ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Вірші
/
Спостерігаючи життя
Варіації перекладу
Мов пальцями, корінням:
Стояти у негоду злу
Непросто між каміння.
Утричі вищі всі його
Міцні брати долинні,
І дивно: як зрости могло
На тій стрімкій вершині?
Зате, коли у тінь жахіть
Нічних ще діл укритий,
В промінні дерево зорить -
Зелене у блакиті.
***
Вп’ялося дерево в скалу
Коріння п’ятірнею.
Вітри шмагають по зелу
Безжальністю своєю.
І зростом дерево братам
Долинним – на третину.
І дивно: як зросло отам,
На кам’яній вершині?
Зате, коли весь діл ще спить
Під ночі гобеленом,
В промінні вже воно горить
На синьому – зелене.
***
Вп’яла коріння у стрімчак
Затята деревина,
Рвучкі вітри її усяк
Терзають без спочину.
Вона третиною лишень
Братів долинних зростом.
Вроста безстрашно, день у день,
В небес холодний простір.
Зате, коли ще тінь нічна
Блукає по долині,
Вона уже сіяє на
Освітленій вершині.
***
Щосили дерево в скалу
Вчепилося корінням
Негоди стерпіти хулу
Нелегко між каміння.
На зріст – третиною всього
Дерев долинних висі.
І дивно: як воно могло
До неба дотягтися?
Зате на вранішній зорі,
коли в долині сутінь,
Воно єднає угорі
Земну й небесну сутність.
***
Вчепилось дерево у твердь
Скалистої верхівки,
Вітри безжальні до осердь
Проймають кожну гілку.
Всього третиною на зріст
Долинних побратимів,
Воно самотньо кожен лист
Купає в небі синім.
Зате, коли долини сплять,
ще мороком укриті,
Уже із сонцем гомонять
Його зелені віти.
***
В скалу коріння уп’яло
Затяте деревце.
І всі вітри зривають зло
На впертому за це.
Всього третиною на зріст
Деревам із долин.
І страшно, що негоди свист
Життю зупинить плин.
Зате, коли нічна пітьма
Ще огортає діл,
Воно вже сонце підійма
На синій небосхил.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Варіації перекладу
Дерево
Вцепилось дерево в скалу,
Как пятернёй, корнями.
Ведь одинокому стволу
Несладко под ветрами.
И ростом-то, наверно, треть
Своих долинных братцев.
И страшно на него смотреть:
Как вверх смогло забраться?
Зато, когда ещё темно
И холодно в низине,
Уже в лучах горит оно –
Зелёное на синем.
Олег Цакунов
Вчепилось дерево в скалу,Мов пальцями, корінням:
Стояти у негоду злу
Непросто між каміння.
Утричі вищі всі його
Міцні брати долинні,
І дивно: як зрости могло
На тій стрімкій вершині?
Зате, коли у тінь жахіть
Нічних ще діл укритий,
В промінні дерево зорить -
Зелене у блакиті.
***
Вп’ялося дерево в скалу
Коріння п’ятірнею.
Вітри шмагають по зелу
Безжальністю своєю.
І зростом дерево братам
Долинним – на третину.
І дивно: як зросло отам,
На кам’яній вершині?
Зате, коли весь діл ще спить
Під ночі гобеленом,
В промінні вже воно горить
На синьому – зелене.
***
Вп’яла коріння у стрімчак
Затята деревина,
Рвучкі вітри її усяк
Терзають без спочину.
Вона третиною лишень
Братів долинних зростом.
Вроста безстрашно, день у день,
В небес холодний простір.
Зате, коли ще тінь нічна
Блукає по долині,
Вона уже сіяє на
Освітленій вершині.
***
Щосили дерево в скалу
Вчепилося корінням
Негоди стерпіти хулу
Нелегко між каміння.
На зріст – третиною всього
Дерев долинних висі.
І дивно: як воно могло
До неба дотягтися?
Зате на вранішній зорі,
коли в долині сутінь,
Воно єднає угорі
Земну й небесну сутність.
***
Вчепилось дерево у твердь
Скалистої верхівки,
Вітри безжальні до осердь
Проймають кожну гілку.
Всього третиною на зріст
Долинних побратимів,
Воно самотньо кожен лист
Купає в небі синім.
Зате, коли долини сплять,
ще мороком укриті,
Уже із сонцем гомонять
Його зелені віти.
***
В скалу коріння уп’яло
Затяте деревце.
І всі вітри зривають зло
На впертому за це.
Всього третиною на зріст
Деревам із долин.
І страшно, що негоди свист
Життю зупинить плин.
Зате, коли нічна пітьма
Ще огортає діл,
Воно вже сонце підійма
На синій небосхил.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію