 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Євген Федчук (1960) /
    Вірші
  
  
Легенда про хліб
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хліб
В задумі́  схилом піднімався  Ор: 
Чим йому рід великий годувати?
Вже в лісі звіра важко вполювати
І в річці рибу важко упіймати .
Чи не чека на рід голодний мор?
Отож, узявши кращих корінців,
Що їх жінки зуміли назбирати,
Щоб голод ними хоч перебивати
(Насправді, животи лиш набивати),
Ор мовчки до святилища побрів.
Аби спитать поради у богів.
Їх ідоли на пагорбі стояли,
Біля підніжжя вогнище палало,
Аби боги ті голоду не знали
І не впадали у великий гнів.
І кидав Ор в багаття корінці,
Співав пісні з прадавніми словами,
Звивався у танку перед богами,
Аж сірий пил здіймався під ногами,
І тряс старий свій бубон у руці.
Але, нарешті, у знемозі впав
І, чи здалось, чи справді голос чує,
Що Бог – прабатько Орові віщує,
Як він свій рід від голоду врятує.
І Ор усі слова запам’ятав.
Он бачиш поле, - голос говорив, -
Збери каміння, що лежить по ньому
Ти сам один, не відаючи втоми,
Скорчуй усі кущі на полі тому
І то усе лише за троє днів.
А далі поле все перекопай,
Аби тверду ту землю розпушити,
Прибрати з нього усі трави – квіти.
На це теж маєш усього три дні ти.
Тоді лиш відпочинь і почекай.
Узявся Ор виконувать наказ.
Три дні піт йому очі заливає,
Та він на це уваги не звертає,
Кущі корчує, камені тягає.
На третій вечір закінчив якраз.
А далі знову взявся до роботи.
Якщо ж узявся - треба доробить
І не спинитись, не перепочить.
Працює Ор - робота аж кипить
І падають на землю краплі поту.
Та ледве шостий вечір наступив,
Ор врешті закінчив свою роботу,
Утер з чола великі краплі поту
І вмить заснув. І сон йому в охоту,
В надії, що усе як слід зробив.
А вже як тільки сьомий день настав,
І сонце чорну землю осіяло,
Там, де краплини поту його впали,
Якісь стебельця вмить попроростали.
Ор про такі раніше і не знав.
До сонечка всі дружно потяглися
І сонця диск їм лагідно всміхався,
І вітерець легенький ними грався,
В їх шелесті прадавній гімн вчувався,
А колос важко прогинався вниз.
І знову Ор звернувся до богів
І вислухав від них поради нові.
Зібрав докупи колоски здорові,
Обмолотив, аж руки збив до крові,
Змолов, напік і, врешті, хліба з’їв.
І хлібом тим він рід свій врятував,
Він додавав їм вправності і сили,
І не на полювання вже ходили,
А поле засівали і косили.
І голоду відтоді рід не знав.
Так вперше хліб з’явився на землі
Дарунок людям, що боги послали,
Але, щоб люди його споживали,
Потрібно праці вкласти ще немало.
Йому ціною - піт і мозолі.
Чим йому рід великий годувати?
Вже в лісі звіра важко вполювати
І в річці рибу важко упіймати .
Чи не чека на рід голодний мор?
Отож, узявши кращих корінців,
Що їх жінки зуміли назбирати,
Щоб голод ними хоч перебивати
(Насправді, животи лиш набивати),
Ор мовчки до святилища побрів.
Аби спитать поради у богів.
Їх ідоли на пагорбі стояли,
Біля підніжжя вогнище палало,
Аби боги ті голоду не знали
І не впадали у великий гнів.
І кидав Ор в багаття корінці,
Співав пісні з прадавніми словами,
Звивався у танку перед богами,
Аж сірий пил здіймався під ногами,
І тряс старий свій бубон у руці.
Але, нарешті, у знемозі впав
І, чи здалось, чи справді голос чує,
Що Бог – прабатько Орові віщує,
Як він свій рід від голоду врятує.
І Ор усі слова запам’ятав.
Он бачиш поле, - голос говорив, -
Збери каміння, що лежить по ньому
Ти сам один, не відаючи втоми,
Скорчуй усі кущі на полі тому
І то усе лише за троє днів.
А далі поле все перекопай,
Аби тверду ту землю розпушити,
Прибрати з нього усі трави – квіти.
На це теж маєш усього три дні ти.
Тоді лиш відпочинь і почекай.
Узявся Ор виконувать наказ.
Три дні піт йому очі заливає,
Та він на це уваги не звертає,
Кущі корчує, камені тягає.
На третій вечір закінчив якраз.
А далі знову взявся до роботи.
Якщо ж узявся - треба доробить
І не спинитись, не перепочить.
Працює Ор - робота аж кипить
І падають на землю краплі поту.
Та ледве шостий вечір наступив,
Ор врешті закінчив свою роботу,
Утер з чола великі краплі поту
І вмить заснув. І сон йому в охоту,
В надії, що усе як слід зробив.
А вже як тільки сьомий день настав,
І сонце чорну землю осіяло,
Там, де краплини поту його впали,
Якісь стебельця вмить попроростали.
Ор про такі раніше і не знав.
До сонечка всі дружно потяглися
І сонця диск їм лагідно всміхався,
І вітерець легенький ними грався,
В їх шелесті прадавній гімн вчувався,
А колос важко прогинався вниз.
І знову Ор звернувся до богів
І вислухав від них поради нові.
Зібрав докупи колоски здорові,
Обмолотив, аж руки збив до крові,
Змолов, напік і, врешті, хліба з’їв.
І хлібом тим він рід свій врятував,
Він додавав їм вправності і сили,
І не на полювання вже ходили,
А поле засівали і косили.
І голоду відтоді рід не знав.
Так вперше хліб з’явився на землі
Дарунок людям, що боги послали,
Але, щоб люди його споживали,
Потрібно праці вкласти ще немало.
Йому ціною - піт і мозолі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



