ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Лідії Охапкіній
Приходити і бачити щораз,
Як твої діти тихо помирають,
Голодними очима позирають
На той шматок, що, мабуть, в інший час
І хлібом би не зважився назвати.
А нині весь прожиток на сім’ю.
А чоловік чи згинув у бою,
Чи ще живий. Вона не може знати.
На це дивитись вже не має сил,
Від безнадії в грудях серце мліє.
Хто ж її діток бідних пожаліє,
Вдихне життя до цих маленьких тіл?
Навколо жах. Одне страшніш другого
Війни обличчя: бомби, фронт, зима
І голод, од якого вже нема,
Здавалося, рятунку ніякого.
А ще чутки, що вже людей їдять,
Померлих ріжуть, діток убивають.
І дивно та її вже не жахають
Подробиці. Щоб діток врятувать
Вона й сама не знать на що готова?!
Аби вони лишилися живі,
Не пожаліла б власної крові…
Чекай…А, справді…Не жаліти крові…
Рука тремтяча гострий ніж взяла,
Про все на світі, крім дітей, забула,
Здавалось, болі зовсім не відчула
І з вени кров гаряча потекла.
Тулила руку до дитячих губ
Аби ні краплі мимо не упало.
Своє життя у них переливала,
А у самої у думках: яку б
Іще знайти поживу своїм дітям?
Де їм рятунок хоч якийсь знайти,
Аби життя краплини зберегти,
Війну і зиму кляті пережити?..
Пережила. І діточки живі.
За рік на сорок років постаріла
І голодом аж висушило тіло,
Зрадлива сивина на голові.
Вже на тім боці чоловік шукав.
Знайшов-таки, побачив і злякався.
А ні словечком він не обізвався
І лише мовчки шапку свою зняв.
Стояв, немов пробачення просив
За все, що їй прийшлося пережити.
Вона ж хотіла й не могла радіти,
Бо рік той радість навіки убив.
Приходити і бачити щораз,
Як твої діти тихо помирають,
Голодними очима позирають
На той шматок, що, мабуть, в інший час
І хлібом би не зважився назвати.
А нині весь прожиток на сім’ю.
А чоловік чи згинув у бою,
Чи ще живий. Вона не може знати.
На це дивитись вже не має сил,
Від безнадії в грудях серце мліє.
Хто ж її діток бідних пожаліє,
Вдихне життя до цих маленьких тіл?
Навколо жах. Одне страшніш другого
Війни обличчя: бомби, фронт, зима
І голод, од якого вже нема,
Здавалося, рятунку ніякого.
А ще чутки, що вже людей їдять,
Померлих ріжуть, діток убивають.
І дивно та її вже не жахають
Подробиці. Щоб діток врятувать
Вона й сама не знать на що готова?!
Аби вони лишилися живі,
Не пожаліла б власної крові…
Чекай…А, справді…Не жаліти крові…
Рука тремтяча гострий ніж взяла,
Про все на світі, крім дітей, забула,
Здавалось, болі зовсім не відчула
І з вени кров гаряча потекла.
Тулила руку до дитячих губ
Аби ні краплі мимо не упало.
Своє життя у них переливала,
А у самої у думках: яку б
Іще знайти поживу своїм дітям?
Де їм рятунок хоч якийсь знайти,
Аби життя краплини зберегти,
Війну і зиму кляті пережити?..
Пережила. І діточки живі.
За рік на сорок років постаріла
І голодом аж висушило тіло,
Зрадлива сивина на голові.
Вже на тім боці чоловік шукав.
Знайшов-таки, побачив і злякався.
А ні словечком він не обізвався
І лише мовчки шапку свою зняв.
Стояв, немов пробачення просив
За все, що їй прийшлося пережити.
Вона ж хотіла й не могла радіти,
Бо рік той радість навіки убив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію