Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про перекотиполе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про перекотиполе
- Скажи, дідуню, певно знаєш ти?
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійців, скіфів та сарматів.
Про печенігів й половців згадав,
Авар, хазар і торків та багато,
Сказав іще бувало тут племен,
Чиїх не знаем навіть ми імен.
То де вони? Що з ними сталось, діду?
Століттями у цих степах жили,
А ось тепер немає навіть сліду.
Пропали геть, неначе й не були.
Не може бути, щоб народі цілі
Часи навік поглинути зуміли?
- Ну що ж, онучку, як цікаво знати
Про долю тих хто жив у цих степах,
Одну легенду можу розказати.
Я чув її малим ще, при дідах.
Отож, тобі тепер перекажу,
Твоїм онукам, може, збережу.
Було це в час, як світ творив Господь:
Моря і землі, ріки і долини,
Поля і гори, і ліси. Та от,
Дійшла, нарешті, черга України.
Ці землі він останніми творив,
І вклав у них усе, що лиш умів.
Землі такої більш ніде нема.
Живи, працюй і матимеш достаток.
Та тут земля годує і сама,
Лише кебету треба трохи мати.
Створив Господь і став відпочивать,
Народам дав всі землі населять.
Та час пройшов - він глянути рішив,
Що робиться в благословеннім краї.
І що він бачить? Ні осель, ні нив,
Цілинний вітер по степах гуляє.
Люд на землі родючій не працює,
А усе кіньми по степах гарцює,
Розбійничає на легких хлібах.
Щось там ухопить, тут собі потягне,
На землеробів наганяє страх,
Бо все на дармівщину жити прагне.
Розсердився тоді Господь на них.
Сказав, що жити так - великий гріх.
А ще сказав: ті люди і народи,
Хто буде степом без кінця блукать
І буде іншим завдавати шкоди,
Той перекотиполем може стать.
Сказав Господь, а слово – як граніт.
І ось уже пройшло багато літ.
І зникли всі, кого ти називав,
Бо на землі жили не так, як треба.
Їх перекотиполем вітер гнав,
Ганяє й нині під блакитним небом.
Для праці Бог цю землю сотворив,
А не для тих, хто лиш розбоєм жив.
Тож, коли бачиш перекотиполе,
То може й є якиїсь печеніг,
Що в однім місці не живе ніколи:
Поїв , попив та й по степу побіг.
Таких земля ця довго не трима,
Бо користі від них землі нема.
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійців, скіфів та сарматів.
Про печенігів й половців згадав,
Авар, хазар і торків та багато,
Сказав іще бувало тут племен,
Чиїх не знаем навіть ми імен.
То де вони? Що з ними сталось, діду?
Століттями у цих степах жили,
А ось тепер немає навіть сліду.
Пропали геть, неначе й не були.
Не може бути, щоб народі цілі
Часи навік поглинути зуміли?
- Ну що ж, онучку, як цікаво знати
Про долю тих хто жив у цих степах,
Одну легенду можу розказати.
Я чув її малим ще, при дідах.
Отож, тобі тепер перекажу,
Твоїм онукам, може, збережу.
Було це в час, як світ творив Господь:
Моря і землі, ріки і долини,
Поля і гори, і ліси. Та от,
Дійшла, нарешті, черга України.
Ці землі він останніми творив,
І вклав у них усе, що лиш умів.
Землі такої більш ніде нема.
Живи, працюй і матимеш достаток.
Та тут земля годує і сама,
Лише кебету треба трохи мати.
Створив Господь і став відпочивать,
Народам дав всі землі населять.
Та час пройшов - він глянути рішив,
Що робиться в благословеннім краї.
І що він бачить? Ні осель, ні нив,
Цілинний вітер по степах гуляє.
Люд на землі родючій не працює,
А усе кіньми по степах гарцює,
Розбійничає на легких хлібах.
Щось там ухопить, тут собі потягне,
На землеробів наганяє страх,
Бо все на дармівщину жити прагне.
Розсердився тоді Господь на них.
Сказав, що жити так - великий гріх.
А ще сказав: ті люди і народи,
Хто буде степом без кінця блукать
І буде іншим завдавати шкоди,
Той перекотиполем може стать.
Сказав Господь, а слово – як граніт.
І ось уже пройшло багато літ.
І зникли всі, кого ти називав,
Бо на землі жили не так, як треба.
Їх перекотиполем вітер гнав,
Ганяє й нині під блакитним небом.
Для праці Бог цю землю сотворив,
А не для тих, хто лиш розбоєм жив.
Тож, коли бачиш перекотиполе,
То може й є якиїсь печеніг,
Що в однім місці не живе ніколи:
Поїв , попив та й по степу побіг.
Таких земля ця довго не трима,
Бо користі від них землі нема.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
