ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про калину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про калину
Гарна дівчи́на Оксана
В одному селі жила.
Така вродлива і ставна,
Що годі й знайти, була.
За нею всі хлопці мліли
З навколишніх навіть сіл
І, наче чумні, ходили
Від поглядів її стріл.
Вона ж всім була привітна
З усіма була проста.
І посмішка, наче світло,
Завжди на її устах.
А батько був сотник, кажуть,
І дуже її любив.
Додому верта і завжди
Дарунки доньці возив.
Дививсь, як вона раділа,
Сіяли очі її.
В люстерко весь час гляділа
Нові прикраси свої.
Він мовчки лише всміхався,
За нею радів услід.
І вже в душі сподівався
Продовжить козацький рід.
Уже й на хлопців дивився,
Як на майбутніх зятів.
Хоча іще не зустрівся
Такий, якого б хотів.
Та дочці шістнадцять лише,
Чого його поспішать?
Щоб заміж скоріше вийти?
Ще знайдеться гарний зять.
Якось з одного походу
Намисто привіз він їй.
Такого ще люди з роду
Не бачили в тім селі,
Як ягідки намистинки
Червоні в одну одна.
А їх же на нитці стільки,
Що годі й злічіть. Вона
Як тільки дарунок вздріла,
Заплескала, як дитя.
Відразу його наділа,
Взялась примірять плаття.
І їй все до того гоже
І так усе до лиця,
Очей відірвати не може.
Порадувала вітця.
А на вечорниці вийшла
Всі хлопці її були.
Вона ж не іде, а пише,
Щоб всі побачить могли.
Та радість не довго бу́ла.
Якось серед білого дня
Орда в село завернула
На розпашілих коня́х.
Метнувся вогонь під стріхи,
Здійнявся у небо дим.
Страшна татарська потіха
Поча́лась в селі отім.
Біль криком у небо рвався,
А відчай тіла вя’зав.
У кро́ві хтось захлинався,
Хтось вулицею тікав.
Хтось опір чинив, та марно.
Татар же як мурашви.
І рабство страшна примара
Вставала перед людьми.
Оксана була в господі,
Як знявся той ґвалт страшний.
А батько десь у поході.
Що їй робити самій?
Ховатися в хаті? Знайдуть.
Татари майстри у цім.
Тікати через леваду,
Сховатись у лісі густім!
То добре, що хату з краю
Над річкою батько звів.
Намисто своє хапає
Дівчина без зайвих слів.
І через вікно в городи
Левадами до ріки.
А там уже і до броду.
Татарин не вздрів поки.
І мчить Оксана щосили
Немов на крилах летить.
”Хоч би прокляті не вздріли!”-
Одно лиш Бога моли́ть.
Не вимолила. Уздріли.
Із свистом вже слідом мчать.
А річка вже поряд, Сміло
Готова вона стрибать.
Хай течія порятує
Від тих ненаситних зайд.
А поряд уже тупіт чує.
Оглянулася назад.
І раптом зрадлива гілка
Намисто вхопила з рук.
Посипались намистинки
Дощем у траву – стук, стук!
На мить якусь зупинилась.
Збирати чи утікать?
І у аркані забилась.
Що встиг її наздогнать…
Вернувся батько з походу –
Ні доньки, а ні села.
А ген майже біля броду,
Де доньку біда знайшла,
Кущі якісь розрослися
І, мов намисто, на них
Поміж зеленого листя
Кетяги ягід таких,
Як він дарував дитині,
З далеких привіз країн.
Так і з’явилась калина
З розсипаних намистин.
В чужині донька пропала,
Від горя батько помер
І лише калина зосталась,
Нагадує нам тепер
Про долю землі моєї,
Про біди предків моїх.
І я дивлюся на неї
І згадую завжди їх.
В одному селі жила.
Така вродлива і ставна,
Що годі й знайти, була.
За нею всі хлопці мліли
З навколишніх навіть сіл
І, наче чумні, ходили
Від поглядів її стріл.
Вона ж всім була привітна
З усіма була проста.
І посмішка, наче світло,
Завжди на її устах.
А батько був сотник, кажуть,
І дуже її любив.
Додому верта і завжди
Дарунки доньці возив.
Дививсь, як вона раділа,
Сіяли очі її.
В люстерко весь час гляділа
Нові прикраси свої.
Він мовчки лише всміхався,
За нею радів услід.
І вже в душі сподівався
Продовжить козацький рід.
Уже й на хлопців дивився,
Як на майбутніх зятів.
Хоча іще не зустрівся
Такий, якого б хотів.
Та дочці шістнадцять лише,
Чого його поспішать?
Щоб заміж скоріше вийти?
Ще знайдеться гарний зять.
Якось з одного походу
Намисто привіз він їй.
Такого ще люди з роду
Не бачили в тім селі,
Як ягідки намистинки
Червоні в одну одна.
А їх же на нитці стільки,
Що годі й злічіть. Вона
Як тільки дарунок вздріла,
Заплескала, як дитя.
Відразу його наділа,
Взялась примірять плаття.
І їй все до того гоже
І так усе до лиця,
Очей відірвати не може.
Порадувала вітця.
А на вечорниці вийшла
Всі хлопці її були.
Вона ж не іде, а пише,
Щоб всі побачить могли.
Та радість не довго бу́ла.
Якось серед білого дня
Орда в село завернула
На розпашілих коня́х.
Метнувся вогонь під стріхи,
Здійнявся у небо дим.
Страшна татарська потіха
Поча́лась в селі отім.
Біль криком у небо рвався,
А відчай тіла вя’зав.
У кро́ві хтось захлинався,
Хтось вулицею тікав.
Хтось опір чинив, та марно.
Татар же як мурашви.
І рабство страшна примара
Вставала перед людьми.
Оксана була в господі,
Як знявся той ґвалт страшний.
А батько десь у поході.
Що їй робити самій?
Ховатися в хаті? Знайдуть.
Татари майстри у цім.
Тікати через леваду,
Сховатись у лісі густім!
То добре, що хату з краю
Над річкою батько звів.
Намисто своє хапає
Дівчина без зайвих слів.
І через вікно в городи
Левадами до ріки.
А там уже і до броду.
Татарин не вздрів поки.
І мчить Оксана щосили
Немов на крилах летить.
”Хоч би прокляті не вздріли!”-
Одно лиш Бога моли́ть.
Не вимолила. Уздріли.
Із свистом вже слідом мчать.
А річка вже поряд, Сміло
Готова вона стрибать.
Хай течія порятує
Від тих ненаситних зайд.
А поряд уже тупіт чує.
Оглянулася назад.
І раптом зрадлива гілка
Намисто вхопила з рук.
Посипались намистинки
Дощем у траву – стук, стук!
На мить якусь зупинилась.
Збирати чи утікать?
І у аркані забилась.
Що встиг її наздогнать…
Вернувся батько з походу –
Ні доньки, а ні села.
А ген майже біля броду,
Де доньку біда знайшла,
Кущі якісь розрослися
І, мов намисто, на них
Поміж зеленого листя
Кетяги ягід таких,
Як він дарував дитині,
З далеких привіз країн.
Так і з’явилась калина
З розсипаних намистин.
В чужині донька пропала,
Від горя батько помер
І лише калина зосталась,
Нагадує нам тепер
Про долю землі моєї,
Про біди предків моїх.
І я дивлюся на неї
І згадую завжди їх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію