Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про подорожник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про подорожник
Жив, говорять, у часи далекі
Чоловік, що лікувати вмів.
А життя тоді було нелегке.
Ще малим утратив він батьків.
Їх орда татарська порубала,
Що якось напала на село,
Тож його якась бабуся взя́ла
(А йому літ п’ять тоді було),
Виростила, як свого онука.
Та бабуся бу́ла не проста –
Знала вона відьомську науку.
Хоч була уже давно в літах
Та, коли приходили просити
Злікувати хворого когось,
Йшла, хоч, може і далеко звідти
І на ноги ставила його.
Хлопця також потихеньку вчила:
Трави, квіти, чарівні слова,
Які вона стиха говорила,
Від яких і мертвий ожива.
Та, на жаль, вона була не вічна,
Багатьох на ноги підняла,
Та сама якось у темну нічку
Спала і проснутись не змогла.
На той час хлопчина уже виріс,
Став юнак завидний, далебі.
Поважали всі його за щирість,
І за те, що зла не мав в собі.
Поспішав завжди на поміч людям,
Лікував, бо вже багато знав:
Від бабусі перейняв і всюди
Придивлявся та на вус мотав.
Але якось сумно йому стало,
Що по світу скільки горя є
А він людям помагає мало -
Тільки тим, хто навкруги жиє.
Тож, зібравши всі свої пожитки,
Взявши в торбу лікарський запас,
Одягнув свою стареньку свитку
Та і шляхом у світи подавсь.
Простував він від села до міста,
Хворих по дорозі лікував.
Не за гроші. Там дадуть поїсти,
Там спочив, там переночував.
На ім’я його ніде не знали.
Просто Подорожник та і все.
Скрізь неначе рідного чекали,
Знали, що спасіння він несе.
Він ніде не відмовляв нікому,
Добре кров умів заговорить,
Лихоманку вилікує, втому
Зніме, рану може заживить.
Так і жив. Ходив собі по світу,
Обійшов чимало вже країв…
Не дано людині вічно жити,
От і він прожив літа свої.
І помер, як і прожив, в дорозі.
Їхали із Криму чумаки
І знайшли його вже на порозі
Лети – тої смертної ріки.
Помирав, жаліючи, що мало
За своє життя зробити встиг.
Скільки хворих на його́ чекали,
Ще скільком він, може б, допоміг?!
Як помер, закрили йому очі,
Поховали прямо при шляху.
Та і подались до полуно́чі,
Звістку повезли свою лиху.
А весною знову в Крим зібрались,
Валкою по тім шляху ішли,
До могили у степу дістались
Й здивувались, як її знайшли.
Бо її усю укрили дивні
Квіти, трави? Спробуй, розбери.
Ще таких не бу́ло в Україні…
Вже якраз вечірньої пори
Зупинились на нічліг у полі.
І чумак, який куліш варив,
Врізав руку, засичав від болю.
Кров пішла, тож рану він закрив
Тим, що перше втрапило під руку –
Листям що могилка поросла…
Трапилась доволі дивна штука:
Кров спинилась й більше не текла.
Чумаки тому подивувались
Й рознесли по світові всьому
Про рослину, що з тих пір прозвалась
Подорожник. Знаєте чому?
Чоловік, що лікувати вмів.
А життя тоді було нелегке.
Ще малим утратив він батьків.
Їх орда татарська порубала,
Що якось напала на село,
Тож його якась бабуся взя́ла
(А йому літ п’ять тоді було),
Виростила, як свого онука.
Та бабуся бу́ла не проста –
Знала вона відьомську науку.
Хоч була уже давно в літах
Та, коли приходили просити
Злікувати хворого когось,
Йшла, хоч, може і далеко звідти
І на ноги ставила його.
Хлопця також потихеньку вчила:
Трави, квіти, чарівні слова,
Які вона стиха говорила,
Від яких і мертвий ожива.
Та, на жаль, вона була не вічна,
Багатьох на ноги підняла,
Та сама якось у темну нічку
Спала і проснутись не змогла.
На той час хлопчина уже виріс,
Став юнак завидний, далебі.
Поважали всі його за щирість,
І за те, що зла не мав в собі.
Поспішав завжди на поміч людям,
Лікував, бо вже багато знав:
Від бабусі перейняв і всюди
Придивлявся та на вус мотав.
Але якось сумно йому стало,
Що по світу скільки горя є
А він людям помагає мало -
Тільки тим, хто навкруги жиє.
Тож, зібравши всі свої пожитки,
Взявши в торбу лікарський запас,
Одягнув свою стареньку свитку
Та і шляхом у світи подавсь.
Простував він від села до міста,
Хворих по дорозі лікував.
Не за гроші. Там дадуть поїсти,
Там спочив, там переночував.
На ім’я його ніде не знали.
Просто Подорожник та і все.
Скрізь неначе рідного чекали,
Знали, що спасіння він несе.
Він ніде не відмовляв нікому,
Добре кров умів заговорить,
Лихоманку вилікує, втому
Зніме, рану може заживить.
Так і жив. Ходив собі по світу,
Обійшов чимало вже країв…
Не дано людині вічно жити,
От і він прожив літа свої.
І помер, як і прожив, в дорозі.
Їхали із Криму чумаки
І знайшли його вже на порозі
Лети – тої смертної ріки.
Помирав, жаліючи, що мало
За своє життя зробити встиг.
Скільки хворих на його́ чекали,
Ще скільком він, може б, допоміг?!
Як помер, закрили йому очі,
Поховали прямо при шляху.
Та і подались до полуно́чі,
Звістку повезли свою лиху.
А весною знову в Крим зібрались,
Валкою по тім шляху ішли,
До могили у степу дістались
Й здивувались, як її знайшли.
Бо її усю укрили дивні
Квіти, трави? Спробуй, розбери.
Ще таких не бу́ло в Україні…
Вже якраз вечірньої пори
Зупинились на нічліг у полі.
І чумак, який куліш варив,
Врізав руку, засичав від болю.
Кров пішла, тож рану він закрив
Тим, що перше втрапило під руку –
Листям що могилка поросла…
Трапилась доволі дивна штука:
Кров спинилась й більше не текла.
Чумаки тому подивувались
Й рознесли по світові всьому
Про рослину, що з тих пір прозвалась
Подорожник. Знаєте чому?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
