Як кажуть: «Хочеш насмішити Бога,
Про свої плани розкажи до нього».
Бо у житті частенько так буває:
Одне плануєш – зовсім інше маєш.
Задумав людям ти добро зробити
Та лиш біди добавив цьому світу.
А хтось недобрі плани розробляє…
Про це легенда і розповідає.

Було це у часи такі далекі
І у таких віддалених краях,
Що нашим предкам, навіть і у снах
Туди було дістатися нелегко.
В степах широких плем’я там жило,
Колись із гір віддалених спустилось
Над річкою на березі спинилось
Та так нікуди далі й не пішло.
Хоча і тут життя було не мед,
Сусіди злі, бувало, діставали.
Якось жили, на звіра полювали,
Не зазирали надто наперед.
Пополювали вдало - їжа є,
Не удалося – то голодували.
Тоді богів у поміч закликали,
Щоб на життя пожа́літись своє.
І був між ними чоловік один.
Той все вождем у плем’ї мріяв стати,
Та ще навкруг сусідів поскоряти,
Аби у світі був господар він.
Світ був у ті часи зовсім малим,
Тож його можна легко звоювати,
Але для того силу треба мати.
А хто піде́ із племені за ним?
Та це йому постійно так пекло,
Що, навіть, годі вже було терпіти,
Тож вирішив, що чорні сили світу
Йому повинні помогти. Було
У тім селі святилище. Крім інших
Стояв там також ідол бога зла,
Ніхто до нього не ходив з села,
Зверталися до інших, до добріших.
От якось чоловік тихцем пішов
І став просити допомоги в бога.
І не в якогось – саме в того злого,
Аби той силу світ скорить знайшов.
Кривавих жертв йому наобіцяв,
Найголовнішим обіцяв зробити.
Уже й поклони утомився бити,
Як раптом звідкись голос пролунав:
«Твоє прохання я почув, мій раб.
Але мене ти нагодуй спочатку,
У жертву принеси хоча б ягнятко,
Бо я уже від голоду заслаб.
Коли це зробиш, то тоді іди
В печеру, що Драконовою звали.
Там знайдеш торбу,яку заховали
Дракони. Принесеш її сюди».
Окрилений, подався чоловік,
Знайшов в печері торбу й повернувся.
І знов прийшов, до божества звернувся.
І голос таємничий знов прорік:
«У торбі цій ти знайдеш зерня дивне,
То зародки жорстоких вояків,
Що зникли вже у глибині віків
І це від них лишилося єдине.
Щоб до життя їх відродити, ти
Вночі, коли зоря вечірня зійде,
Візьми мотику та у поле вийди,
Дивись, моменту лиш не пропусти.
Рядками в полі ямок нароби,
Покидай в кожну по зерну одному.
Чим більше зробиш – більше в полі тому
Постане потім воїнів аби
Допомогти тобі звершити справу.
Та не забудь: ямки́ оті зарий,
Водою щедро кожну з них полий.
І пам’ятай – лиш сонячна заграва
Освітить землю, маєш все зробить.
Якщо не встигнеш зерня те полити,
То світом вже тобі не володіти,
Бо усі чари пропадуть умить.
І що із того зерня проросте,
Того, напевно, навіть я не знаю.
Запам’ятав? Іди. А я чекаю…»
Лиш посміхнувся чоловік на те,
Бо вже думками світом володів.
Ледь дочекався, поки сонце сіло,
Вхопив мотику, торбу і за діло.
Довбав ямки́ та у душі радів.
Хотів побільше зе́рням засадити
Аби велике військо проросло,
Поки ще спало втомлене село,
Він уже встиг все поле перерити.
Покидав зерня у ямки́, зарив.
Зосталося лише його полити…
Аж кинувся: а воду в чім носити?
Цеберка, навіть, він не прихопив.
А час сплива. Вже й небо рожевіє.
До річки кинувсь, у руках несе
Та розливає по дорозі все…
І бачить, що нічого вже не вдіє…
Аж тут і сонце визира у світ.
Від злості чоловік немов сказився,
Завив і в річку кинувся, втопився.
Від нього не лишився, навіть, слід.
А вітер хмарки із-за гір пригнав
І щедро-щедро окропив долину,
І на світ божий виткнулись рослини,
Яких ніхто до цього і не знав.
Стрункі, високі. А, коли достигли,
Зібрали люди жовті качани,
Зерно змололи жорнами вони,
Хліб напекли. І більше вже не бігли
На полювання. Вистачало їм,
Того, що поле кожен рік давало.
Вже скоро і сусідам продавали,
Достаток увійшов у кожен дім.
А дивувались – звідки узялись
Рослини ті. Згадали чоловіка,
Що зник кудись. Знайшли його мотику.
Й подумали, що то, мабуть, Маїс
(То у селі так чоловіка звали)
Рішив, нарешті, зло своє забуть
І для людей корисним врешті буть
Тож і віддав життя, щоб вони мали
Оцей достаток. Так і став маїс,
В честь чоловіка того прозиватись.
(І не таке в житті могло траплятись)
Коли ж Колумб в Іспанію завіз
Того зерна, воно й до нас попало.
Садити його люди почали,
І в Україні з часом розвели.
Та тут вже кукурудзою назвали.