ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про троянду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про троянду
Троянда – квітка ніжна, запашна,
Закоханим найкращий подарунок.
Водночас і колючая вона
Й пестлива, ніжна, наче поцілунок.
Звідкіль взялась квітка дивна ця?
З яких часів, з яких земель прибу́ла
Людськії завойовувать серця ?
Я хочу, щоб легенду ви почули .
Жила, говорять, в давнину сім’я
В однім селі – великім чи малому –
Дочку єдину мала на ім’я
Троянда. Не було в селі у тому
Гарніш дівчи́ни. І лице, і стан
Всім парубкам спокою не давали.
Що парубки? Підстаркуватий пан
І той за нею упадав бувало.
Але вона,як пізнєє дитя
Ні в чим відмови у батьків не мала.
Навкруг її крутилося життя,
Лише для неї сонечко вставало.
А при красі, що Бог їй наділив,
Постійна ще увага парубоча…
То ж виростала з неї диво з див –
Якась єхидна в образі дівочим.
Розпещене любовію батьків,
Розбещене зітханням парубочим,
Вона єхидних не жаліла слів
І говорила всім підряд у очі.
Здавалось, їй що саме так і слід,
Її краса дає їй таке право
Кидати людям у обличчя лід
І гострим словом душі їм кривавить.
На вечорницях парубок, бува
Підійде, щоб до танцю запросити,
Вона ж завжди знайде якісь слова
Аби при всіх сильніше зачепити.
Почервоніє парубок умить
Та у юрбі сховається одразу.
З гіркого болю серце защемить
І затаїть на дівчину образу.
Подруг у неї зроду не було
Іще маленька всіх порозганяла
Із хлопцями водилася селом,
Крутила ними,як сама бажала.
Та хлопців усе меншало при ній,
Ну хто ж захоче довго це терпіти?
І все частіше дівчині самій
Доводилось кинутій сидіти.
Одружуватись стали парубки
І, чомусь, інших заміж собі брати,
Хай не гарніших неї, та таких
З якими щастя можна відчувати.
Аж ось останній врешті підійшов,
Поглянув дивно, щось хотів сказати,
Та, може, слів потрібних не знайшов,
Махнув рукою та й пішов від хати.
Ось так вона лишилася одна.
Батьки на той час вже були померли.
Єдина співрозмовниця стіна
Вислухувала мовчки її перли.
До неї сміх веселий долітав
Життя буяло у сусідських хатах.
А в неї хата тиха і пуста.
Хіба самій від злості реготати?
Ще не стара, покинута всіма,
Вона самітньо вік свій доживала.
Ще вроди не торкнулася зима
Та серце, як раніше, не співало.
Хотілось часом вийти до людей
Та гордість, що лишилась, заважає.
А час невпинно мимо неї йде
І їй все менше вибору лишає.
Урешті – решт не втрималась вона
Перед ікону впала на коліна
Зігнулась горда до землі спина,
Таки зігнули ненависні стіни.
Благальний голос вирвався з грудей
І сльози навернулися на очі:
- Я знову хочу буть серед людей!
Я ще комусь потрібна бути хочу!
Зроби, о Боже, милістю своєй,
Щоб люди знову мною милувались
Але сприймали отаку, як є.
Не хочу, Боже, аби я мінялась!
І зглянувсь Бог, і квіткою зробив,
Якою ми милуємося нині.
І колючки її їй залишив
Аби пелю́стки захищали дивні.
Несе ця квітка радість і печаль.
І сміх, і сльози разом викликає.
Дивлюсь на неї і легенький жаль
Десь у душі глибинах виникає.
Закоханим найкращий подарунок.
Водночас і колючая вона
Й пестлива, ніжна, наче поцілунок.
Звідкіль взялась квітка дивна ця?
З яких часів, з яких земель прибу́ла
Людськії завойовувать серця ?
Я хочу, щоб легенду ви почули .
Жила, говорять, в давнину сім’я
В однім селі – великім чи малому –
Дочку єдину мала на ім’я
Троянда. Не було в селі у тому
Гарніш дівчи́ни. І лице, і стан
Всім парубкам спокою не давали.
Що парубки? Підстаркуватий пан
І той за нею упадав бувало.
Але вона,як пізнєє дитя
Ні в чим відмови у батьків не мала.
Навкруг її крутилося життя,
Лише для неї сонечко вставало.
А при красі, що Бог їй наділив,
Постійна ще увага парубоча…
То ж виростала з неї диво з див –
Якась єхидна в образі дівочим.
Розпещене любовію батьків,
Розбещене зітханням парубочим,
Вона єхидних не жаліла слів
І говорила всім підряд у очі.
Здавалось, їй що саме так і слід,
Її краса дає їй таке право
Кидати людям у обличчя лід
І гострим словом душі їм кривавить.
На вечорницях парубок, бува
Підійде, щоб до танцю запросити,
Вона ж завжди знайде якісь слова
Аби при всіх сильніше зачепити.
Почервоніє парубок умить
Та у юрбі сховається одразу.
З гіркого болю серце защемить
І затаїть на дівчину образу.
Подруг у неї зроду не було
Іще маленька всіх порозганяла
Із хлопцями водилася селом,
Крутила ними,як сама бажала.
Та хлопців усе меншало при ній,
Ну хто ж захоче довго це терпіти?
І все частіше дівчині самій
Доводилось кинутій сидіти.
Одружуватись стали парубки
І, чомусь, інших заміж собі брати,
Хай не гарніших неї, та таких
З якими щастя можна відчувати.
Аж ось останній врешті підійшов,
Поглянув дивно, щось хотів сказати,
Та, може, слів потрібних не знайшов,
Махнув рукою та й пішов від хати.
Ось так вона лишилася одна.
Батьки на той час вже були померли.
Єдина співрозмовниця стіна
Вислухувала мовчки її перли.
До неї сміх веселий долітав
Життя буяло у сусідських хатах.
А в неї хата тиха і пуста.
Хіба самій від злості реготати?
Ще не стара, покинута всіма,
Вона самітньо вік свій доживала.
Ще вроди не торкнулася зима
Та серце, як раніше, не співало.
Хотілось часом вийти до людей
Та гордість, що лишилась, заважає.
А час невпинно мимо неї йде
І їй все менше вибору лишає.
Урешті – решт не втрималась вона
Перед ікону впала на коліна
Зігнулась горда до землі спина,
Таки зігнули ненависні стіни.
Благальний голос вирвався з грудей
І сльози навернулися на очі:
- Я знову хочу буть серед людей!
Я ще комусь потрібна бути хочу!
Зроби, о Боже, милістю своєй,
Щоб люди знову мною милувались
Але сприймали отаку, як є.
Не хочу, Боже, аби я мінялась!
І зглянувсь Бог, і квіткою зробив,
Якою ми милуємося нині.
І колючки її їй залишив
Аби пелю́стки захищали дивні.
Несе ця квітка радість і печаль.
І сміх, і сльози разом викликає.
Дивлюсь на неї і легенький жаль
Десь у душі глибинах виникає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію