Солониця, Солониця –
Сліз глибокая криниця.
Наливайко – славний лицар
Чи розбійний отаман?
Для поляків – заколотник,
А для нас – герой народний.
Хоч по їхньому і сотник,
Та по-нашому – гетьма́н.
Хай чинив страшну наругу,
Панам-ляхам різав груди,
Смерть і згарища повсюди
Після себе залишав,
Але ляхам так і треба,
Щоб не корчили із себе.
То покара їм із неба
І це Бог їх покарав.
Наливайко – лицар славний.
Ґвалт вчинив на всю державу.
В кого шабля – того й право –
Так учили нас пани.
Ой, на славу погуляли,
Море крові попускали,
Все тим ляхам пригадали.
Хай поплачуть і вони.
Мало то колись скінчиться.
Славна річка Солониця,
В ній кривавая водиця
Не лише від козаків.
Бо козаки ґвалт підняли
І в Московію помчали,
Україну ж на поталу
Залишили для панів.
Тож разом із козаками,
Знаючи, щоб їх чекало,
У Московщину втікали
Сотні про́стих мужиків.
Із дітьми та із жінками,
Із своїм нехитрим крамом.
Страх їх гнав перед панами,
Бо ж у ляхів гнів кипів.
Не дійшли, як то хотіли,
Солониця шлях спинила
І уже крові попила
Не питала: де чия.
І лежав живий на вбитім,
Помирав голодний, ситий,
Кров, не встиглу закипіти,
Забирала течія.
І несла криваві води
З того страшного походу
Мимо сіл і мимо бродів
В течію Дніпра-ріки.
Щоб напилася землиця
Тої свя́ченой водиці.
Щоб народ про Солоницю
Зберіг пам’ять на віки.