ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про лілеї
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про лілеї
Було це в той далекий час, як татарва проклята
Унадилась ледь не щорік вчащати в Україну.
І лише попіл залишавсь там, де стояли хати.
І не жалів татарин злий ні жінку, ні дитину.
Коли приходила орда, здіймався плач до неба,
Лилася кров і море сліз по всьому її сліду.
І голосили матері. Дітей своїх до себе
Ховали, аби захистить, від них відвести біди.
Та тіло матері, на жаль, не захисток від шабель.
Татарину ясир давай , щоб сім’ї годувати.
Хто ж чинив опір, чи старий, чи від хвороб заслаблий -
Тих смерть чекала. Інших всіх цупка сириця клята.
І гнали той страшний полон в неві́домі країни,
Де всіх чекала доля зла без дому, без рідні,
Де закривавлять канчуки і таволга їх спини
І будуть аж до скону літ на чужині одні.
Так от, у той далекий час в селі одному жили
Дівчата гарні, та такі – очей не відведеш.
І чорні очі, врода, стан - Бог дав і душі й тілу.
А працьовиті, більш таких ніколи не знайдеш.
І непорочними були, як білий цвіт лілеї.
Та якось татарва лиха знайшла в село те путь
І, щоб татарам не віддать життя й краси своєї
Дівчата краще у ріці рішили потонуть.
У білих вишитих платтях у течію ступили
І так одною по одній пішли у глиб вони.
І швидкоплинная ріка тіла їх підхопила
Сховала десь у товщі вод, в поте́мках глибини .
Та в тому місці, де вода їх темна поховала
На ранок білі пуп’янки неві́домі зійшли
І над руїнами села ледь сонце засіяло,
Як квіти ті небачені яскраво розцвіли.
Здавалось, ніжні руки то дівочі тягнуть в небо,
Вітають сонце: світлий день із бистрини ріки,
А ввечері від темноти ховаються у себе
Складають білі ніжнії яскраві пелюстки.
Із того часу квіти ці лілеями прозвали,
Що Бог дівчатам сотворив, мов пам’ятник живий.
Щоб вранці сонечко вони пелюстками вітали
І засинали кожен раз з приходом темряви.
Унадилась ледь не щорік вчащати в Україну.
І лише попіл залишавсь там, де стояли хати.
І не жалів татарин злий ні жінку, ні дитину.
Коли приходила орда, здіймався плач до неба,
Лилася кров і море сліз по всьому її сліду.
І голосили матері. Дітей своїх до себе
Ховали, аби захистить, від них відвести біди.
Та тіло матері, на жаль, не захисток від шабель.
Татарину ясир давай , щоб сім’ї годувати.
Хто ж чинив опір, чи старий, чи від хвороб заслаблий -
Тих смерть чекала. Інших всіх цупка сириця клята.
І гнали той страшний полон в неві́домі країни,
Де всіх чекала доля зла без дому, без рідні,
Де закривавлять канчуки і таволга їх спини
І будуть аж до скону літ на чужині одні.
Так от, у той далекий час в селі одному жили
Дівчата гарні, та такі – очей не відведеш.
І чорні очі, врода, стан - Бог дав і душі й тілу.
А працьовиті, більш таких ніколи не знайдеш.
І непорочними були, як білий цвіт лілеї.
Та якось татарва лиха знайшла в село те путь
І, щоб татарам не віддать життя й краси своєї
Дівчата краще у ріці рішили потонуть.
У білих вишитих платтях у течію ступили
І так одною по одній пішли у глиб вони.
І швидкоплинная ріка тіла їх підхопила
Сховала десь у товщі вод, в поте́мках глибини .
Та в тому місці, де вода їх темна поховала
На ранок білі пуп’янки неві́домі зійшли
І над руїнами села ледь сонце засіяло,
Як квіти ті небачені яскраво розцвіли.
Здавалось, ніжні руки то дівочі тягнуть в небо,
Вітають сонце: світлий день із бистрини ріки,
А ввечері від темноти ховаються у себе
Складають білі ніжнії яскраві пелюстки.
Із того часу квіти ці лілеями прозвали,
Що Бог дівчатам сотворив, мов пам’ятник живий.
Щоб вранці сонечко вони пелюстками вітали
І засинали кожен раз з приходом темряви.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію