Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про хліб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хліб
В задумі́ схилом піднімався Ор:
Чим йому рід великий годувати?
Вже в лісі звіра важко вполювати
І в річці рибу важко упіймати .
Чи не чека на рід голодний мор?
Отож, узявши кращих корінців,
Що їх жінки зуміли назбирати,
Щоб голод ними хоч перебивати
(Насправді, животи лиш набивати),
Ор мовчки до святилища побрів.
Аби спитать поради у богів.
Їх ідоли на пагорбі стояли,
Біля підніжжя вогнище палало,
Аби боги ті голоду не знали
І не впадали у великий гнів.
І кидав Ор в багаття корінці,
Співав пісні з прадавніми словами,
Звивався у танку перед богами,
Аж сірий пил здіймався під ногами,
І тряс старий свій бубон у руці.
Але, нарешті, у знемозі впав
І, чи здалось, чи справді голос чує,
Що Бог – прабатько Орові віщує,
Як він свій рід від голоду врятує.
І Ор усі слова запам’ятав.
Он бачиш поле, - голос говорив, -
Збери каміння, що лежить по ньому
Ти сам один, не відаючи втоми,
Скорчуй усі кущі на полі тому
І то усе лише за троє днів.
А далі поле все перекопай,
Аби тверду ту землю розпушити,
Прибрати з нього усі трави – квіти.
На це теж маєш усього три дні ти.
Тоді лиш відпочинь і почекай.
Узявся Ор виконувать наказ.
Три дні піт йому очі заливає,
Та він на це уваги не звертає,
Кущі корчує, камені тягає.
На третій вечір закінчив якраз.
А далі знову взявся до роботи.
Якщо ж узявся - треба доробить
І не спинитись, не перепочить.
Працює Ор - робота аж кипить
І падають на землю краплі поту.
Та ледве шостий вечір наступив,
Ор врешті закінчив свою роботу,
Утер з чола великі краплі поту
І вмить заснув. І сон йому в охоту,
В надії, що усе як слід зробив.
А вже як тільки сьомий день настав,
І сонце чорну землю осіяло,
Там, де краплини поту його впали,
Якісь стебельця вмить попроростали.
Ор про такі раніше і не знав.
До сонечка всі дружно потяглися
І сонця диск їм лагідно всміхався,
І вітерець легенький ними грався,
В їх шелесті прадавній гімн вчувався,
А колос важко прогинався вниз.
І знову Ор звернувся до богів
І вислухав від них поради нові.
Зібрав докупи колоски здорові,
Обмолотив, аж руки збив до крові,
Змолов, напік і, врешті, хліба з’їв.
І хлібом тим він рід свій врятував,
Він додавав їм вправності і сили,
І не на полювання вже ходили,
А поле засівали і косили.
І голоду відтоді рід не знав.
Так вперше хліб з’явився на землі
Дарунок людям, що боги послали,
Але, щоб люди його споживали,
Потрібно праці вкласти ще немало.
Йому ціною - піт і мозолі.
Чим йому рід великий годувати?
Вже в лісі звіра важко вполювати
І в річці рибу важко упіймати .
Чи не чека на рід голодний мор?
Отож, узявши кращих корінців,
Що їх жінки зуміли назбирати,
Щоб голод ними хоч перебивати
(Насправді, животи лиш набивати),
Ор мовчки до святилища побрів.
Аби спитать поради у богів.
Їх ідоли на пагорбі стояли,
Біля підніжжя вогнище палало,
Аби боги ті голоду не знали
І не впадали у великий гнів.
І кидав Ор в багаття корінці,
Співав пісні з прадавніми словами,
Звивався у танку перед богами,
Аж сірий пил здіймався під ногами,
І тряс старий свій бубон у руці.
Але, нарешті, у знемозі впав
І, чи здалось, чи справді голос чує,
Що Бог – прабатько Орові віщує,
Як він свій рід від голоду врятує.
І Ор усі слова запам’ятав.
Он бачиш поле, - голос говорив, -
Збери каміння, що лежить по ньому
Ти сам один, не відаючи втоми,
Скорчуй усі кущі на полі тому
І то усе лише за троє днів.
А далі поле все перекопай,
Аби тверду ту землю розпушити,
Прибрати з нього усі трави – квіти.
На це теж маєш усього три дні ти.
Тоді лиш відпочинь і почекай.
Узявся Ор виконувать наказ.
Три дні піт йому очі заливає,
Та він на це уваги не звертає,
Кущі корчує, камені тягає.
На третій вечір закінчив якраз.
А далі знову взявся до роботи.
Якщо ж узявся - треба доробить
І не спинитись, не перепочить.
Працює Ор - робота аж кипить
І падають на землю краплі поту.
Та ледве шостий вечір наступив,
Ор врешті закінчив свою роботу,
Утер з чола великі краплі поту
І вмить заснув. І сон йому в охоту,
В надії, що усе як слід зробив.
А вже як тільки сьомий день настав,
І сонце чорну землю осіяло,
Там, де краплини поту його впали,
Якісь стебельця вмить попроростали.
Ор про такі раніше і не знав.
До сонечка всі дружно потяглися
І сонця диск їм лагідно всміхався,
І вітерець легенький ними грався,
В їх шелесті прадавній гімн вчувався,
А колос важко прогинався вниз.
І знову Ор звернувся до богів
І вислухав від них поради нові.
Зібрав докупи колоски здорові,
Обмолотив, аж руки збив до крові,
Змолов, напік і, врешті, хліба з’їв.
І хлібом тим він рід свій врятував,
Він додавав їм вправності і сили,
І не на полювання вже ходили,
А поле засівали і косили.
І голоду відтоді рід не знав.
Так вперше хліб з’явився на землі
Дарунок людям, що боги послали,
Але, щоб люди його споживали,
Потрібно праці вкласти ще немало.
Йому ціною - піт і мозолі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
