знявся б й полетів.
Але не годен…Може лиш думками
Торкнутися до рідної землі.
Він не жаліє зовсім за роками.
Ні, не жаліє. На його столі
Те, чим він жив усі ці роки довгі –
«Історія України – Русі».
У ній усі надії і тривоги,
І почуття, і сподівання всі.
Його куточок, де душа ховалася
Від світу, що навколо вирував.
Вона так не закінчена й зосталась.
Він вже ні часу, а ні сил не мав.
Згадався Львів і златоглавий Київ,
Буремнії революційні дні.
Пече душа і досі серце мліє.
Що він не так зробив на тій війні?
У тій кривавій лютій колотнечі,
Де всі зійшлися на його землі:
Червоні, білі…Чи на свóї плечі
Звалив багато? Як би він волів
Свою Вітчизну вільною побачить,
Поклав для того стільки своїх сил.
Але нічого не досяг, одначе.
Лежить вона, розчахнута навпіл
І кровію червоною спливає,
Від голоду нестерпного вмира.
Як помогти їй – він того не знає.
Та вже й не зможе. Бо прийшла пора
Піти услід мільйонам і мільйонам,
Яких скосив червоний серп оцей.
Хто кров його помітить на червонім?
Хто пригада поміж стількох смертей?
І гірко-гірко на душі у нього,
Яка усе ще б’ється за життя.
Один в чужині, навкруги нікого,
Лише думки, що в рідний край летять.
Душа із цим змиритись не могла,
Бо не хотіла ні за що вмирати,
Як всі не перероблені діла.
Вона іще боролася зі смертю,
Яка вхопила і не відпуска.
Зійшлись удвох – затяті і уперті,
Йому лишивши вірить і чекать.
Хоча він знав: чекання то даремне.
У цій державі, де панує зло,
Де всім керують його слуги ревні,
Йому не жити. Не дадуть. Пройшло
Всього три роки, як із казематів
«ЧеКа» на волю вирватись вдалось.
Його ламали – не змогли зламати,
З другого боку узялись і ось
Невірна доля чи рука невірна
Хірурга в операції простій…
І він лежить, чекає смерть покірно.
А що він може протиставить їй?
Хотіли вбити і таки убили,
Боялись, мабуть, правди його слів.
Думки у далеч по життю летіли
Аж до дитячих незабутніх снів.
У Холм далекий, зовсім вже забутий,
Де народився й перші роки жив.
Владикавказ, Тифліс…Де лишень бути
Не довелось йому…Але любив
Він більше всього в діда гостювати
На Україні. І любов ота
На все життя зосталась…А вмирати
На чужині доводиться…Літа
Пройшли в роботі для одної неї –
Для України рідної його.
В вікні Кавказ громадою своєю
Знов нависає. Все чуже кругом.
Його, як Прометея прикували
В чужому краї. Як би він хотів,
Щоб рідні землі прах його прийняли!
Заради того знявся б й полетів.
Але не годен…Може лиш думками
Торкнутися до рідної землі.
Він не жаліє зовсім за роками.
Ні, не жаліє. На його столі
Те, чим він жив усі ці роки довгі –
«Історія України – Русі».
У ній усі надії і тривоги,
І почуття, і сподівання всі.
Його куточок, де душа ховалася
Від світу, що навколо вирував.
Вона так не закінчена й зосталась.
Він вже ні часу, а ні сил не мав.
Згадався Львів і златоглавий Київ,
Буремнії революційні дні.
Пече душа і досі серце мліє.
Що він не так зробив на тій війні?
У тій кривавій лютій колотнечі,
Де всі зійшлися на його землі:
Червоні, білі…Чи на свóї плечі
Звалив багато? Як би він волів
Свою Вітчизну вільною побачить,
Поклав для того стільки своїх сил.
Але нічого не досяг, одначе.
Лежить вона, розчахнута навпіл
І кровію червоною спливає,
Від голоду нестерпного вмира.
Як помогти їй – він того не знає.
Та вже й не зможе. Бо прийшла пора
Піти услід мільйонам і мільйонам,
Яких скосив червоний серп оцей.
Хто кров його помітить на червонім?
Хто пригада поміж стількох смертей?
І гірко-гірко на душі у нього,
Яка усе ще б’ється за життя.
Один в чужині, навкруги нікого,
Лише думки, що в рідний край летять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію