ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про кульбабу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про кульбабу
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би усе разом обнявшись сидіти.
Наче обпилися любовного зілля.
І вже люди бачать – справа до весілля.
Та не так збулося, як вони хотіли,
Бо із степу якось орда налетіла.
У похід зібрались всі, хто зброю має.
Той готує шаблю, той коня сідлає.
Хлопець шаблю гострить
та коня виводить,
А його дівчина навкруг нього ходить.
Ходить, поглядає, сльози утирає,
Але не спиняє і не відмовляє .
Плаче, обіймає молодця дівчина,
Але ж рятувати треба батьківщину.
Виїхали хлопці, пісню заспівали,
Всім селом їх довго шляхом проводжали.
Біля козаченька йшла дівчина довго
Гладила рукою коня вороного.
Вже і стихла пісня, а вона стояла,
Сльози утирала і хустину м’яла.
Та молила Бога, голос тихий чувся,
Аби її милий назад повернувся.
Йшла орда татарська у великій силі
По степу усьому козацькі могили.
Не вернулись хлопці до села додому
Полягли у битві у степу глухому.
Нікому було їм очі закривати,
Нікому їх тіло було поховати.
Чорна звістка степом до села примчала.
Як дівчина бідна плакала-ридала.
Билася бідненька наче чайка в небі,
По краплині душу виливала з себе.
- Де то мій миленький?
Де його могила?
Я б його востаннє бачити хотіла!
Посивіло з горя золоте волосся
Наче було сірим попелом взялося .
Вийшла вона в поле, та все вітер просить
Хай він на могилу до милого зносить.
А де та могила і вітер не знає,
Хоч по всьому світу, начебто, літає,
А дівчина плаче, сльози землю росять
І уже у Бога допомоги просить.
Зглянувся Господь був на нещасну долю
Зробив з неї квітку у чистому полі,
Золоту кульбабу, що яскраво квітне,
Яку буйний вітер розносить по світу,
Відцвіте кульбабка, сивиною вкриє
А тут якраз вітер сильніше повіє
І волосся сиве підхопить легенько
Та й несе по світу, несе далеченько.
Може десь побачить милого могилу
Проросте над нею її нове тіло,
Коренем до серця до його проб’ється
І до сонця квітка ніжно усміхнеться.
Пролітають днини і роки проходять
Та ніяк дівчина хлопця не знаходить.
По степу усьому жовто квітнуть квіти,
Але я не знаю: плакати - радіти?
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би усе разом обнявшись сидіти.
Наче обпилися любовного зілля.
І вже люди бачать – справа до весілля.
Та не так збулося, як вони хотіли,
Бо із степу якось орда налетіла.
У похід зібрались всі, хто зброю має.
Той готує шаблю, той коня сідлає.
Хлопець шаблю гострить
та коня виводить,
А його дівчина навкруг нього ходить.
Ходить, поглядає, сльози утирає,
Але не спиняє і не відмовляє .
Плаче, обіймає молодця дівчина,
Але ж рятувати треба батьківщину.
Виїхали хлопці, пісню заспівали,
Всім селом їх довго шляхом проводжали.
Біля козаченька йшла дівчина довго
Гладила рукою коня вороного.
Вже і стихла пісня, а вона стояла,
Сльози утирала і хустину м’яла.
Та молила Бога, голос тихий чувся,
Аби її милий назад повернувся.
Йшла орда татарська у великій силі
По степу усьому козацькі могили.
Не вернулись хлопці до села додому
Полягли у битві у степу глухому.
Нікому було їм очі закривати,
Нікому їх тіло було поховати.
Чорна звістка степом до села примчала.
Як дівчина бідна плакала-ридала.
Билася бідненька наче чайка в небі,
По краплині душу виливала з себе.
- Де то мій миленький?
Де його могила?
Я б його востаннє бачити хотіла!
Посивіло з горя золоте волосся
Наче було сірим попелом взялося .
Вийшла вона в поле, та все вітер просить
Хай він на могилу до милого зносить.
А де та могила і вітер не знає,
Хоч по всьому світу, начебто, літає,
А дівчина плаче, сльози землю росять
І уже у Бога допомоги просить.
Зглянувся Господь був на нещасну долю
Зробив з неї квітку у чистому полі,
Золоту кульбабу, що яскраво квітне,
Яку буйний вітер розносить по світу,
Відцвіте кульбабка, сивиною вкриє
А тут якраз вітер сильніше повіє
І волосся сиве підхопить легенько
Та й несе по світу, несе далеченько.
Може десь побачить милого могилу
Проросте над нею її нове тіло,
Коренем до серця до його проб’ється
І до сонця квітка ніжно усміхнеться.
Пролітають днини і роки проходять
Та ніяк дівчина хлопця не знаходить.
По степу усьому жовто квітнуть квіти,
Але я не знаю: плакати - радіти?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію