Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про перекотиполе
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про перекотиполе
- Скажи, дідуню, певно знаєш ти?
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійців, скіфів та сарматів.
Про печенігів й половців згадав,
Авар, хазар і торків та багато,
Сказав іще бувало тут племен,
Чиїх не знаем навіть ми імен.
То де вони? Що з ними сталось, діду?
Століттями у цих степах жили,
А ось тепер немає навіть сліду.
Пропали геть, неначе й не були.
Не може бути, щоб народі цілі
Часи навік поглинути зуміли?
- Ну що ж, онучку, як цікаво знати
Про долю тих хто жив у цих степах,
Одну легенду можу розказати.
Я чув її малим ще, при дідах.
Отож, тобі тепер перекажу,
Твоїм онукам, може, збережу.
Було це в час, як світ творив Господь:
Моря і землі, ріки і долини,
Поля і гори, і ліси. Та от,
Дійшла, нарешті, черга України.
Ці землі він останніми творив,
І вклав у них усе, що лиш умів.
Землі такої більш ніде нема.
Живи, працюй і матимеш достаток.
Та тут земля годує і сама,
Лише кебету треба трохи мати.
Створив Господь і став відпочивать,
Народам дав всі землі населять.
Та час пройшов - він глянути рішив,
Що робиться в благословеннім краї.
І що він бачить? Ні осель, ні нив,
Цілинний вітер по степах гуляє.
Люд на землі родючій не працює,
А усе кіньми по степах гарцює,
Розбійничає на легких хлібах.
Щось там ухопить, тут собі потягне,
На землеробів наганяє страх,
Бо все на дармівщину жити прагне.
Розсердився тоді Господь на них.
Сказав, що жити так - великий гріх.
А ще сказав: ті люди і народи,
Хто буде степом без кінця блукать
І буде іншим завдавати шкоди,
Той перекотиполем може стать.
Сказав Господь, а слово – як граніт.
І ось уже пройшло багато літ.
І зникли всі, кого ти називав,
Бо на землі жили не так, як треба.
Їх перекотиполем вітер гнав,
Ганяє й нині під блакитним небом.
Для праці Бог цю землю сотворив,
А не для тих, хто лиш розбоєм жив.
Тож, коли бачиш перекотиполе,
То може й є якиїсь печеніг,
Що в однім місці не живе ніколи:
Поїв , попив та й по степу побіг.
Таких земля ця довго не трима,
Бо користі від них землі нема.
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійців, скіфів та сарматів.
Про печенігів й половців згадав,
Авар, хазар і торків та багато,
Сказав іще бувало тут племен,
Чиїх не знаем навіть ми імен.
То де вони? Що з ними сталось, діду?
Століттями у цих степах жили,
А ось тепер немає навіть сліду.
Пропали геть, неначе й не були.
Не може бути, щоб народі цілі
Часи навік поглинути зуміли?
- Ну що ж, онучку, як цікаво знати
Про долю тих хто жив у цих степах,
Одну легенду можу розказати.
Я чув її малим ще, при дідах.
Отож, тобі тепер перекажу,
Твоїм онукам, може, збережу.
Було це в час, як світ творив Господь:
Моря і землі, ріки і долини,
Поля і гори, і ліси. Та от,
Дійшла, нарешті, черга України.
Ці землі він останніми творив,
І вклав у них усе, що лиш умів.
Землі такої більш ніде нема.
Живи, працюй і матимеш достаток.
Та тут земля годує і сама,
Лише кебету треба трохи мати.
Створив Господь і став відпочивать,
Народам дав всі землі населять.
Та час пройшов - він глянути рішив,
Що робиться в благословеннім краї.
І що він бачить? Ні осель, ні нив,
Цілинний вітер по степах гуляє.
Люд на землі родючій не працює,
А усе кіньми по степах гарцює,
Розбійничає на легких хлібах.
Щось там ухопить, тут собі потягне,
На землеробів наганяє страх,
Бо все на дармівщину жити прагне.
Розсердився тоді Господь на них.
Сказав, що жити так - великий гріх.
А ще сказав: ті люди і народи,
Хто буде степом без кінця блукать
І буде іншим завдавати шкоди,
Той перекотиполем може стать.
Сказав Господь, а слово – як граніт.
І ось уже пройшло багато літ.
І зникли всі, кого ти називав,
Бо на землі жили не так, як треба.
Їх перекотиполем вітер гнав,
Ганяє й нині під блакитним небом.
Для праці Бог цю землю сотворив,
А не для тих, хто лиш розбоєм жив.
Тож, коли бачиш перекотиполе,
То може й є якиїсь печеніг,
Що в однім місці не живе ніколи:
Поїв , попив та й по степу побіг.
Таких земля ця довго не трима,
Бо користі від них землі нема.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
