ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Бредятина…
- Смотрите... Хуже не будет – сказал сказочник, показывая средний палец на общее обозрение.
- Ура! – сильно возбудились сказанным и показанным особо одаренные. - Не будет, не будет!
- Будет, будет… – бумерангом отозвалось эхо.
- Да сколько же можно? – недовольно заворчала толпа. Заворчала, заворочалась, зашевелилась, зашипела на зловредное эхо и выплюнула из своего нутра многочисленных адептов возрождения чистой воды, сотворивших идола и поверивших в полный холодильник с Вечерним Порталом на десерт.
- Эх, раз, да еще раз, да еще много-много раз… – захрипел динамик старенького магнитофона доисторической эпохи развитого социализма. Потом в нем что-то переключилось и тот же голос давно почившего барда сменил тональность:
- Все люди братья, обниму китайца…
- Не надо китайца – хором испугались особо одаренные и те, которые не они, а другие... В Китае короновали вирус, теперь жди неприятностей.
- Кризис, кризис… Скоро грянет кризис – злорадно активировались оппоненты.
- Я пришел, чтобы дать вам волю – напомнил о себе сказочник. - Волю от необходимости думать. Вам просто надо верить.
- Ура! – снова возликовали одаренные. – Теперь мы, как боги. Думать не надо…
- Жизнь изменилась к лучшему – продолжал сказочник. Правда, вы этого пока не ощутили, но это не ваша вина. Это все придумал Порох в восемнадцатом году.
- Ату его! На нары злодея! – закричал хор имени Пятницкого из далекой братской страны.
- Вот именно – согласился сказочник. - У меня – он показал средним пальцем на свой карман, стопроцентный свой прокуратор. Щас позвоню, мигом распнет. А нет, то уволю без выходного пособия.
- Ух ты! – по-прежнему ликовали адепты. - Красава! Крутяк! Он сможет, он самый лучший всех времен и народов.
- У него стальные яйца – изнемогали в вожделении некоторые особи женского пола.
- А пенсии? – как черт из табакерки, из толпы выскочило непонятное существо: то ли старикашка то ли старушенция, одним словом что-то, явно обделенное благами материального мира, но с надеждой на улучшения всего и сразу.
- Первым делом, первым делом олигархи, ну а пенсии? А пенсии потом – динамик окончательно сошел с ума, плутая слова когда-то весьма популярной песни.
- Товарищ сказочник, а когда мы будем делить наши деньги? – робко отозвались труженики полей и глубоких забоев.
Сказочник слегка помрачнел, но оптимизм не утратил:
- У меня все под контролем. Вот продадим землю, недра, Родину и тогда проиндексируем все и всех.
- Не верьте ему – вдруг появились агрессивные недруги. – Он пустышка, он фокусник, он манипулятор… Он не настоящий!
- Бакланов! Ванечка! – закричал сказочник. - Тут черти мутят воду. Срочно бригаду реанимации в зал Верховного Привета. - Будем менять стулья…
И тут я проснулся. За окном светало пока еще не ярким, но явно настроенным на весенний лад, солнышком.
- Что за бредятина снится – подумал я и включил телевизор. В утреннем выпуске новостей показывали вчерашнее внеочередное заседание ВС. Что-то меняли. То ли министров, то ли стулья. Спросонок не разобрать. Время покажет…
5.02.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бредятина…
- Смотрите... Хуже не будет – сказал сказочник, показывая средний палец на общее обозрение.
- Ура! – сильно возбудились сказанным и показанным особо одаренные. - Не будет, не будет!
- Будет, будет… – бумерангом отозвалось эхо.
- Да сколько же можно? – недовольно заворчала толпа. Заворчала, заворочалась, зашевелилась, зашипела на зловредное эхо и выплюнула из своего нутра многочисленных адептов возрождения чистой воды, сотворивших идола и поверивших в полный холодильник с Вечерним Порталом на десерт.
- Эх, раз, да еще раз, да еще много-много раз… – захрипел динамик старенького магнитофона доисторической эпохи развитого социализма. Потом в нем что-то переключилось и тот же голос давно почившего барда сменил тональность:
- Все люди братья, обниму китайца…
- Не надо китайца – хором испугались особо одаренные и те, которые не они, а другие... В Китае короновали вирус, теперь жди неприятностей.
- Кризис, кризис… Скоро грянет кризис – злорадно активировались оппоненты.
- Я пришел, чтобы дать вам волю – напомнил о себе сказочник. - Волю от необходимости думать. Вам просто надо верить.
- Ура! – снова возликовали одаренные. – Теперь мы, как боги. Думать не надо…
- Жизнь изменилась к лучшему – продолжал сказочник. Правда, вы этого пока не ощутили, но это не ваша вина. Это все придумал Порох в восемнадцатом году.
- Ату его! На нары злодея! – закричал хор имени Пятницкого из далекой братской страны.
- Вот именно – согласился сказочник. - У меня – он показал средним пальцем на свой карман, стопроцентный свой прокуратор. Щас позвоню, мигом распнет. А нет, то уволю без выходного пособия.
- Ух ты! – по-прежнему ликовали адепты. - Красава! Крутяк! Он сможет, он самый лучший всех времен и народов.
- У него стальные яйца – изнемогали в вожделении некоторые особи женского пола.
- А пенсии? – как черт из табакерки, из толпы выскочило непонятное существо: то ли старикашка то ли старушенция, одним словом что-то, явно обделенное благами материального мира, но с надеждой на улучшения всего и сразу.
- Первым делом, первым делом олигархи, ну а пенсии? А пенсии потом – динамик окончательно сошел с ума, плутая слова когда-то весьма популярной песни.
- Товарищ сказочник, а когда мы будем делить наши деньги? – робко отозвались труженики полей и глубоких забоев.
Сказочник слегка помрачнел, но оптимизм не утратил:
- У меня все под контролем. Вот продадим землю, недра, Родину и тогда проиндексируем все и всех.
- Не верьте ему – вдруг появились агрессивные недруги. – Он пустышка, он фокусник, он манипулятор… Он не настоящий!
- Бакланов! Ванечка! – закричал сказочник. - Тут черти мутят воду. Срочно бригаду реанимации в зал Верховного Привета. - Будем менять стулья…
И тут я проснулся. За окном светало пока еще не ярким, но явно настроенным на весенний лад, солнышком.
- Что за бредятина снится – подумал я и включил телевизор. В утреннем выпуске новостей показывали вчерашнее внеочередное заседание ВС. Что-то меняли. То ли министров, то ли стулья. Спросонок не разобрать. Время покажет…
5.02.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію